Читати книгу - "Марш Радецького та інші романи"

й потребувала чоловічого обожнювання і не здатна була приховати цього. Її високо цінували, як усе недосяжне, що сама природа оточила муром.

У товаристві ділових людей кіно Ерна поводилась інакше: глузувала з інтелектуалів і з їхньої «відірваності від життя», натякала, що теперішні часи потребують людей діла і що робити гроші — більше мистецтво, ніж грати в театрі. Вона марила Америкою й оповідала, що дитиною вже була там. Вона поширювала казку про своє вбоге походження й запевняла всіх, що мусить заробляти багато грошей, бо їй доводиться утримувати батьків і численних братів та сестер, які мешкають у найгіршому районі Відня. Це, щоправда, не заважало їй знайомитися з угорськими графами. Хоч вона й удавала, що не цінує хисту, а надто свого, проте ані на мить не втрачала зверхнього тону, властивого акторам. Вона поводилась, неначе вільний від упереджень аристократ у товаристві буржуа, які шанують його не тому, що він не має упереджень, а тому, що він аристократ без упереджень.

Вона вміла розмовляти і зверхньо, і як рівний з рівним.

— Вона чарівна! — казав пан Прінц із фірми «Альга».

— О, справді чарівна! — вторував йому пан директор Натанзон.

І обидва, не знаючи один про одного, запрошували її на прогулянку.

Вона йшла і з тим, і з тим, давала їм помилуватися своєю начебто несміливою беззахисністю, кожному з них залишаючи надію, що він, саме він міг би навернути її до «нормального життя», якби після цієї першої прогулянки запросив на кілька ще інтимніших. І від кожного з них отримувала ролі.

Малих ролей вона вже не брала. Свої справи вона довірила одному відомому адвокатові, якому поки що нічого не платила. Режисерам вона казала почекати, а сама вчилася їздити верхи, фехтувати, плавати, лазити по деревах, стрибати, робити акробатичні вправи на трапеції — всього, що потрібне для голлівудського Дикого Заходу. Інколи вона раптом захворювала або з нею ставався нещасливий випадок. Вона щосереди запрошувала до себе впливових осіб, найняла секретаря, купувала в антикварів фігурки Будди, влаштовувала публікацію своїх фотографій в ілюстрованих часописах, «принципово» не давала ніяких інтерв’ю, подорожувала літаком, а не поїздом, наражалася на справжню небезпеку, щоб здобути славу, підтримувала страйкові комітети, декламувала радикальні вірші, називала товаришами людей, яких мало цінувала, але й просила познайомити її з тим чи з тим вищим офіцером, якого також «могла зрозуміти», врешті досягла того, що їй почали платити високі гонорари, робила борги, мала успіх, пошану і всі переваги, які дає вміння подобатись.

Вона почала топтати стежку до Голлівуду.

XIV

Я ніколи не мав бажання побачити Ерну на сцені, хоч вона й далі, ніби тимчасово, виступала в театрі. Краще б сказати, я хотів її бачити не в тій ролі, до якої її змушував фах, а в іншій, яку вона знайшла собі сама і яку грала вдень краще, ніж ту офіційну ввечері на сцені. До притаманної мені, мабуть, від природи, нелюбові до театру у випадку з Ерною додалося ще й побоювання, що я, зворушений грою цієї фахової лицедійки на сцені, перестану бачити її наскрізь, підпаду під вплив її гри і в приватному житті. Таке часто буває. Мені здається, що акторам, а надто акторкам, ми замість моральної оцінки даємо оцінку мистецьку. Наше кохання, відданість вони здобувають не чесними, так би мовити, первинними, жіночими засобами, а завдяки нашій поблажливості — наприклад, до їхнього дешевого кокетування, викликаного фаховою потребою в багатьох випадках удаватися до дуже дешевих засобів, щоб домогтися відповідного враження. Тому акторці ми швидше вибачаємо несмак, ніж іншій жінці. Не одній акторці, навіть бувши суворими моралістами, ми прощаємо моральні вади. І все це робимо не з «пошани до мистецтва», а з підсвідомої поваги до зусиль, які їй потрібні для того, щоб сподобатись юрбі і водночас не відштовхнути від себе одиниць. До Ерни я був упереджений. Але, знаючи, що всяка оцінка, навіть упереджена, більш-менш справедлива, вірячи в слушність свого упередження, я, хоч який був цікавий і хоч як близько брав до серця все, що стосувалось мого приятеля Арнольда, не вважав за потрібне складати іншу оцінку Ерні як акторці, може, трохи й прихильнішу. А проте одного разу я не зміг відмовитись від Арнольдового запрошення і пішов з ним до театру. Ерна грала тоді роль, що подобалась публіці. То була якась посередня п’єса — я забув і її назву, і автора, і навіть зміст. Ерна грала так звану неоцінену дружину чесного філістера. Мене дратував уже самий безсоромний сюжет тієї п’єси. Я вже не кажу про дешевий шаблон — неоцінена дружина й чоловік-філістер, — безмежно нудний, як на мій смак, але й враження, яке аргументи автора справляли на слухачів, було надто тілесне й неприємне, як їхній піт і дух. Здавалося, що секреція людських тіл залежала від більшого чи меншого естетичного або ж інтелектуального враження, яке вони діставали. Люди інакше сміються з двозначного жарту, ніж з вишуканого дотепу. Сльози, які жінка з народу проливає над незугарною драмою, мають гірший склад, ніж ті, що їх та сама жінка ронить у хвилину тихого смутку. В тій п’єсі Ерна була безпосередньою причиною настрою, який опанував публіку. Вона грала свою роль напевне переконливіше, ніж її написав автор. Вона зуміла так ошляхетнити незграбні наміри незграбного автора, що вони здавалися майже мистецькими. Але саме тому я й упізнав у ній Ерну з кав’ярні літераторів, просто-таки спіймав її на гарячому. Вона мала хист спритної модистки з передмістя, що з дешевого краму вміла зробити річ, яка у вітрині здавалась майже вишуканою. Мала подвійну можливість подобатися. Людей вабили дешевина матеріалу і облудний доказ, що, незважаючи на це, він може бути вишуканий.

У житті Ерна була тендітна. На сцені ж здавалась просто кволою, але не позбавленою грації. У житті вона була гнучка й витривала. На сцені ж — слабка й безпорадна. В товаристві чоловіків вона поводилася так, що кожен відчував потребу опікуватися нею, навіть кожен гадав, що має певне завдання. На сцені вона мала такий вигляд, ніби її залишили всі чоловіки, і кожен глядач чоловічої статі в партері ладен був кинутись їй на допомогу. Після обіду вона розмовляла низьким голосом, що