Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Я не схвалюю ваші стосунки. Я ще придивляюся до нього. Але поки що мені подобається його ставлення до тебе. Потурбуйся, щоб воно не змінилося, доню, — підморгнувши мені, тато пішов за мамою. Джованні зробив би так само, якби Вітторія була жива.

Сподіваюся, і Тоні зробить, якщо це колись знадобиться. Тато ж мав на увазі геть не необхідність догоджати Соретті, а якраз мій норов, котрий безперечно привід безмежно поважати мене.

Я ще раз подивилась на темряву, де зникла моя родина, і, стиснувши кулаки настільки сильно, що на внутрішньому боці лишаться відбитки нігтів, пішла до Тоні. Я зробила свій вибір. Вірний чи ні — згодом дізнаюсь. Можливо, для цього знадобляться роки.

Тоні був у своїй спальні. Судячи з того, що на своєму шляху я ніде не перетнулася з Джованні і не чула його, він, мабуть, переводив дихання в льоху. Так, всім не завадило б трохи випити після такого.

До вечері я гадала, що найстрашніше, що може статися — Великий Джо звідкись дістане ту каблучку Вітторії і повідомить, що ми з Тоні нібито заручилися, і він вважає ці заручини справжніми, тому час нам відсвяткувати об’єднання родин.

Не тільки Тоні помилився сьогодні, я — також.

Сидячи на ліжку, колишній бос, гріючи напій в долоні, стискав склянку віскі. Я без слів вихопила її й зробила кілька ковтків, здригнувшись від гарячої хвилі алкоголю, що полилася до шлунка. Але нервове тремтіння це трішечки вгамувало.

— Складна розмова з батьками? — поцікавився Соретті, піднявши на мене погляд.

— Так, ця сьогоднішня тенденція поширюється зі швидкістю епідемії, — форкнула я. — А тепер тато ловить маму десь у вашому саду, і це геть не любовні ігри, в котрі ми грали з тобою удень. До речі, можеш вже не прикидатися, як виявилося, мама теж схильна гуглити тебе.

Я хотіла опуститися поряд на постіль, та Тоні перетягнув мене до себе на коліна. Обійняв і притулився чолом до мого плеча. Втомлений, пригнічений, в розпачі… Я ще ніколи не бачила його таким. І навіть не уявляла, що відбувається зараз в його голові та душі.

— Це він мав змусити її замовкнути… — тихо видихнув Тоні.

Я нахмурилася.

— Хто?

Йдеться все ще про мою маму?

— Великий Джо. Не ти. Він же досі її кохає. Він не мав дозволяти тій курві казати таке про маму. І про тебе. Дідько! Чому я не втопив її у фонтані?

Витанцьовуючи пальцями по його потилиці, скуйовджуючи темне волосся, я припустила:

— Бо у в’язниці не подають вино? Хоча той адвокат, що витягнув мене, справді крутелик.

Те, як він поводився у відділку… Якби я була серійною вбивцею, він, мабуть, також легко б мене відмазав.

— Ще б пак, з такими розцінками, — гмикнув Соретті.

— Ти, мабуть, сердитимешся, та той тест — крапка, якої ти прагнув. Ну, я так вважаю, — зізналася я, відчуваючи, як хвилювання канудить у грудях. Бо я не мала певності, що Тоні не засудить мене за це. — Нехай ти й обурений і ображений, та з ним Петра більше нічого не використає проти тебе, крім твоїх власних вчинків та помилок.

Якийсь час в кімнаті панувала тиша. Плечі Тоні підіймалися й опускалися, коли він робив гучні вдихи та видихи, сприймаючи мою думку та, мабуть, вистигаючи достатньо, щоб відповісти.

І зрештою він сказав:

— З ним вона зникне назавжди з нашого життя і з родини, котрій не належить. Твоя правда, Бессі, я обурений, але я зроблю це. Час спинити війну і будувати майбутнє.

Він узяв мене за руку. І, піднявши підборіддя, поцілував у шию.

Наше майбутнє.

Трясця! З всіма цими божевільними подіями я про нього навіть не мріяла і нічого ще не уявляла.

Але якщо вже я обрала Тоні, я прийму усе, що воно мені готує.