Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

31.

— Як він?

— Потроху втрачає клепку, але не зізнається, — зітхнула я.

Минуло майже два тижні з моменту, як Тоні здав той клятий аналіз.

Він не перетинався з сестрою, а з батьком бачився лише в представництві лабораторії, розташованої аж в Чикаго. Саме там визначать, хто кому родич в цій родині, що немає спокою вже багато років. Джованні зробив усе, щоб їхній нью-йоркський вплив не відобразився на результатах, нехай вони й анонімні. Наявність грошей та влади неабияк розбещує та розширює можливості.

Тоні все ще гнівався на Великого Джо, а батько нічого йому не пояснював, не перепрошував і не намагався зв’язатись зі мною, жодних запрошень на обід чи вечерю, жодних таємних записок, котрі потрібно спалити після прочитання, з Карло чи іншим кур’єром він не передавав. Він ніби відсторонився від всіх ворогуючих між собою частин сім’ї, і не хотів мати з ними нічого спільного. Тривожний знак, еге ж? Та мені здавалося, причина появи в нього ознак поведінки відлюдника — втома. Він стільки років спостерігав за конфліктом власних нащадків, постійними суперечками, звинуваченнями, ненавистю та спробами знищити одне одного. Хіба хоч хтось здатен витримати подібне?

І я розуміла, чому Джованні вчинив так, як вчинив.

Але не Тоні. Мабуть. Ми не обговорювали це. Я не розпитувала, не тиснула, а він не ділився тим, що болить та бентежить, лише присікувався до їжі, що й далі привозили з «Вітторії», ввімкнувши режим Гордона Рамзі. То йому соус кислий, то паста переварена й млява, як прутень старигана… Подекуди я погоджувалась із ним, інколи — навпаки, сперечалася, сподіваючись, що він нарешті не триматиме все в собі, та він і далі прикидався, ніби нічого не сталося.

І прагнув усе забути, відволіктись, розважитись. На щастя, зі мною. Це була вже третя вечірка, котру ми відвідали за останні чотири дні, а перед тим, як приїхати у цей таунхаус, ми вечеряли в, який жах, «Дель Посто», опісля продефілювавши, тримаючись за руки, перед фотографами. Цього разу не Тоні їх викликав, вони чатували на когось з більших акул світу знаменитостей, що ховалися в приватній кімнаті, та персоною Соретті папараці усе ж таки зацікавилися. Хто б відмовився від подвійного куша? І я вже готувалась, що зранку слухатиму вереск Черіті в голосовому повідомленні. І подумки прикидала, як вони мене підпишуть. «Супутниця»? «Чергове короткотривале захоплення»? Начхати, Тоні все одно визначає мене інакше. Кохана. Й досі важко повірити в це.

Сильвія, що зненацька приєдналась до нас на вечірці, вистукувала цигаркою по портсигару, чекаючи Тоні з напоями. В приміщенні заборонили палити, тому вона збиралась потім втекти кудись на вулицю в провулок, або притулитись біля відчиненого вікна, поки ніхто не бачить, а доки користувалась хвилькою, коли ми лишились удвох, щоб розпитати, як почувається її близький друг, за котрим я наглядаю ледь не цілодобово. Цілком добровільно.

Його дівчина. Його нянька. Його заспокійливе.

Гаразд, я нервувала, мабуть, дужче за неї. Я ж з Соретті постійно, а він поводиться геть безтурботно. Напевне, ось-ось злетить з котушок. І що тоді? Чергова оргія? Я готувалась до цього раніше, але не зараз, не в тому крихкому вразливому стані закоханої дурепи. Я непокоїлась за нього, за себе і своє серце, бляха, навіть за Джованні я переймалася. Гадки не маю, коли я встигла перетворитись на таку співчутливу особистість і прикипіти аж настільки до чоловіків родини Соретті.

Втім Тоні поки що тримався, нехай й потроху сповзав у прірву звичайного для нього розгульного життя, але тепер тягнув й мене за собою. Вдень я відсипалася, страждаючи від похмілля, а ввечері і вночі дозволяла моєму дияволу розбещувати мене сильніше. Алкоголем і гріхом всіх мастей.

— А виглядає навіть менш божевільним ніж завжди, — констатувала Сильвія, дивлячись в бік бару, куди пішов Соретті. Та навряд вона має можливість його бачити, він розтанув у натовпі. Забирає ще одну флешку? Інший компромат? Чи просто фліртує з кимось? Це лише на його сумлінні, а воно в нього, як всім добре відомо, відсутнє. — От лайно! Як ти мене вже задовбала! — визвірилася вона, піднісши до обличчя телефон. Схоже, отримала повідомлення, котрому геть не зраділа.

Сильвія скипіла так миттєво, що, судячи з її вигляду, охоче пожбурила б айфона комусь у голову. Та вона лише стиснула його дужче, від чого побілішали кісточки пальців, й зітхнула. Завдяки гучній музиці та теревеням, що гуділи навколо, ніхто, крім мене, не чув її вибуху.

— Ти ж не до мене зверталася, так? — про всяк випадок вточнила я.

— Це моя дівчина, — ого, в неї стосунки з кимось, а я вперше чую про це! Навіть по сусідку Луки я довідалась набагато більше. От тобі і приязна «киця». — Яка ось-ось перетвориться на колишню, — додала вона, закотивши очі. — В неї завше трохи тече дах, коли я виходжу в люди сама. А вона тиняється по вечірках постійно. Рекламує свій бізнес, — мабуть, передражнюючи партнерку, отруйним голосом повідомила вона. Він різко контрастував з чарівним бузковим комбінезоном, в котрий сьогодні вдяглася Сильвія, і цей весняний колір робив її жіночною й ніжною. — Знала б вона, які вечірки в Лос-Анджелесі… — почулося її форкання.

— Краще не згадуй про них в присутності Тоні, я не готова до каліфорнійського сонця.

— Гадаєш, я жодного разу не запрошувала його у маленьку відпустку? Він відмовляється. Каже, атмосфера не та.

Я здивовано роззирнулася. Звісно я, як і всі, чула про рафінованих каліфорнійців усяке, та чи справді одна привілейована п’яна юрма аж настільки відрізняється від іншої?

Вловивши мою зацікавленість, Сильвія кивнула.

— Його правда. Вони там по-своєму схиблені. Мабуть, це вплив Голлівуду, здорового образу життя, рефлексії та духовної маячні. Нью-Йорк кращий. Він зрозуміліший. Жорсткіший й чіткіший. Реальніший. Не такий примарний. Тому я завжди повертаюсь додому, не лише через Тоні та інших. А ти сумуєш за Омахою?

Не потрібно було прислухатись до себе, мені й без того відома відповідь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍