Читати книгу - "Поліція"

є визначальним симптомом шизофренії, Еуне у випадку з Фолкестадом схилявся саме до цього і почав готувати діагноз, який зупинив би слідчу кар’єру Фолкестада. Але звіт про це йому не довелося відправити за призначенням, бо Фолкестад сам вирішив звільнитися після того, як розповів Еуне про свої домагання до анонімного колеги. Таким чином, лікування закінчилося, і він випав з поля зору Еуне. Але, очевидно, кілька чинників призвели до погіршення його стану. Перший чинник — завдані йому ушкодження голови, через які він довго пролежав у лікарні. Існують серйозні дослідження, в яких стверджується, що навіть незначні ушкодження мозку, викликані ударами, здатні призвести до таких змін у поведінці, як-от зростання агресії та спад здатності контролювати свої імпульси. Окрім того, таких же ударів по голові, які отримав він сам, він завдавав своїм жертвам. Другим чинником стала втрата Рене Калснеса, адже показання свідків указують, що він був дико, майже маніакально закоханий у хлопця. Факт, що Фолкестад покінчив самогубством діяльність, яку безперечно вважав своєю місією, не повинен дивувати. Єдине, що дивує, — це те, що він нічого не залишив — ні письмового, ні усного пояснення своїх вчинків. Частенько схибнуті відчувають потребу в тому, щоб їх запам’ятали, зрозуміли, оголосили геніями, захоплювалися ними; вони хочуть посісти своє, як вважають, заслужене місце в історії.

Але звіт сприйняли дуже добре. Він став останнім шматочком мозаїки, якого бракувало для того, щоб "усе склалося", за висловом Мікаеля Бельмана.

Проте у Столе Еуне були підозри, що для поліції був важливий інший аспект. Його діагноз поставив точку в тому, що могло перетворитися на хворобливу проблематичну дискусію: як так вийшло, що один зі співробітників поліції став серійним убивцею? Звичайно, Фолкестад був колишнім поліцейським, але все-таки, що цей випадок міг повідати про поліцейську професію і про поліцейську культуру?

Тепер же вони могли відкласти дискусію в довгу шухляду, адже психолог установив, що Арнольд Фолкестад був божевільним. У божевілля немає ніяких обґрунтувань. Воно просто існує, це природна катастрофа, яка приходить нізвідки — так трапляється. А потім треба просто йти далі, адже що може з цим поробити проста людина?

Так думали Бельман та інші.

Але так не думав Столе Еуне.

Та нині це потрібно було відкласти убік. Столе повернувся на роботу на повну ставку, але Гуннар Хаген заявив, що хоче, щоб група з Котельні стала групою швидкої мобілізації, майже як "Дельта". Катрині вже запропонували місце слідчого у відділі вбивств, і ходили чутки, що вона готова погодитися. Вона стверджувала, що у неї є кілька вагомих причин переїхати зі свого затишного, чудового Бергена до метушливої столиці.

Органіст почав месу, і Столе почув урочисту музику. А потім з’явилися жених із нареченою. Тепер уже — подружжя. Їм не потрібно було кивати направо і наліво: у церкві було саме стільки, що вони могли одночасно тримати усіх у полі зору.

Святкування мало відбутися в "Шрьодері". Зрозуміло, улюблений заклад Харрі не був місцем, яке зазвичай пов’язують з весільними урочистостями, але, за словами Харрі, вибір зробила Ракель, а не він.

Присутні оберталися услід Ракелі і Харрі, які йшли повз порожні лави у кінці залу до дверей. До червневого сонця, подумав Столе. До денного світла. До майбутнього. Вони троє — Олег, Ракель та Харрі.

— Столе, візьми-но, — Інгрід витягла з його нагрудної кишені носову хустку і простягла йому.

Аврора, сидячи на лавці, по захоплених криках зрозуміла, що її подруги по команді знову забили.

Вони виграють і другий сьогоднішній матч, і вона нагадала собі послати смс татку. Саму ж її, як і маму, не надто хвилювало — виграють вони чи програють. Але як тільки вона повідомляла батькові про чергову перемогу у віковій групі дванадцятилітніх, він завжди реагував так, ніби вона нещодавно стала чемпіоном світу.

Оскільки Емілія й Аврора провели на полі практично всю першу гру, їм дали відпочити майже всю другу. Аврора стала рахувати глядачів на трибунах на протилежній стороні стадіону. Їй залишалося полічити всього два ряди лавок. Більшість глядачів, природно, були батьками та гравцями інших команд — учасниць турніру, але їй здалося, що вона помітила знайоме обличчя.

Емілія штовхнула її у бік:

— Ти що, не стежиш за матчем?

— Стежу. Я тільки… Бачиш чоловіка там, нагорі, у третьому ряду? Того, що сидить осторонь усіх? Ти його бачила раніше?

— Не знаю, він занадто далеко. Ти б хотіла зараз бути на тому весіллі?

— Ні, це для дорослих. Мені потрібно в туалет, підеш зі мною?

— Посеред матчу? А що коли нам потрібно буде вийти на заміну?

— Зараз черга Шарлотти або Каті. Пішли.

Емілія подивилася на неї. І Аврора зрозуміла, про що вона думає. Зазвичай Аврора нікого не запрошувала з собою в туалет. Вона нікого нікуди з собою не кликала.

Емілія зачекала, обернулася, поглянула на тренера, який стояв біля краю поля, склавши на грудях руки. І похитала головою.

Аврора подумала: може, слід дочекатися кінця матчу, коли усі підуть до роздягальні та туалетів?

— Я швиденько, — прошепотіла вона, підвелася і побігла до дверей, що вели до сходів.

У дверях вона обернулася і подивилася на трибуну навпроти у пошуках того, хто здався їй знайомим, але не знайшла і побігла вниз сходами.

Мона Гамлем самотньо стояла на цвинтарі при церкві Братернєє. Вона приїхала з Осло до Драммена й витратила чимало часу на пошуки цієї церкви. Їй довелося перепитувати дорогу до самої могили. Кристали, що облямовували його ім'я на могильному камені, виблискували в променях сонця. "Антон Міттет. Зараз ти сяєш більше, ніж за життя", — подумала вона. Але він любив її. І за це вона теж любила його. Мона поклала в рот ментолову жуйку. Вона згадувала те, що він сказав, коли вперше підвозив її додому після чергування в Державній лікарні і вони поцілувалися: йому подобався ментоловий смак її язика. І коли утретє вони сиділи в припаркованій біля її будинку машині, а вона схилилася над ним і почала розстібати його ремінь, то спочатку вийняла з рота ментолову жуйку і приклеїла її знизу до його сидіння. А після цього, перш ніж вони почали цілуватися, взяла до рота нову жуйку. Адже від неї повинно пахнути ментолом — він любив цей смак. Їй бракувало його. Вона не мала права сумувати за ним, і це ускладнювало справу. Мона Гамлем почула скрип кроків по гравію за своєю спиною. Можливо, це ота — інша. Лаура. Мона Гамлем пішла вперед не обертаючись. Вона намагалася струсити сльози з