Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

до чого, крихітний літак примудрився відірватись аж на кілометр. Вони надалі відсікали втікача від рятівного півдня, де були посадкові смуги, радіозв’язок і нормальні люди, проте відчутно відставали. Мі-17 кинувся навздогін.

Ось тут Ернесто Флоріо припустився найбільшої в житті помилки: сподіваючись досягти місць, де хтось зловить його заклики про допомогу, він завернув на південь. Флоріо достатньо було гнати літак уперед, зберігаючи так уміло завойовану фору, й через п’ять — щонайбільше, через десять! — хвилин його переслідувач звалився б у сельву із сухими, мов пісок у Сахарі, баками. Та перуанець нічого не знав про проблеми з пальним у Мі-17.

За сорок секунд, зрізавши кут, гелікоптер наздогнав літак. Віктор наблизився впритул, і Гордон Лі випустив по втікачеві дві пари ракет. Перша пройшла повз, спалахнувши двома чорно-червоними вогненними кулями в товщі тропічного лісу. Зате одна з ракет другої пари влучила в хвостову частину літака, посередині між кабіною та вертикальним стабілізатором. Вибух розколов «Cessna» на дві частини й кинув передню просто під другу ракету, що вирвалася з лівого пускового блоку. Реактивний снаряд увігнався в кабіну та розірвав її на друзки. Літак буквально розчинився у вибуху: відносно цілими на землю падали лише два уламки крил і хвостове оперення.

— Хей-хо, Вікторе! — пролунав у навушниках радісний голос Джейсона. — Мені не привиділось? Ти справді підрум’янив їм зад?

— Ціль ліквідовано, — стомлено повідомив Віктор Шако.

CLXII

20 серпня 2012, 12:49 (UTC -5)

У повітрі над Мадре-де-Діос

Віктор піднімав гелікоптер, навіть не зиркнувши на покажчики рівнів палива в баках. Він знав, що нічого не змінить, і не хотів на них дивитися. Гордон Лі та Джим зосереджено мовчали, без пояснень розуміючи, чому перший пілот так поквапно набирає висоту: Віктор Шако готував Мі-17 до авторотації[161].

Режим авторотації є аварійним, проте саме завдяки йому вертоліт може м’яко сісти з непрацюючими двигунами. Щоб зрозуміти, що таке авторотація, достатньо згадати паперові пропелери на паличках, із якими ми гасали у дитинстві, примушуючи їх обертатися на вітрі під час бігу. У штатному режимі гвинт, розкручений двигунами, ніби «вгризається» в повітря — працює пропелером. У разі відмови двигунів вертоліт знижується: тепер повітря потрапляє на лопаті гвинта знизу й тисне на них, примушуючи «ковзати» й крутячи в тому самому напрямі, що й за робочого двигуна, — гвинт працює, як вітряк. Обертання гвинта під час авторотації перешкоджає гелікоптеру впасти, забезпечуючи можливість плавного зниження, а також через спеціальний редуктор підтримує роботу циркуляційних насосів гідравлічної системи та генератора змінного струму. Вертоліт зберігає керованість, пілоти мають живлення в кабіні. Втім, для успішного проведення м’якої посадки необхідне виконання кількох умов, найважливішою з яких є висота: на момент переходу на аварійний режим вертоліт повинен мати достатній запас висоти, щоби гвинт устиг розкрутитися й аеродинамічні сили, що діють на лопаті, досягнули величин, достатніх для переходу від убивчого падіння до аварійного спуску. Віктор Шако подумував над тим, щоб приземлити Мі-17 уже зараз, поки двигуни працюють, проте не бачив жодного придатного місця — сельва під ним розкинулась надзвичайно густа, — власне, через це у Віктора не було вибору, він мусив летіти в напрямку Паїтіті й набирати висоту, сподіваючись, що, коли мотори стихнуть і він почне авторотаційний спуск, таке місце знайдеться.

— Вікт’ре, чуєш ‘ене? — проскрипів у навушниках Джейсонів голос. — Як ви?

— Прямуємо додому, — сухо зреагував пілот.

— Усе гаразд?

Віктор нарешті кинув погляд на циферблат паливоміра. Нуль в основному бакові, нуль у додатковому. На секунду його огорнуло безмежне відчуття нереальності всього того, що відбувається. Чоловік розумів, що датчики рівня палива знаходяться понад днищем баків, тобто в паливних ємностях завжди лишається трохи пального (навіть коли стрілка паливоміра спадає на нуль), крім того, якийсь об’єм палива наявний у з’єднувальних трубопроводах і в самих двигунах. Утім, попри це, Віктор почувався, неначе вві сні. Уперше за двадцять років польотів на вертольотах він опинився у машині з порожніми баками. Не вірилось, що двигуни незабаром заглухнуть, груди затоплювала ідіотська впевненість, що він зможе долетіти до Паїтіті навіть зі стрілкою паливоміра, що мертво впирається в нуль. Відчуття протрималося секунду, а тоді зникло. Це реальне життя, а не голлівудський фільм. Дива не станеться.

— Скільки до Твердині? — відповів запитанням на запитання пілот. Він бачив громаддя Паїтіті, проте не хотів покладатися на чуття й визначати відстань на око.

— Дев’ять… десять миль, — повідомив Х’юз-Коулман.

«Сімнадцять кілометрів, — перерахував Віктор — без варіантів».

— То що, Віку? Все о’кей? — із надією обізвався Джейсон. — Дотягнете?

— Unable[162], — нестерпно спокійним тоном актора, що озвучує комп’ютерні програми, промовив пілот. — We can’t do it, Jason[163].

— Чорт. Я… я можу чимось допомогти?

Віктор більше не озивався, то були його останні слова; він зняв навушники з голови. Ані Джейсон, ані будь-хто інший більше не зможе йому допомоги, ніхто, крім нього самого, не здатен урятувати гелікоптер.

— Ми загинемо? — на відміну від пілота в голосі штурмана вчувалися нотки емоцій — не так страху, як невдоволення.

— Заткнися, Джиме, — тим самим незабарвленим тоном відповів Віктор. — Гордоне, шукай чистину, де можна приземлити Hip… у разі чого.

У Мі-17 — два двигуни ТВЗ-117, вироблені українським підприємством «Мотор-Січ», і першим зупинився правий.

— Падіння потужності у двигуні № 2, — зафіксував Гордон Лі.

Джим Ломбарді нервово смикнувся у штурманському кріслі.

Підйом різко сповільнився — підкоряючись силам інерції, нутрощі пілотів полізли у верхню частину грудей. Навантаження лягло на лівий двигун, і той не справлявся. Все, на що вистачало 2000 кінських сил із одного ТВЗ-117, — це підтримання горизонтального польоту.

Через три чверті хвилини заглухнув двигун № 1. Перед зупинкою він почав вібрувати й пирхати, немов живий, а тоді раптово став, як його відірвало від гондоли потоком повітря. Кабіну залляли звуки аварійної сигналізації.

— Engine #1 has failed, — другий пілот, згідно з інструкцією, поінформував про відмову лівого двигуна.

— Вимикай його, Джиме.

Віктор Шако зреагував блискавично: «крок-газ» — на нижній упор, ручку керування циклічним кроком — ліворуч на «малий газ». Вертоліт спочатку вирівнявся, потому задер носа та шугонув униз.

— Приготуватися до аварійної посадки, — перекрикуючи аварійне бемкання, наказав Віктор. — Джиме, вимкни цю бісову сигналізацію.

Сигнали обірвались.

На момент зупинки двигунів Мі-17 перебував на висоті 1400 метрів, що більше ніж достатньо для безпечного зниження в режимі авторотації. Поставивши «крок-газ» на нижній упор, Віктор зменшив до мінімуму крок гвинта, розмістивши площину лопатей практично паралельно до потоку повітря, підйомна сила зменшилась, і гелікоптер помчав до землі. Фактично, на цю мить він