Читати книгу - "Загублений світ"

в’язалася з попередньою. Груба перешкода порушила хід думки лектора. Аудиторія залишилася незадоволеною і чекала подальшого розгортання подій.

Уолдрон сів на місце, голова цвірінькнув щось, і слідом за цим професор Челленджер підійшов до краю естради. Пам’ятаючи про інтереси своєї газети, я записав його промову майже дослівно.

— Леді і джентльмени, — почав він під стриманий гул у задніх рядах. — Прошу вибачити, леді, джентльмени і діти… Сам того не бажаючи, я випустив з уваги значну частину слухачів. (Шум у залі. Перечікуючи його, професор милостиво киває своєю величезною головою і високо піднімає руку, немов благословляючи юрбу.) Мені було запропоновано висловити подяку містерові Уолдрону за його досить картинну і цікаву лекцію, яку ми з вами щойно прослухали. З деякими тезами цієї лекції я не згоден, про що вважав своїм обов’язком заявити без усяких зволікань. Проте варто визнати: містер Уолдрон справився зі своїм завданням, що полягало в тому, щоб викласти в загальнодоступній і цікавій формі історію нашої планети, вірніше те, що він розуміє під історією нашої планети. Популярні лекції дуже легко сприймаються, але… (тут Челленджер блаженно посміхнувся і кинув погляд на лектора) містер Уолдрон, звичайно, вибачить мені, якщо я скажу, що такі лекції, через особливості викладу, завжди бувають поверхневі і недоброякісні з погляду науки, тому що лектор так чи інакше, а мусить пристосовуватися до неосвіченої аудиторії, (Іронічні вигуки з місць). Лектори-популяризатори по суті своїй паразити. (Протестуючий жест із боку обуреного Уолдрона). Вони використовують з метою наживи або самореклами роботу своїх невідомих, пригнічених нестатками побратимів. Найнезначніший успіх, досягнутий у лабораторії — одна з тих цеглинок, що йдуть на спорудження храму науки, — переважує все отримане з інших рук, переважує всяку популяризацію, що може розважити публіку, але не принесе жодних відчутних результатів. Я нагадую про цю загальновідому істину аж ніяк не з бажання применшити заслуги містера Уолдрона, але для того, щоб ви не втрачали почуття пропорції, приймаючи прислужника за вищого жерця науки. (Тут містер Уолдрон шепнув щось голові, що підвівся з місця і звернув кілька суворих слів до графина з водою, що стояв перед ним.) Але досить про це. (Голосні схвальні крики.) Дозвольте мені перейти до питання, що становить більш широкий інтерес. У якому місці я, самостійний дослідник, був змушений поставити під сумнів поінформованість нашого лектора? У тому, де йшлося про зникнення з поверхні Землі деяких видів тваринного життя. Я не дилетант і виступаю тут не як популяризатор, а як людина, наукова сумлінність якої змушує її суворо дотримуватися фактів. І тому я наполягаю на тому, що містер Уолдрон глибоко помиляється, твердячи, начебто так звані доісторичні тварини зникли з лиця Землі. Йому не траплялося бачити їх, але це ще нічого не доводить. Вони дійсно є, як він висловився, нашими предками, але не тільки предками, додам я, а й сучасниками, яких можна спостерігати у всій їхній своєрідності — відразливій, страшній своєрідності. Для того, щоб пробратися в ті місця, де вони живуть, потрібні тільки витривалість і сміливість. Тварини, яких ми відносили до юрського періоду, чудовиська, яким нічого не варто роздерти на шматочки й поглинути найбільших і найлютіших з наших ссавців, існують дотепер… (Лементи: «Нісенітниця! Доведіть! Звідки ви це знаєте? Це ще не факт!») Ви мене запитуєте, звідки я це знаю? Я знаю це тому, що побував у тих місцях, де вони живуть. Знаю тому, що бачив таких тварин… (Оплески, оглушливий галас і чийсь голос: «Брехун!») Я брехун? (Одностайне: «Так, так!») Здається, мене назвали брехуном? Нехай ця людина встане з місця, щоб я міг побачити її. (Голос: «От він, сер!» — і над головами студентів злітає люто відбиваючись маленький чоловічок в окулярах, зовсім безневинний з вигляду.) Це ви насмілилися назвати мене брехуном? («Ні, сер!» — кричить той і, немов петрушка, поринає вниз.) Якщо хто-небудь із присутніх сумнівається в моїй правдивості, я охоче поговорю з ним після засідання. («Брехун!») Хто це сказав? (Знову сумирна жертва злітає високо в повітря, запекло відбиваючись від своїх мучителів.) От я зараз зійду з естради, і тоді… (Дружні крики: «Просимо, дорогенький, просимо!» на кілька хвилин переривають засідання. Голова підхоплюється з місця і розмахує руками, наче диригент. Професор остаточно розлютований — він стоїть, випнувши вперед бороду, багряний, з ніздрями, що роздуваються.) Усі великі новатори знали, що таке недовіра юрби. Недовіра — це тавро дурнів! Коли до ваших ніг кладуть великі відкриття, у вас не вистачає чуття, не вистачає уяви, щоб осмислити їх. Ви здатні тільки поливати брудом людей, які ризикували життям, завойовуючи нові простори науки. Ви паплюжите пророків! Галілей, Дарвін і я… (Тривалі лементи і повний безлад у залі.)

Все це я витяг зі своїх квапливих записів, що хоч і були зроблені на місці, але не можуть дати належного уявлення про хаос, який опанував до цього часу аудиторію. Знявся такий гамір, що деякі дами вже рятувалися втечею. Загальному настрою піддалися не тільки студенти, але й більш солідна публіка. Я сам бачив, як сивобороді старигани, які не зважаючи ні на що, підхоплювалися з місць і трясли кулаками, гніваючись на професора. Багатолюдне збіговисько вирувало і кипіло, немов вода в казані. Професор ступнув вперед і здійняв руки догори. У цій людині відчувалася така сила і відвага, що горлани поступово змовкли, втихомирені його наказовим жестом і владним поглядом. І зал притих, приготувавшись слухати.

— Я не буду вас затримувати, — продовжував Челленджер. — Чи варто марно витрачати час? Істина залишається істиною, і її не похитнути ніякими бешкетуваннями дурних молодиків і, з жалем змушений додати, не менш дурних літніх джентльменів. Я стверджую, що мною відкрито нове поле для наукових досліджень. Ви це заперечуєте. (Загальні лементи.) Так давайте ж проведемо випробування. Чи згодні ви обрати з вашого середовища одного або кількох представників, що перевірять справедливість моїх слів?

Професор порівняльної анатомії містер Саммерлі, високий жовчний старий, у сухуватому вигляді якого було щось, що надавало йому подібності з богословом, піднявся з місця. Він побажав довідатися, чи не є заяви професора Челленджера результатом його поїздки у верхів’я ріки Амазонки, здійсненої два роки тому.

Професор Челленджер відповів ствердно.

Далі містер Саммерлі довідався, яким це чином професорові Челленджеру вдалося зробити нове відкриття в місцях, обстежених Уоллесом, Бейтсом та іншими вченими, що користуються цілком заслуженою популярністю.

Професор Челленджер відповів на це, що містер Саммерлі, очевидно, сплутав Амазонку з Темзою. Амазонка набагато більша за Темзу, і, якщо містерові Саммерлі завгодно знати, ріка Амазонка і ріка Оріноко, що