Читати книгу - "Долі та фурії"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 99
Перейти на сторінку:
допомогти бідолашним Лотто й Матильді. Вона не могла повірити, що їх залишили без підтримки, коли вони одружилися. Наче гроші могли їх зупинити. Матильда й Лотто були народжені одне для одного і так одне одному пасували, як тісно складені ложки в шухляді. А гроші їм таки були потрібні. Подивіться лишень на цей крихітний темний закапелок, де й меблів зовсім немає. Вона уявити собі не могла, що квартира може бути така гола. У них навіть не було телевізора. Не було навіть чайника або килима. Вони були зовсім бідні. Вона влізла між Матильдою й старшим братом і повернулася обличчям до Лотто, бо від нього пахло теплим лосьйоном, а Матильда пахла, як спортзала у середній школі, де збирався її загін скаутів. Дух забивало. Нарешті страх, який приголомшив Рейчел в аеропорту, відступив, змитий хвилями любові. Люди тут були такі сексуальні, такі п’яні. Вона була шокована всіма отими чортами й дідьками, які вилітали з їхніх ротів. Антуанетта змалечку втовкмачувала їм, що лаються тільки дебіли. Лотто ніколи не лаявся. Вони з Матильдою були правильними дорослими. Вона буде схожою на них, житиме морально, чисто, житиме в любові. Вона дивилася на вирування тіл у вечірньому сонці, у червневій задусі квартири, на випивку й музику. Все, чого вона хотіла в житті, це краси, дружби, щастя.

Сонце починало сідати. Була восьма вечора.

Тихо. Тепло. Кінець осені. Прохолода в повітрі, як передчуття.

Сусанна зайшла в двері, що виходили в сад. У квартирі з новим джутовим килимом було тихо. Матильда була сама в кухні-їдальні, додавала оцтову заправку в салат із біб-латука.

— Ти чула? — пробурмотіла Сусанна, та враз вмовкла, коли Матильда повернулася обличчям до неї. Раніше Сусанні здавалося, що коли вона заходила в квартиру, то потрапляла просто в сонце, настільки сліпучими були її стіни, свіжопофарбовані в яскравий жовтий колір. Але зараз цей колір «підігравав» ясно-коричневим веснянкам на обличчі Матильди. У неї була асиметрична стрижка: біляве волосся торкалося щоки з правого боку, а з лівого — коміра, що підкреслювало її високі вилиці. Сусанна раптом відчула, як це привабливо. Дивно. Увесь цей час Матильда здавалася простачкою, затьмареною світлом свого чоловіка, але зараз дві частини картинки склалися. Матильда була надзвичайно чарівна.

— Чула що? — спитала Матильда.

— О, Матильдо! Твоє волосся, — вигукнула Сусанна. — Як гарно.

Матильда легенько доторкнулася до волосся, запитала:

— Дякую. То що я мала почути?

— Так ось, — почала Сусанна й прихопила дві пляшки вина, на які Матильда вказала підборіддям. Йдучи за Матильдою сходами під’їзду до чорного виходу, вона продовжила: — Пам’ятаєш Крістіну з нашого класу? Із отієї акапельної групи «Солоденькі голоси»? Чорне волосся, і ну, така гарненька пампушечка. Мені здається, Лотто й вона… — Сусанна прикусила язика: «Ой, леле, що ж ти мелеш». Матильда зупинилася на сходинці, а потім махнула рукою, наче кажучи: «А, нехай. Лотто парується з усіма, як велелюбна мавпа бонобо», що таки було правдою, і Сусанна мусила це визнати, й вони вийшли в сад. Зупинилися, зачаровані красою осені. Лотто й Матильда простелили на траві дешеві простирадла із секонд-хенду, а друзі поприносили в кого що було, виклали на середину і тепер тихенько ніжилися, заплющивши очі, під останніми променями прохолодного осіннього сонця, попиваючи холодне біле вино й бельгійське пиво, чекаючи, поки хтось перший простягне руку й візьме шматочок.

Матильда поставила миску із салатом і запросила:

— Пригощайтеся, народ.

Лотто усміхнувся їй і взяв ще теплу міні-спанакопіту[5] з повної тарілки. Всі решта, осіб із десять, накинулися на їжу, і розмова полилася далі.

Сусанна стала навшпиньки й прошепотіла на вухо Матильді:

— Крістіна. Вона наклала на себе руки. Повісилась у ванній. Ні з того ні з сього, оце тільки вчора. Ніхто й не здогадувався, що вона була нещасна. У неї був хлопець і все, що треба: робота в клубі «Сьєрра», квартира в гарному районі Гарлема. Так безглуздо.

Матильда притихла, з її обличчя зійшла звична легка посмішка. Сусанна стояла на колінах і їла кавун, розрізаючи великі скибки на маленькі шматочки: вона більше не їла нормальної їжі, бо їй дали нову роль на телебаченні, про що їй було ніяково говорити в присутності Лотто. Це, звісно, був не «Гамлет», в якому він так блискуче зіграв у останньому семестрі в коледжі. Це була просто робота, роль підлітка в мильній опері, вона чудово розуміла, що це був просто заробіток. Та все ж це було більше, ніж те, що Лотто отримав відтоді, як вони закінчили коледж. Він був дублером у кількох постановках позабродвейських театрів, у нього була крихітна роль в «Акторс Театр» у Луїсвіллі. І це все за півтора року. Вона знову бачила Лотто таким, яким він був у кінці того «Гамлета», вклонявся у пропотілому наскрізь костюмі, а вона відчувала благоговійний трепет, кричала «Браво!» із залу, не отримавши роль Офелії, яку зіграла дівчина з величезними грудьми, гола в сцені зі ставком. Дешева повія. Сусанна відкусила шматок кавуна і проковтнула з відчуттям перемоги. Вона сильніше любила Лотто, коли жаліла його.

Матильда трималася трохи осторонь компанії. Вона здригнулася від холоду і щільніше закуталась у кофту. Бордовий листок злетів із японського клена й сторчма впав у соус зі шпинату й артишоків. У тіні під деревом було прохолодно. Скоро настане довга зима, холодна й біла. Замете цей вечір, цей сад. Вона увімкнула різдвяні гірлянди, якими вони обвили гілки клена, і дерево засвітилося вогнями, ставши схожим на дендрит. Вона сіла позаду чоловіка, бо їй хотілося заховатися, а його спина була така чудова, широка й м’язиста, що вона сховала в ній обличчя, і їй стало так затишно. Вона слухала його голос, приглушений грудною кліткою, з легким нальотом південного акценту.

— …сидять два діди на ґанку, точать ляси, — почав Лотто розповідати анекдот. — Прибігає старий пес, побродив біля них, всівся й почав вилизувати своє хазяйство. Старанно лиже, сьорбає, ковтає. Тоді один дід підморгує другому й каже: «Ех, чоловіче, як би мені хотілося теж так зробити». А той відповідає: «Тьху! Так пес же тебе покусає».

Всі засміялися, не так з анекдоту, як з того, як Лотто його розповів із яким гумором. Матильда знала, що то був улюблений анекдот його батька. Гавейн реготав у кулак і червонів щоразу, як Лотто його розповідав. Тепло її чоловіка крізь смарагдову сорочку поло почало розтоплювати грудку страху всередині Матильди.

Крістіна жила на поверсі першокурсників. Матильда якось наткнулася на неї в душі й почула, що вона плаче. Матильда впізнала її чудовий альт і вийшла, вирішивши, що краще не порушувати чийогось індивідуального простору, не лізти людині в душу й не нав’язувати свого співчуття. Тепер, озираючись назад, Матильда шкодувала про своє рішення. Вона відчула, як усередині неї піднімається хвиля гніву на Крістіну, і видихнула в спину Лотто, щоб заглушити цей гнів.

Лотто простяг позад себе лапищу, згріб нею Матильду й умостив її боком собі на коліна. У нього бурчало в животі, але він спромігся проковтнути лише кілька шматочків: він уже тиждень чекав на дзвінок із відповіддю, боявся вийти з хати, щоб не пропустити його. От Матильда й придумала влаштувати таку собі вечірку в складчину, щоб він якось розвіявся. Йшлося про роль Клаудіо у драмі Шекспіра «Міра за міру» наступного літа в Центральному парку. Він уявляв, як стоїть у камзолі перед тисячами людей, що сидять на садових стільцях. Носяться кажани. Над головою рожевим спалахують

1 ... 13 14 15 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долі та фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долі та фурії"