Читати книгу - "У лісі-лісі темному"

233
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 69
Перейти на сторінку:
звинувачувати Клер марно. Вона має рацію. Ні вона, ні Джеймс нічого поганого не зробили. І ніхто мені нічого не винен. Ми з Джеймсом порвали десять років тому, бий його трясця. Ні. Єдину особу, яку можу звинувачувати — це виключно себе. Бо топчуся на тому самому місці я. Бо це я не можу рухатися далі.

Я ненавиділа Джеймсову владу наді мною. Я ненавиділа те, що кожного разу, зустрічаючи чоловіка, я порівнювала його з ним. Востаннє, коли я спала з чоловіком — два роки тому, він розбудив мене посеред ночі, схрестивши руки на грудях.

— Тобі щось наснилося. Хто такий Джеймс? — коли він побачив моє здивоване обличчя, висунув ноги з-під ковдри, підвівся, одягнувся і пішов з мого життя. Мені більше не телефонували.

Я ненавиділа Джеймса і ненавиділа себе.

І так, мені чудово відомо, що це робить із мене найбільшу дурепу у світі: дівчинка, що зустрічалася з шістнадцятирічним хлопчиком, одержима ним упродовж наступних десяти клятих років.

Повірте мені, ніхто не знає того ліпше за мене. Якби я зустрілася із собою в барі, я і сама себе зневажала б.

Унизу гомонять, сміються, аромат піци лине сходами. Я також збиралася піти вниз, базікати й радіти. Але натомість, згорнувшись калачиком, притисла коліна до грудей та міцно заплющила очі. Я кричу, мої думки тихо кричать.

Урешті-решт, випрямилася, м’язи пручалися. Вилізла з-під простирадл, ухопила верхній рушник з купи, яку Фло охайно поклала на краєчок кожного ліжка.

Ванна була на сходовому майданчику. Зачинила двері, рушник упав на підлогу. Над ванною було ще одне вікно без фіранок.

Знову ліс, цей ліс, що дратує до сказу. Побачити, що відбувалося в кімнаті, можна було лише залізши на верхівку сосни. Проте коли я зняла білизну, ледве стрималася, щоб не прикрити груди рукою від підступної темряви.

Спочатку хотіла лише переодягнутися, проте я так втомилася і забруднилася, що гарячий душ піде на користь. Я залізла в кабінку, повернула кран, випрямилася. Величезна душова лійка двічі кашлянула — і на мене хлинула злива гарячої води.

Я стояла і дивилася у вікно, проте було надто темно, щоб щось розгледіти. Яскраве світло перетворило скло на дзеркало. Окрім примарного мерехтіння місяця, все, що бачила, — відображення власного тіла в склі. Намилилася, поголила ноги. Що за жінка — тітка Фло? Будинок для вуаєристів. Ні, це ж ті, які люблять споглядати за збоченнями. Хто їм на противагу? Ексгібіціоністи. Ті, що люблять виставляти все на показ.

Можливо, коли влітку світло заповнює усе навколо аж допізна, воно інакше. Можливо, саме тоді будинок ставав зручним місцем, щоб спостерігати за лісом. Але зараз, у темряві, відчуття було геть інше. Скляна вітрина, де кишать усілякі дива, які так кортить побачити. Чи клітка в зоопарку. Огорожа з тигром, і нікуди звідти не втечеш. Я думала про тварин у клітках, які день за днем ходять повільно з одного кутка в другий, так минає тиждень за тижнем — і вони поступово скаженіють.

Помилася, обережно вилізла з кабінки, подивилась на себе у запітніле дзеркало. Витерла рукою крапельки.

Обличчя у дзеркалі злякало. Воно було готове до битви. Частково такого виразу додавало коротке волосся, яке після душу агресивно та зухвало стирчало, як у боксерів між раундами.

У яскравому світлі обличчя здавалося блідим та заціпенілим, темні очі були сповнені звинувачення, а навколо синці, так, ніби я билася.

Я зітхнула й дістала косметичку. Косметики зазвичай ношу мінімум, проте зараз із собою прихопила туш та блиск для губ — основу основ. Рум’ян не було, тому я нанесла на щоки трохи помади, намагаючись хоч якось приховати блідість. Чисті вузькі джинси, сіра кофтинка.

Унизу заграла музика. Біллі Айдол. «Чудовий день для весілля». Це хтось так жартує?

— Лі, тобто Норо! — голос Фло линув нагору по східцях, перекрикуючи Біллі Айдола, що пропонував розпочати все спочатку. — Ну що, перекусиш?

— Уже йду! — гукнула я у відповідь. Зітхнула, загорнула брудну білизну в рушничок, підняла косметичку. Відчинилися двері назустріч реальності.

9

Поки я приймала душ, вечірка набирала обертів.

У вітальні Том та Клер увімкнули айфон і пританцьовували, Мелані споглядала це з дивана й сміялася.

На розкочегареній, наче в пеклі, кухні хтось вигрібав гори піци на таці та висипав хумус, соус гуакамоле, сир та цибулю-різанець у тарілки. Я спочатку подумала: то Клер — сірі джинси та срібляста кофтинка, точнісінько, як у Клер, що в сусідній кімнаті. Потім вона підвелася і прибрала волосся з лоба — це була Фло. Однаковісіньке вбрання.

Мої думки вже почали критикувати побачене, запах горілого їх зупинив.

— Щось горить?

— Господи! Піта! — залементувала Фло. — Лі, ти можеш її врятувати, поки не спрацювала пожежна сигналізація?

Я швидко побігла задимленою кімнатою до тостера. Витягнула хліб і викинула його до раковини. Побігла до дверей у протилежному кінці кімнати. Вони були зачинені, та ще й дивакуватий замок, проте, врешті-решт, я впоралася. Свіже морозяне повітря залетіло в дім, калюжі перед будинком замерзали.

— Обнишпорила винну шафу, проте так і не знайшла текіли, — почувся Нінин голос. — Трясця вам, тут же холодно. Ви що, хворі?! Зачиніть двері!

— Піта згоріла, — спокійно відповіла я й ляснула дверима. Принаймні в кімнаті температура тепер була більш-менш комфортною.

— У підвалі нема? — Фло випрямилася, прибираючи спітніле волосся з розчервонілого від спеки обличчя. — Де ж, у дідька, вона може бути?

— Холодильник? — запитала Ніна. Фло похитала головою.

— Морозильна камера? — запитала я. Фло ляснула себе рукою по лобі.

— Морозилка! Ну звісно! Тепер пам’ятаю. Думала, а раптом нам закортить холодненької маргарити. От дурепа.

Амінь! Ніна скорчила гримасу, нахилилася та відчинила морозильну камеру.

— А ось і вона! — голос губився серед гулу морозильної камери. Підвелася, тримаючи скрижанілу пляшку. Схопила два лайми із тарілки з фруктами. — Норо, тягни дошку та ніж. О, і сільничку. Фло, а де ти казала чарки?

— За скляними дверима в кінці вітальні. Як гадаєш, нам варто почати з шотів? Може, розумніше почати з чогось більш збадьорливого — мохіто?

— До біса розум! — відповіла Ніна і вийшла з кухні. У коридорі тихенько прошепотіла мені, — мені варто випити щось максимально міцне, щоби це пережити.

Нашу появу у вітальні зустріли лементом. Клер танцювала довкола, взяла пляшку текіли у Ніни, у мене ніж, повернулася до столика й з гуркотом все це поклала. Її кофтинка розсіювала мерехтливе сяйво в напівтемряві кімнати.

— Настав час текіли! Востаннє нею бавилася у двадцять один. Саме час, бо те похмілля вже давно вивітрилося.

Ніна кинула лайми й пішла за

1 ... 13 14 15 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У лісі-лісі темному», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «У лісі-лісі темному» жанру - Бойовики 🔫💣👊:


Коментарі та відгуки (0) до книги "У лісі-лісі темному"