Читати книгу - "Кров Амбера"

class="p1">— Він ненавидить амберітів, ось що це означає. Одного разу навіть виступив проти них.

Я спробував вино. Непогане.

Значить той самий…

— Ти не знаєш, чому він ненавидить їх? — Запитав я.

— Як я розумію, вони вбили його матір, — пояснив він. — Щось пов'язане з прикордонними війнами. Вони останнім часом стали заплутаними. Подробиць я не знаю.

Я розкрив бляшанку з м'ясом, відламав хліба і зробив собі бутерброд.

— Продовжуй, будь ласка, свою розповідь, — попросив я.

— Де я зупинився?

— Принц закликав Далта, так як турбувався за матір, і йому спішно потрібні були війська.

— Цілком правильно, ось в той час мене і забрали служити в армії Кашера — піхотинцем. Принц з Далтом провели нас темними шляхами, внаслідок чого ми опинилися біля цієї фортеці, внизу. А потім ми просто робили те ж, що роблять зараз ці хлопці.

— І що ж сталося?

— З самого початку справи у нас пішли погано, — засміявся він. — Я думаю, тому, хто там головний, легко дається управління стихіями — на зразок смерчу, який ти бачив недавно. На нас обрушувалися і землетруси, і бурі, і блискавки. Але ми, незважаючи на це, продовжували наполегливо лізти на стіни. Мого брата до смерті обпалило киплячим маслом прямо у мене на очах. Ось тоді-то я і вирішив, що з мене вистачить. Я втік і забрався сюди. Мене ніхто не переслідував, і тому я залишився чекати і стежити. Ймовірно, мені не слід було цього робити, але я не знав, як підуть справи далі. Вважав, що все буде продовжуватися в тому ж дусі. Але я виявився неправий, а повертатися вже було занадто пізно. Зроби я це, мені б відрубали голову або які-небудь цінні частини тіла.

— Що ж сталося?

— У мене таке враження, що напад змусив Ясру діяти. Вона явно з самого початку замишляла розправитися з Шару Гаррулом, щоб самій стати господинею фортеці. Я думаю, вона обдурила його, увійшла до нього в довіру, а потім готувалася убити. По-моєму, вона трохи побоювалася цього старого. Але коли на порозі з'явилася її армія, їй довелося виступити, хоча вона і не підготувалася до цього. Вона вступила з ним в чаклунський поєдинок, а її стража відволікала увагу його ратників. Вона перемогла, правда, як я зрозумів, і сама не залишилася неушкодженою. І до того ж біса розлютилася на синка за те, що він привів армію без її наказу. Так чи інакше, її стража відкрила їм ворота, і вона захопила владу в Замку. Ось це-то я і мав на увазі, кажучи, що ніяка армія не брала цю фортецю. Тоді захоплення провели зсередини.

— А як ти дізнався все це?

— Як я вже говорив, коли дезертири біжать в цю сторону, я їх годую і отримую відомості.

— З твоїх слів у мене склалося враження, що були й інші спроби взяти цю фортецю. Вони, мабуть, відбувалися вже після того, як влада в замку перемінилася?

Він кивнув і знову ковтнув вина.

— Точно. Так як вона і її синок були відсутні в Кашері, там стався переворот. Влаштував його один вельможа на ім'я Касман, брат одного з її покійних коханців, хлопця по імені Ясрік. Цей Касман захопив владу і хотів прибрати зі свого шляху і її, і принца. Нападав він на цю фортецю, напевно, з півдюжини разів. Але так і не зміг здолати. Нарешті, як мені думається, примирився з нічиєю… Потім, після цього, вона відіслала сина з фортеці, можливо, набрати нову армію і постаратися повернути їй трон. Чи щось таке, не знаю. Це було давно.

— А як щодо Далта?

— З ним розплатилися якоюсь здобиччю з Замку — добра там явно вистачало з надлишком — і він зібрав всі свої війська і повернувся туди, де зазвичай ошивається.

Я теж знову пригубив вина і відрізав шматок сиру.

— А як вийшло, що ти залишався тут всі ці роки? Таке життя здається досить важким.

Він кивнув.

— Насправді тому, що я не знаю дорогу додому. Нас сюди привели чорними стежками. Я думав, що знайду їх, але коли взявся за справу, то не зумів знайти жодної. Вважаю, я міг би просто піти світ за очі, але тоді, ймовірно, заблукав би абсолютно. Крім того, я знаю, що зможу тут прожити. Через кілька днів посади відновлять, і в них повернуться селяни, хто б не переміг. А селяни думають, що я святий, молюся тут на верху і віддаюся самоспогляданню. Варто мені спуститися вниз, як вони стікаються до мене цілими натовпами, просять благословення і дають стільки їжі і вина, що вистачає надовго.

— А ти святий?

— Просто прикидаюсь, — відверто зізнався він. — Вони від цього щасливі, а я ситий. Однак, не базікай про це.

— Звичайно не буду. Та вони б все одно не повірили.

— Ти маєш рацію.

Я піднявся на ноги і трохи пройшовся по стежці, щоб ще раз подивитися на Замок. Драбини вже валялися на землі, і я помітив значне збільшення кількості мертвяків. Ніяких ознак боротьби за стінами я не розгледів.

— Відкрили вже ворота? — Окликнув мене Дейв.

— Ні. По-моєму, тих, хто увірвався, не вистачило для вирішення цієї задачки.

— А той чорно-зелений прапор де-небудь видно?

— Я його ніде не спостерігаю.

Він піднявся і підійшов, несучи обидві пляшки, передав мені мою, і ми обидва випили. Штурмуючі стіни війська почали відступати від прилягаючого до стін району.

— Як ти думаєш, вони відступають або перегруповуються для нового нападу? — Запитав він у мене.

— Поки не можу сказати.

— Що б там не було, а вночі внизу знайдеться чимало корисного. Затримайся, і в тебе буде все, що тільки зможеш віднести.

— Мені цікаво, — повернувся я до цікавлячої мене теми. — Чому Далт знову став нападати, якщо він в хороших відносинах з королевою і її сином?

— Думаю, що тільки з сином, — уточнив він, — а його там немає. А матуся, кажуть, справжня сука. І, врешті-решт, адже цей хлопець найманець. Можливо, Касман найняв його виступити проти неї.

— А можливо, її там навіть немає, — припустив я, не маючи ні найменшого уявлення про швидкість течії тутешнього часу, але згадуючи про свою недавню зустріч з цією дамою. Спогад про неї викликав, однак, дивний ланцюжок думок.

— А як, до речі, звати принца? — Запитав я.

— Рінальдо, — відповів він. — Він такий рослий рудий хлопець.

— Так вона його мати! — Мимоволі зірвалося в мене.

— Саме так і стають принцами, — розсміявся мій співрозмовник. — Запозичують в матері королеву.

Але тоді це означало, що…

— Бранд! — Вигукнув я. А потім додав: Бранд