Читати книгу - "Євпраксія"

щедрот земних, місяць, коли видавлено з виноградних грон молоде вино, зварено пиво з нового ячменю, закопчено перших гусей цього року, заколото годованих свиней і засмажено смачні ковбаси й реберця до пива, — місяць, коли в лісах в'яне лист, оголюються дерева, занурюються в сум і сон, а в долинах гіркнуть перестояні трави і втрачають соки, вклякають, мов старі люди. Та водночас осінь — то пора весіль, шлюбних учт п'ятнадцятиденних, утіх і розваг, зачать нового життя, що мав прийти на зміну вмиранню в лісах, на горах, в долинах, у охолоділих водах.

Абат Бодо вельми радів тій обставині, що зміг доправити невісту для графа Генріха саме на цю пору щедрої, пишної осені; радість ця, щоправда, трохи тьмарилася при згадці про смерть Рудигера, але з усього видно було, що маркграф не дуже й переймався тою смертю, можна б навіть стверджувати, що він, так чи інакше, сприйняв звістку про таємниче вбивство барона з деякою втіхою, бо не стримався і, кривлячи ледь засіяну рудявим заростом губу, кинув: «Для шлюбних розваг на ложі баронів не потребую, правда ж, абате?»

Абат трохи злякався за цього недорослого ще володаря марки, в побуті своєму неподільного й не підвладного нікому, готового, як видно, знехтувати навіть божим судом. Невже він має намір тягнути оте невинне дитя до брудного ложа? Обережно зауважив, що conipetentia anno-rum, себто справжнє повноліття, в жінок настає лиш в шістнадцять літ, Євпраксія ж має лиш дванадцять.

— Дванадцять років для дівчини — саме законний вік, legitiina aetas, — нагадав йому маркграф, — чи абат забув закони?

— Але ж, сину мій, навіть монахинею жінка не може вступити до виповнення їй шістнадцяти років, себто competentia aniiorum! — вигукнув Бодо. — Ваш шлюб ніяк не може вважатися відразу доконаним, це має бути ніби шлюб і ніби весілля.

Розмова відбувалася в похмурій замковій залі, обидва стояли, обидва відчували, як починають ненавидіти один одного, а що в молодого ненависть завжди дужча й пробивається відразу назовні, то й вийшло так, що маркграф перший зірвався на крик і, зламавши свою високу постать над абатом, прохарчав йому в лице:

— Шістнадцятилітніх берете монахинями, аби приводили дітей од абатів! А я маю жону дванадцятилітню і хочу відразу консумації шлюбної! І хай мої піддані з радістю говорять: Генріх alreit hatte beschlofen Praxed (Відразу переспав з Праксед (старонімецьке).. Відкладати на чотири чи п'ять років те, що мені належиться за звичаєм і правом? Я вже завтра урочисто в'їду в свій замок з оголеним мечем у руці під бій котлів і звуки лютень і повезу свою невісту до єпископальної церкви, і мене супроводжуватимуть усі барони й рицарі Нордмарки, і хотів би я бачити, хто може стати мені на заваді!

«Недопес, — подумав абат Бодо, — чистісінький тобі не-допес». Не сказав нічого, навіть зітхання притлумив і тихо відійшов од маркграфа, зник, як тінь.

До замку прибула графиня Ода з баронськими жонами, висока, білолиця — такою пам'ятала її Євпраксія ще в Києві, колишня княгиня не змінилася ні в чому, навіть одяг на ній був майже такий, як колись у Києві, коли сиділа на столі разом із Святославом, тільки золота навішано було на графині ще більше, ще тяжчого і владності в голосі так само чулося мовби більше навіть, аніж в часи князювання.

Всі звали тут Євпраксію на латинський кшталт Пракседою, ім'я втратило ласкавість, стало якесь грубе, ніби назвисько, дівчина щоразу щулилася, коли в неї над головою ляскало: «Праксед! Праксед!» Графиня Ода разом із Журиною вибрала весільні шати для Євпраксії: протканий легким золотом прозорий ромейський плат, накинутий на голову мовби недбало, але вміло й гарно зібраний довкола в м'які брижі, плат увінчано золотим вінцем, широкий глухий гіматій з довгими рукавами, на комірі й унизу — золоте шитво, пояс так само золотий. Під верхніми шатами — вузька сорочка александрійського полотна з дуже вузькими рукавами і золотими наручами. Сандалії пурпурові, як у ромейських царівен, круглоносі, саджені перлами й Маргаритами. Євпраксія була пегенька, мов хмаринка, сяяла вся золотом і молодістю, поряд з нею видавався геть недоречним і безглуздим довгнезний маркграф зі зміїною своєю голівкою (шолом не міг надягти в церкві, тримав його на зігнутій лівій руці, у золоченому панцирі, з коштовним нашийником і нагрудником, садженими цілими купами самоцвітів, у червоних високих чоботях із золотими острогами, з грімкотливим мечем на коштовній перев'язі.

Єпископ, у понтифікальних татах, з'єднав у соборі з належною, хоч і досить пісною, як на київські смаки, урочистістю руки зашлюбленим, передав повеління церкви, аби обоє жили згідно зі справедливістю і звичаями святого сакраменту шлюбного. Барони, що стояли позаду, відсапуючись від напруженості хвилі й копчених гусаків, якими вже зранку набиті були їхні ненажерливі шлунки, доповнили слова єпископа, радячи недвозначно маркграфу, аби він в обіймах молодої дружини, позбувшись рицарського духу, п'янів од невістиної розкоші; із собору пишний кортеж перебрався до замку на учту, яка тривала допізна, супроводжувана п'яними співами, грою на лютнях, забавами шпільманів, дикими, часто й сороміцькими плясами, а вже тоді, згідно із звичаєм, попровадили родичі новопошлюблену пару до ложниці весільної, щоб покласти їх у постіль поряд, але тут уже не було оголеного меча між молодими, як у Києві, не затримувалися гості в ложниці, аби не вганяти недоросле дитя в сором і ганьбу. З п'яними вигуками, із сопінням, силкуванням і шамотнею стягали з маркграфа його залізні обладунки, з Євпраксії зірвано золототкані шати, зоставивши її в самій сорочці. Генріх так само був уже тільки в довгій грубій сорочці, цибаючи на довгих тонких ногах, заточуючись, з п'яним реготом випихав із ложниці своїх гостей, озирався в темряві, чи ще нікого не лишилося, і тут забачив ту жінку, що приїхала з Києва разом з його малою Праксед. Він щось гукнув до жінки, але вона, видно, не зрозуміла, бо стояла посеред ложниці — стояла, відгороджуючи від нього Праксед, його законну жону, справжню жону, яка вже вступила в законний вік, legitima aetas, як кажуть усі ці зачухані абати. Маркграф махнув рукою коротко й зло, показуючи, щоб ота темна слов'янка щезла йому з-перед очей, але вона далі стовбичила, тоді Генріх майже впав на неї, обхопив обома руками, попхав до виходу, булькаючи горлом, заслинюючи жінці плат на голові, геть п'яний, здурілий і знахабнілий безмірно. Коли діткнувся цієї стегнастої, ще, власне, молодої і, здається ж, вельми привабливої чужинки, забув на мить про шлюбне ложе і про неторкану ніжну жону свою, зіпсуття вдарило йому в одурілу голову, та