Читати книгу - "Буба : мертвий сезон"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 47
Перейти на сторінку:
щодо складного оцінювання зовнішньої принадності вашої дружини. Не кожен, — продовжував дід, — з першого погляду оцінить усі розкидані тілом пані Маньчакової козирі. До речі, про козирі, у мене ще є чирвова шістка. — І дід Генрик переможно кинув на стіл карту, поклавши нею контракт суперника.

— Ви краще бриджевими козирями займіться, — засопів пан Вальдек, — а до тіла моєї дружини вам зась, — спокій полишав його з кожною втраченою картою.

— Із превеликою приємністю, — нечемно відказав дідусь, викладаючи на стіл козирного валета.

— Це швидше везіння, а не розум, — пояснювала Буба перемогу суперникам. Вона робила все, аби зберегти свою радість і піднесення. — Дурням завжди щастить, — і дівчина безпорадно розвела руками.

— Як свідчить остання роздача — не завжди, — усупереч Бубиним намірам озвався дід, а тоді, послинивши олівець, із неприхованим задоволенням занотував у своєму зошиті поразку Маньчаків.

Того дня Маньчакам ні в чому не щастило. У четвер Бартошова не приходила на Звіринецьку, бо увесь день займалася Францішеком. І коли Маньчаки чекали, доки їх запросять до столу, мабуть, саме розповідала малому про «Панду кунг-фу».

Батько теж не квапився розігрівати заморожені налисники. Щиро кажучи, він ні з чим не квапився, бо, як завжди, сидів, утупившись у монітор комп’ютера.

— Ну, то ми вже підемо. У вас тут з голоду вмерти можна, — зітхнула Маньчакова, притискаючи до повних грудей пластикову дитячу торбинку.

— О, яка гарненька цяця, — захоплено вигукнув дід Генрик.

— З інтернет-крамниці, — буркнула пані Віолетта. — Мала бути із крокодилячої шкіри й у формі мішечка, — тихенько додала вона.

— Трохи помилилися! — дідусь не перейнявся її розчаруванням. — А як буде у вас малюк, то це ж якраз йому торбинка для цукерочок.

— Сьогодні йдемо провідати дитину, — похвалився пан Вальдек. — Треба, щоб вона до нас призвичаїлася.

— Ви, безперечно, праві, — притакнув старий. — Не можна відразу шокувати дитину, доведеться вам себе потрохи відкривати. Нехай, біднятко, звикає…

Буба вийшла з дому ще раніше за Маньчаків, побоюючись, що перукар виявиться не в змозі зробити з її волоссям того, що вона запланувала собі на суботу. У невеликій перукарні, куди дівчина зайшла, не було жодного клієнта.

Що завжди казала в таких випадках мама? — думала Буба, сідаючи в кріслі, доки похмура перукарка зловісно гострила ножиці. — Ага, що слід уникати перукарів, у яких немає клієнтів, — згадала вона собі, але було вже запізно.

— То що робимо? — знуджено запитала перукарка, а Буба востаннє глянула на своє волосся, яке мало природний шоколадний колір.

Дівчина не плакала, повертаючись вузенькими вуличками додому. З-під кашкета визирали жовті пасма, які скидалися на покинуте гніздо, збудоване абияк і з бозна-чого. Буба не підозрювала, що жовток, змішаний з какао, може створити такий приголомшливий ефект. І хоча вона делікат но попрохала перукарку, що хоче, аби її зачіска виглядала природно, та зробила все, щоб переконати Бубу й себе в нереальності цього бажання.

— Дивно воно якось вийшло, — прокоментувала перукарка свій витвір. — Волосся в тебе погане, тому так і сталося, — додала вона, ховаючи до кишені Бубині кишенькові за два тижні.

— А може, усе не так погано? — намагалася Буба втішити себе, але дідусь швидко розвіяв її ілюзії.

— Невже це ти? — пошепки перепитав старий. — Твої батьки знову воюють, — тицьнув пальцем на двері спальні. — Та коли тебе вгледять, напевне перестануть жалітися одне на одного. Хто це з тебе так познущався? — допитувався дід Генрик, тож Бубі довелося зачинитися від нього у ванній.

Дівчина сіла на краєчку ванни й дала волю сльозам. Із дзеркала на неї дивилася розфарбована краля, схожа на манекен з виставки перук або якусь ідіотку з дурнуватої американської комедії, та водночас знайома, бо в неї були Бубині заплакані очі та ямочки на щоках.

Мама відкрила трагічну таємницю лише через годину.

— Це жахливо, серденько, — поспівчувала вона. — Тобі не можна носити жовтих речей, бо цей колір підкреслює всі вади зовнішності. Цікаво, чому мені він так личить? — допитувалася вона, але ніхто не пояснив їй цього феномену.

Побачивши доньку, тато лише зітхнув.

— Ти чимраз більше скидаєшся на свою матір, — прокоментував він. — Проте не переймайся, у твоєму віці все швидко змінюється.

— Та чого там! — намагався не помітити проблеми дідусь. — Орнітолог однаково тебе покинув, тож удруге вже цього не зробить, — незграбно втішав він.

І лише тепер Буба заридала вголос.

Так гірко, що до її плачу приєдналася Добавка, хоча її власне хутро лисніло, демонструючи найпрекрасніші природні кольори.

Наступного дня Буба йшла до ліцею, сподіваючись ніколи туди не потрапити. Кашкет лише частково приховував її поразку, а жовтий светр, що мав відволікати увагу від жовтого волосся, навпаки, ще більше його підкреслював.

— О Боже! — Мілош перелякано глянув на Бубу. — Ти схожа на канарку-переростка! — і він недоречно засміявся.

Дівчина лише посміхнулася у відповідь.

— Тепер така мода, — кокетливо пояснила вона.

— Якби це було модно, Ребекка б уже давно пофарбувала собі волосся, — заперечив Мілош. — О, чудово, що ми згадали! Бач, Бубо, Ребекка вирішила-таки відволіктися від свого нудного реферату й поїде зі мною до Котанського гаю. Але добре, що на тебе завжди можна розраховувати…

Уроки тягнулися неймовірно довго. Бубине волосся привертало загальну увагу й викликало стільки кпин, що дівчина раптом зрозуміла, якою обтяжливою була популярність для її батьків. За ці кілька годин їй довелося звикнути до сумнівної слави. Вона спробувала подумати про щось приємне. Наприклад, про те, що їй не треба схуднути до завтра на три кілограми. Що не доведеться воювати з Олькою за зелений светр, бо в ньому Буба скидалася б на яєшню із зеленою цибулькою. Раділа, що вдалося заощадити на косметичній масці для обличчя, та незважаючи на всі ці причини для радості, ніяк не помічала жовтневого сонця, що вливалося крізь шибку.

— Це ти, Бубо? — перепитала Редбулька. — Бо віднедавна мені здається, що замість тебе на уроки приходить якийсь твій невдалий двійник. Зрештою, не маю нічого проти двійників, навіть не надто схожих. За умови, — Редбулька піднесла догори вказівний палець, — що вони конспектують усе, як слід. — І після такої заяви вчителька продовжила захоплюватися черговим літературним шедевром.

ДВА ТЕСТИ НА МУЖНІСТЬ

Від тієї злощасної суботи минув тиждень, і крім жовтої шахівниці на Бубиній голові, ніщо більше не нагадувало про нещодавні плани. Хіба що вражена гордість, бо щойно на горизонті з’являвся Мілош, як дівчина червоніла від сорому.

— Знаєш, це не так уже й погано виглядає! — Сирота звично сів на Бубиній парті. — Як жовтки, перемішані із шоколадом, — додав Стась, спинившись поглядом на злощасній меліровці.

— Мені байдужісінько, як воно виглядає, — Буба відкопилила

1 ... 13 14 15 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буба : мертвий сезон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буба : мертвий сезон"