Читати книгу - "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Е-е-е, воно у мене чарівне, я не продаю.
— Але ми вам заплатимо стільки, скільки скажете, — умовляють гуцула.
— Три тисячі лей!
Купці-шахраї аж пересіпнулися. Та витягли три тисячі лей і заплатили чоловікові. Дументій схопив гроші та й — додому.
Купці-шахраї повешталися по ярмарку, а коли зголодніли, зайшли до ресторації. Наїлися, напилися, потім один вийняв із кишені свистало. Господар ресторації мовчки подивився і не сказав нічого. Тоді свистіли усі три купці-шахраї, аж почервоніли. Люди позбігалися до них, як до комедіантів.
— Заплачено? — спитали купці-шахраї.
— Ні! Ви мені не свистіть у своє дурне свистало, а давайте гроші! — розсердився господар ресторації.
У другій ресторації, а потім і в третій їм теж відповіли:
— Ви не свистіть, а гроші заплатіть!..
Поїхали в гори, до Дументія. Той уздрів їх здалеку і напудився. Покликав жінку й каже:
— Я лягаю на стіл, а ти мені засвіти свічки та й голоси, як над мерцем.
— Най буде, чоловіче…
Вчинився гуцул мертвим, а жінка коло нього ламає руки й плаче:
— Ой не кидай мене, чоловічку! Яким ти файним був чарівником! Нащо ж ти мене зачарував, а тепер лишаєш, як сирітку? Ой Боже, що я буду робити одна?
Купці-шахраї стали на порозі й почали хреститися. Та не могли вгамувати злість. Один схопив макогін і почав так гатити по миснику, що на долівку полетіли одні черепки.
Дументій злякався. Схопився на ноги і витріщив очі. А тоді спитав:
— Звідки ви дізналися, що коли макогоном бити по горшках, то воскресають мертві?
— Хіба від того воскресають?
— Адіть, я воскрес. Самі видите…
— Тоді продай нам макогін.
— За тисячу лей…
Купці-шахраї заплатили гроші, взяли із собою чудодійний макогін і пішли шукати легкого заробітку. Дійшли аж до столиці. Там висіли чорні прапори.
— Що сталося? — спитали людей.
— Умерла цариця, — відповіли їм.
Купці-шахраї пішли до палацу, стали перед царем і промовили:
— О пресвітлий царю, ми дізналися у світі про твоє велике горе і прийшли тобі на поміч. Можемо царицю воскресити, але за те даси мішок золота.
— О мої вірні піддані, я вам подарую і три мішки золота, тільки воскресіть мені царицю!
— Добре, царю… Але звели, аби всі живі повиходили з палацу, бо вони будуть заважати, — попросили купці-шахраї.
Скоро у покоях не лишилося жодної душі.
Купці-шахраї витягли із торби «чудодійний макогін» і почали бити ним по скляних шафах, дзеркалах і вікнах. Розбивали все, що тільки могли.
Але мертва цариця і не думала вставати.
— Ану, схопіть цих злодіїв, — крикнув цар своїм катам.
Купців-шахраїв кинули до темниці. Відай, там їм постинали голови.
І все.
Розквитався
Жив собі чоловік Омелько, та ходив він до моря на заробітки. Заробив за літо сорок шагів, прийшов додому, посправляв собі і дітям одежу та й каже:
— Ну, за це літо добре попалось. Якби ще на зиму де шагів п'ятнадцять заробить, було б добре. Піду, може, ще де на роботу стану.
Взяв на дорогу шагів п'ятнадцять і пішов. Іде собі та де не зайде в шинок, вип'є чарку, півшага заплатить, а півшага, каже, хай за вами, йтиму назад, то відіп'ю.
От походив, походив, ніхто не найма. Аж зустрічають його попи з їхнього ж села.
— Здрастуй, Омелько.
— Здрастуйте, батюшки.
— Чого це ти тут ходиш?
— Та шукаю, де б найнятись. Тільки ніхто не наймає, думка вже й додому.
— Сідай з нами, будеш нам коней доглядать.
От де не зайдуть у шинок, по стакану вип'ють — гроші заплатять, а Омелько як іде вже з хати, скине шапочку та:
— Що, хазяїне, квит? (Розрахувався, мовляв).
— Квит, іди з Богом.
Раз так, удруге. От попи і давай допитуватись:
— Як так, ми, кажуть, гроші платим, а ти тільки скинув шапочку — і вже квит?
— А це в мене така шапочка, тільки здійму, уже й квит.
— Продай нам.
— Купіть. Давайте тисячу рублів.
Сторгувались, забрав він гроші, і пішли.
А попи як приїхали, зараз лавки стоять. Піп поїхав товару набирати. Набрав всякої всячини, виходить з крамниці, скинув шапочку та:
— А що, хазяїне, квит?
— Ні, пожалуйте гроші.
Він удруге:
— Що, хазяїне, квит?
— Який чорт квит, давай гроші!
Піп сюди-туди, шатнувсь по знайомих, позичив десь, привіз товар додому та й не хвалиться. От зібравсь диякон — і той тієї ж. Позичив десь там, заплатив за товари, привіз та й не хвалиться. Поїхав ще й дяк. Та тому вже ніде було позичити, і приїхав ні з чим.
— Що ж ви, каже, набрали товару задаром, а мені он що трапилось.
— Е, брате, воно і нам таке. Ходім, кажуть, та вб'ємо його.
А Омелько прочув це, нагострив косу і став під вікном. От поліз піп, а Омелько і зняв йому голову.
— Що, ти скоро? — питають ті двоє. А Омелько ніби то піп:
— Та лізьте швидше, бо самому страшно.
Вони тільки в вікно, а Омелько й познімав їм голови. Познімав, взяв одного на лаві поклав, а тих заховав. Аж ось іде солдат.
— Слухай, служивий, однеси сього попа в прірву, я тобі десять рублів дам.
Солдат того попа на оберемок, потарабанив. Іде мимо часового, а часовий питає:
— Хто йде?
— Чорт.
— Що несе?
— Попа.
— Неси з Богом.
Одніс солдат попа і вкинув у прірву.
— Ну, хазяїне, давай гроші.
— За що? Він онде лежить! — А він уже другого витяг.
— А, ти оп'ять виліз? Ось я тебе! — потарабанив і того. Приходить, аж на лаві вже третій лежить.
— Ах ти сякий-такий! — згріб і третього, поніс під греблю і прив'язав.
— Тепер не втече.
Вертається назад, а вже ранок. А тут піп до церкви йде. Солдат думав, що то той прив'язаний, та до нього:
— Ах ти, патлатий чорт, ти оп'ять утік? Даром я гроші буду получать? — Та за патли, та в воду, а народ врозтіч.
Три сини і батько
Був багатий чоловік, що мав трьох синів. Сини повиростали, поженив їх і роздав увесь маєток, бо думав, що при них доживе віку.
Але не так сталося, як гадалося: діти не хочуть батька шанувати. Був у найстаршого — прогнав, пішов до середущого — відіслав до наймолодшого, а той так батька годував, що ледве живе.
Приходить старий до війта.
— Така і така справа. Я маю скриньку грошей. Третю пайку даю на громаду, а решту тому, хто буде мене утримувати аж до самої смерті.
Рознеслося це поміж люди. Сини взяли з собою війта — і до батька. Дійсно, має старий залізну скриньку,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів», після закриття браузера.