Читати книгу - "Українські народні казки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Буду тебе годувати!
Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того синка Телесиком.
Росте той синок та й росте, — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку, — він і поїхав. їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
От мати наварила йому снідати, принесла до берега га й кличе:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — це ж моя матінка снідати принесла!
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує:
— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.
От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Він почув:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
А змія приходить до берега та знов товстим голосом:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем:
— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він думав, що то мати:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — то ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати:
— Зміючко Оленко, відчини!
Оленка й відчинила; змія ввійшла в хату.
— Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей.
От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату!
А він каже:
— Коли ж я не вмію, — як його сідати?
— Та вже сідай! — каже Оленка.
Він і поклав на лопату руку.
— Так? — каже.
— Та ні-бо: сідай зовсім!
Він і поклав голову:
— Отак, може?
— Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
— А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.
— Та ні-бо, — каже Оленка, — ні, не так!
— Ну так покажи ж, — каже Телесик, — бо я не знаю як.
Вона її почала. показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й кинув її в піч і заслінкою піч затулив: а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.
От змія прилітав з гостями.
— Зміючко Оленко, відчини.
Не чуть.
— Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
— От вража Оленка — вже десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню та й їдять, — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!
А Телесик із явора:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Вони слухають: «Де це?» Та знов:
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!
А він знову:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Вони знову: «Що воно таке?»
Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли, аж зуби поламали, — а не перегризуть. Кинулись до коваля:
— Ковалю-ковалю, скуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти!
Коваль і скував. Вони як почали знову… От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:
— Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
А гуси й кажуть:
— Нехай тебе середні візьмуть!
А змії гризуть-гризуть… Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
— Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
— Нехай тебе задні візьмуть!
А явір аж тріщить. Відпочинуть змії — та й знов…
Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:
— Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та й понесіть до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
І ці кажуть:
— Нехай тебе заднє візьме!
Та й полетіли.
Сидить сердешний Телесик, — от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить одним одне гусеня: відбилось — насилу летить. Телесик до нього:
— Гуся, гуся, гусенятко!
Візьми мене на крилятко
Та понеси до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
От воно:
— Сідай! — каже, та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низько несе. А змія за ним — чи не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадовило Телесика на причілку знадвору, а само ходить по двору, пасеться.
Сидить Телесик на причілку та й слухав, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору:
— А мені?
А вона знову виймає пиріжки та й каже:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські народні казки», після закриття браузера.
