Читати книгу - "Пригоди Незнайка і його товаришів"

доставала з буфета яблучну пастилу.

Синьоочка познайомила Незнайка із своїми подругами. Малючку з кісками звали Білочкою, малючку з бантиком — Заїнькою, а малючку з кучериками — Дзиґою. Незнайкові хотілося швидше сісти до столу, але в цей час розчинились двері і в кімнату ввійшло ще чотири малючки. Синьоочка познайомила і з ними Незнайка:

— Це наші сусідки: Галочка, Ялиночка, Маргаритка, Кубушка.

Малючки обступили Незнайка з усіх боків.

— Ви до нас на повітряній кулі прилетіли? — спитала чорнява Галочка.

— Еге ж, я на повітряній кулі, — поважно відповів Незнайко, поглядаючи на стіл.

— Мабуть, душе страшно на повітряній кулі літати? — сказала товстенька Кубушка.

— Жах, як страшно! Тобто ні, анітрошечки! — схаменувся Незнайко.

— Який ви хоробрий! Я нізащо не полетіла б на повітряній кулі, — сказала Ялиночка.

— А звідкіль ви прилетіли? — спитала Маргаритка.

— Із Квіткового міста.

— А де це місто?

— Там, — непевно махнув Незнайко рукою. — На Огірковій річці.

— Ні разу не чула про таку річку, — сказала Галочка. — Мабуть, дуже далеко.

— Дуже далеко, — підтвердив Незнайко.

— Ну, сідайте до столу, а то чай прохолоне, — запросила гостей Синьоочка.

Незнайка не треба було довго прохати. Він миттю всівся за столом і став напихати рот пиріжками, пундиками, пастилою і варенням. Малючки майже зовсім нічого не їли, бо їм дуже хотілось розпитати Незнайка про повітряну кулю. Зрештою Дзига не втрималась і спитала:

— Скажіть, будь ласка, хто це придумав на повітряній кулі літати?

— Це я, — відповів Незнайко, щосили працюючи щелепами, щоб швидше пережувати шматок пирога.

— Ах, що ви кажете? Невже ви? — почулися з усіх боків вигуки.

— Слово честі, я! От не зійти мені з цього місця! — поклявся Незнайко і ледь не вдавився пирогом.

— Ой, як цікаво! Розкажіть, будь ласка, про це, — попросила Кубушка.

— Ну, що тут розказувати, — розвів руками Незнайко. — Мене давно просили наші малюки що-небудь придумати. «Придумай що-небудь, братець, та придумай». Я кажу: «Мені, братці, вже набридло придумувати. Самі придумайте». Вони кажуть: «Де там! Ми ж дурненькі, а ти розумний. Що тобі, важко? Придумай!» — «Ну, гаразд, — кажу. — Що з вами робити? Придумаю». І почав думати.

Незнайко з замріяним виглядом жував пиріг. Малючки з нетерпінням поглядали на нього. Нарешті Білочка наважилась порушити довгу мовчанку і, побачивши, що Незнайко знову береться за пиріг, сказала:

— Ви зупинились на тому, що почали думати.

— Так! — вигукнув, наче спросоння, Незнайко й стукнув пирогом по столу. — Думав я три дні й три ночі і, повірите, таки придумав! «Ось, — кажу, — братці, буде вам повітряна куля!» І зробив кулю. Про мене поет Квітик… є у нас такий поет… навіть вірш склав: «Наш Незнайко кулю придумав…» Чи ні: «Придумав кулю наш Незнайко…» Чи ні: «Нашу кулю придумав Незнайко…» Ні, забув! Про мене, знаєте, багато віршів складають, не запам'ятаєш усіх.

Незнайко знову взявся за пироги.

— Як же ви зробили кулю? — спитала Синьоочка.

— О, це була нелегка робота! Всі наші малюки працювали дні і ночі. Хто гумою маже, хто накачує, а я тільки ходжу й посвистую, тобто не посвистую, а кожному вказую, що треба робити. Без мене ніхто нічого не тямить. Кожному поясни, кожному покажи. Діло дуже відповідальне, тому що куля кожну мить може луснути. Є в мене два помічники — Гвинтик і Шпунтик — майстри на всі руки. Що хочеш, зроблять, а голова в них туго мізкує. Їм усе треба роз'яснити та показати. От я і роз'яснив їм, як зробити котел. І пішла робота: котел кипить, вода буль-буль, пара свистить — жах, що робиться.

Малючки, затамувавши подих, слухали Незнайка.

— А далі? Що ж далі? — заговорили всі, як тільки Незнайко замовк.

— Нарешті настав день відльоту, — розповідав Незнайко далі. — Коротульок зібралося — тисячі! Одні кажуть, що куля полетить, інші — що не полетить. Зчинилася бійка. Ті, які кажуть, що куля полетить, лупцюють тих, котрі кажуть, що не полетить, а ті, котрі кажуть, що не полетить, лупцюють тих, що полетить… Ні, не так. Здається, навпаки: ті, котрі — полетить, тих, що — не полетить… Чи ні, навпаки. Словом, не розбереш, хто кого б'є. Один одного б'є.

— Ну, добре, — сказала Синьоочка. — Ви не про бійку, а про повітряну кулю розказуйте.

— Гаразд, — погодився Незнайко. — Вони собі побились, а ми влізли в кошик, я виголосив промову, мовляв, летимо, братці, прощайте! І полетіли вгору. Полетіли вгору, дивимось, а земля внизу, ну, така завбільшки, як цей пиріг.

— Не може бути! — ахнули малючки.

— От не встати мені з цього місця, якщо брешу! — поклявся Незнайко.

— Та не перебивайте його! — розсердилася Синьоочка. — Не заважайте. Не стане ж він брехати!

— Правда, не заважайте мені брехати, чи то пак, тьху! Не заважайте розказувати правду, — спохватився Незнайко.

— Розказуйте, розказуйте! — закричали всі хором.

— Так ось, — розповідав Незнайко. — Летимо, значить, вище. Раптом — бум-м! Не летимо вище. Дивимось — на хмару наскочили. Що робити? Взяли сокиру, прорубали в хмарі дірку. Знову вгору полетіли. Дивимось — догори ногами летимо: небо внизу, а земля вгорі.

— Чому ж це? — здивувались малючки.

— Закон природи, — пояснив Незнайко. — Вище од хмар завжди догори ногами літають. Прилетіли на самісінький верх, а там мороз тисяча градусів і одна десята! Всі померзли. Куля прохолола й почала падати. А я був хитрий і заздалегідь наказав покласти в кошик мішки з піском. Почали ми мішки з піском скидати. Скидали, скидали, не стало більше мішків. Що робити? А в нас був малюк, на ім'я Знайко. Боягуз страшенний! Він побачив, що куля падає, і давай плакати, а потім як шугоне вниз з парашутом і пішов додому. Куля полегшала й знову полетіла вгору. Потім знову як полетить донизу та як трахнеться об землю, як підскочить і знову як бахнеться. Я випав з кошика, трррах головою об землю!

Захопившись, Незнайко стукнув кулаком по столу і влучив по пирогу. З пирога так і бризнула в усі боки начинка. Малючки здригнулися з переляку й ледь не попадали з стільців.

— Що ж далі? — спитали вони, трохи отямившись.

— А далі не пам'ятаю.

Запала мовчанка. Малючки з подивом і навіть з деякою повагою дивилися на Незнайка. В їхніх очах він був справжнім героєм.

Нарешті Синьоочка сказала:

— Ви нас страшенно налякали своєю повітряною кулею. Ми вчора ввечері пили чай на балконі. Раптом бачимо, летить велетенська куля, долітає до нашого будинку, натикається на паркан… І раптом — ба-бах! Куля луснула, а