Читати книгу - "Без пуття"

напоготові виступить на сцену й грати роль в якійсь комедії або драмі.

Їй здавалося, що вона знов налагодилась грати в якісь чудернацькі ляльки, або перебиратись за казчану фантастичну царівну-жабу.

- Ні, мій коханий! Мені здається, що ми тепереньки на мрійній Юнгфрау, на самісінькому вершечку в мрійній імлі, в прозорих мріях небесного туману. Тутечки ми на всій нашій волі! Тутечки нема ні лихих доглядачок-тіточок та дядин, ні зависних приятельок кузинок. Я ніби тепер у небі, лечу на хмарах, сама неначе легка хмарка, - сказала Настуся.

- Як мені тут гарно! Як легко тутечки дихать! - обізвався Павлусь.

- Ой, як тутечки ново, гарно! Я, коли могла б, - летіла б усе вгору та вгору в ту сизу імлу з моїми мріями. Там повно мрій, неначе поетичних, ідеальних бджіл у пасіці.

- Неначе ідеальних поетичних мух у спасівку, - сказав він. - Ми теперечки далеко од людей!

- Я почуваю себе неначе на самому вершечку Олімпа на місці стародавніх богів. Нас тут ніхто не вглядить, - казала Настуся.

По розлогій долині Либеді низом од Дніпра потягло туманом. Легкий туман покотився хвилями. Біла імла впала потроху на супротилежні київські гори й обкутала верхи церков та дзвіниць на горах. Верхи та бані неначе пірнули в хмари.

- От твоє бажання й справдилось! Сам давній Зевес закутує нас імлою, закутує й криє нашу любов од людських нечистих очей. Дивно й оригінально! Неначе допотопний час! - крикнув Павлусь.

- Ми будемо почувати допотопне кохання, Настусю! В мене вже стає допотопне серце. Ми усолодимось не тільки коханням усіх віків і народів: ми тут на горі почуватимемо любов велетнів, допотопних мастодонтів, мамонтів… Яка пак була велика сила кохання в тих велетнів, у тих здоровецьких животин.

- А справді! Яка то була силенна любов у велетнів, у тих животин, що були такі завбільшки, як сьогочасні кораблі! - крикнула Настуся.

- Наша любов буде теперечки вогка й мокра, як земля після потопа, - сказав Павлусь.

- І мені вже обридла суха любов, та гаряча, та палка. Я хочу вогкої, мокрої любові! Я бажаю вогких, мокрих мрій, як вогких та мокрих рож та жасміну після майських теплих дощів. Як солодко пахнуть ті майські вогкі квітки! - лепетала Настуся.

- Коли б пак нам хоч на одну хвилину почутить ту любов, котру почували велетні та ящурі й іхтіозаври!

- Але ми й почуватимемо те кохання. Ми вже тепереньки опинились на допотопній землі. Он глянь, моя мила! Чи то ж пак не іхтіозаври плавають по долині в тумані, піднявши, неначе лебеді, довгі шиї з туману, такі завбільшки, як чорні труби-димарі коло фабрик! То на горах не поліцейські доми з пожежними каланчами: то палеозаври та мастодонти примостилися на суходолі. Я вже почуваю, що вже стаю іхтіозавром, що в мене шия довшає, стає така завдовжки й заввишки, як труба в сахарні. А ти?..

- Я ще не почуваю цього.

Надворі було тихо й вогко. Потягло несподівано важким холодом. Насунулись хмари, посипалася крупа пополовині з холодним дощем, а потім наглий дощ запіжив, аж захлющав.

- От! мої бажання справдились! Наша любов стає вже мокра. Чи чуєш, як порощить, як зашелестіло, як піжить дощ та крупа? - сказав Павлусь.

- Чую. Це, певно, прелюдія до потопу абощо, - обізвалась Настуся, напинаючи зонтика.

- От ми й пробуємо тут під дощем любов амфібій. Це буде якесь дуже цікаве й смачне, надзвичайно поетичне кохання, краще й смачніше, ніж перший поцілунок Паоло й Ізабелли в Габріеля Д'Анунціо в якомусь старому палаці в Італії, - сказав Павлусь.

- Чи ти пак вже гаразд змокла? - спитав Павлусь.

- Трохи змокла, але не дуже.

- Вже й рожеві твої уста вкрилися ожеледицею? Час приступати до першого поцілунка! - крикнув Павлусь і вхопив її за шию та вп'явся п'явкою в її мокрі уста.

Але й мрійна ожеледиця не нахолодила її гарячих уст та його гарячої вдачі. Уста були гарячі, неначе розпечене залізо. В Настусі заморочилась і закрутилась голова, ніби туманом повилась.

- Яка солоднеча в твоїх устах! Яке щастя я п'ю й не можу напитись, неначе солодкої старої малаги, - крикнув Павлусь.

- Я п'ю з твоїх уст, неначе з сідра шампанське вино, - обізвалась Настуся, цілуючи його в мокрі очі, в мокрі брови.

- Я п'ю неначе з барила мрій, неначе з макітри гарячих почуваннів! - крикнув Павлусь.

- Які райські пахощі нашого серця я почуваю в цей час! Якийсь либонь весняний, либонь екзотичний солодкий дух ніби ллється на мене десь з отого гаю, чи з Соломенки, чи з хмар. Чую, пахне весною.

- Та тепер же по той бік екватора в південній Африці саме весна! В Капленді та в Трансваалі тепер саме цвітуть лілії, рожі, фіалки, жасмін та резеда. Це все одно задля нас, що це все цвіте буцімто і в нас тутечки.

- Яке щастя, яке диво чинить натура для нас! Я чую носом весняні пахощі з Капленда через екватор, дійсно неначе через тин. Чую, неначе ті фіалки та троянди цвітуть десь от тутечки поблизу в садку, а я нюхаю їх через тин, через тин Середземного моря - серця й уяви. Яке диво чинить нам наше серце, наша любов! - криконула Настуся.

- Для нас нема одлежності, нема дурного простору, як для дурних інших вмирущих! Наша любов без землі й без моря, без простору й далекої далечіні, - сказав Павлусь.

- Без дурної людської далечі й дурного простору! - гукнула Настуся.

- Наше кохання в небесному просторі, в небесній мрійній безодні, котрій і кінця нема, - крикнув Павлусь.

- Геть людські земляні ланцюги! Це кайдани для серця! Геть людські звичаї! Я почуваю повну волю од землі! Моя шия все довшає, неначе в іхтіозавра! Я товщаю, неначе допотопний велетень. Я все вищаю та вищаю, росту вгору! Я почуваю свободу од землі, од усього людського.

- І я нюхаю поетичний Капленд, нюхаю пахучу Африку самим серцем, - сказала Настуся.

- Нюхай, серце, і раюй, моя мила жабко, моя холодна черепахо!

- Нюхаю носом кохання й раюю. мій милий крокодиле, мій золотий іхтіозавре!

І він обняв її за стан. Пальто на їй намокло, набрякло, замерзло й стало цупке, як луб.

- Ти вже, моя солодка ящірко мого серця, криєшся черепками; на тобі вже наростає черепаша шкаралюща, - сказав він.

- І любов холодна та мокра, і любов суха та гаряча. Усе заразом! Як ново! Як оригінально! - дивувалась Настуся.

- Нечувано оригінально й ново! Ми звичайні вмирущі, і