Читати книгу - "Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону"

кампанії галицький протилетунський дивізіон зістрілив 12, урядово признаних, ворожих літаків, а 2 мабуть разом з іншими німецькими батеріями.

Вістки з корпусу та дивізійного штабу все підчеркали, що з совєтським нападом треба числитись кожної хвилини, раз попалася навіть осторога, що наступ прийде 11 липня. Дійсно, були всі познаки, що часи тиші кінчаються, хоч і ця «тиша» весь час була доволі проблематична. На фронті все кипів рух; переводилися з обох сторін розвідочні випади, не раз, з совєтського боку, дуже великими силами; встрілювалася ворожа артилерія, показувалися тут і там танки. Велику кількість цих останніх у совєтській позафронтовій полосі стверджували всі звіти корпусної та армійської розвідки.

Про розвій положення на піхотному фронті не беруся точніше говорити, бо цю справу повинні висвітлити лиш, більше в цьому випадку, покликані учасники. У нас натомість справи розвивалися так: поодинокі батерії порозкладалися вздовж дороги Ожидів-Броди, у віддалі двох до шістьох кілометрів від фронту. У зв'язку з положенням на фронті, батерії що кілька днів мусіли міняти позиції, що, спеціяльно для тяжкої батерії, було получене з великими труднощами, бо вона мала лиш одну «цуґмашину» замість п'яти необхідних, а позатим радили собі тягаровими автами. Шофери, мимохіть кажучи, були теж одною з болячок дивізії, а головно у нас, одинокої моторизованої дивізійної частини. Зміни позицій були, з правила, пов'язані з великими стратами часу та енерґії, із огляду на брак практичного досвіду зв'язкового персоналу, доводили часом до дезорганізації зв'язку в середині дивізіону. Часто треба було для наладнання зв'язку з поодинокими батеріями їздити автом, або днями не було звітів, бо зв'язковий батерії не міг знайти нового місця постою штабу дивізіону.

В такій атмосфері, 10.7.1944 р. наспіла вістка про нові большевицькі наступи в Тернопільщині. Вправді, у звітах говорилося про поразку большевиків з великими втратами, але одначе з огляду на те, що наступи тривали далі, було видно, що це початок чогось більшого. Це був саме час комплектного знищення середнього відтинку німецького фронту, була занята фактично вся Білорусь і більша частина Литви, а на західньому фронті перемога виразно хилилася в сторону альянтів. Так що настрої були дуже мінорні. 11 і 12 липня почалися перші наступи в районі Ковля, при масовому ужитті танків з совєтського боку.

Ось так були положені основи під створення Брідського кітла: на південь і на північ від нас вже розпочалися рухи з виразним наміром глибокого окрилення німецького угрупування, що боронило лінії Бугу, отже, доступів на Варшаву і Львів. В осередку цього окрилення найшлися саме й ми, хоч, покищо, у нас ще тривав спокій.

Та й цьому спокоєві прийшов скорий кінець. 12, 13 і 14 липня почалися перші большевицькі наступи на нашому відтинку, покищо, не проломового, але в'яжучого характеру. Большевицькі сили зайшли так далеко, що одна чота нашої середньої батерії знаходилася півтори доби в окруженні і стратила дві гармати. У зв'язку з цим було арештовано чот. Заборського за «файґгайтфор дем файнде»,[49] передано військовому судові і розстріляно.

Ця справа набрала розмірів цілої афери, ґенеза якої сягала ще Нойгамеру. Там чотовий Заборський зв'язався з якоюсь уличницею, а що попав у якийсь скандал і наш командир відмовив йому помочі, дивізійний суд присудив йому 2 тижні кімнатного арешту. Тому, що Заборському тихцем закидали хрунівство, а ціла справа явно заторкувала честь українського старшинства, до Кюстера донеслася вістка про це, що Заборський працював колись у «Стжельцу». Тоді, щоб підкреслити свою особисту нехіть до нього Кюстер приказав Заборському під час арешту написати еляборат на тему: «Цілі і завдання Стжельца». На цьому покищо скінчилося і, по закінченні кари, Заборський знову перебрав чоту в своїй батерії. Та його кар'єра вже була припечатана, хоч ніхто ще тоді не передбачав, що дальші події приберуть такий розвій.

У слідстві, яке відбулося доволі хаотично, виразно вийшла на верх уся нехіть Кюстера до Заборського. Зрештою, він, попри це, хотів мабуть підкреслити вагу дисципліни та повагу офіцерського становища в фронтових умовинах. Переслухувані наші стрільці та підстаршини доволі одноголосно заявлялися проти Заборського. Лиш один, дес. Хвостів, боронив своїми зізнаннями З., хоч мені сказав, що боронить у ньому не людину, але українського старшину. Зі становища наших стрільців та минулого цієї людини можна твердити, що кара могла бути й заслужена. Зрештою, коротко перед виконанням присуду, З. передав мені адресу своєї родини; це було якесь польське жіноче ім'я та прізвище.

Та на тлі назріваючих подій, цей епізод більшого відгуку не міг збудити. Положення на фронтах комплікувалося. Большевицькі наступи на відтинку 13 Корпусу продовжувалися і міцніли. Вже 15 липня, ми мали вістку від наших господарів, у яких ми квартирували, що большевики відтяли нас від Львова до Красного. Положення було доволі неясне, потяги між Ожидовом і Львовом перестали курсувати. Одначе про справжнє окруження тоді ще не можна було говорити. Це, мабуть, лише прорвалися туди большевицькі танки, одначе загроза відрізання нас від заходу була реальна.

Судячи з вісток, що приходили зі штабу дивізії, і усних коментарів до них, які доволі щедро приносив командир дивізіону, командування не дуже зворушувалося повагою ситуації. Від зими 1943-44 рр. окруження, менших чи більших розмірів, були нормальними явищами на східньому фронті і німці до них, так сказати б, звикли, хоч вони часто коштували їх великих втрат у людях і, головно, матеріялі. Тому теж і в нашому випадку ще не було слідно будь-яких драстичних заряджень.

Та вже 17 липня прийшла вістка зі штабу дивізії, що відтинок Ожидів-Красне находиться під сталою контролею большевицьких танків. Всяка сполука зі Львовом була відтята. Існувала ще тоді сполука з Золочевом, де йшли важкі бої з наступаючими большевиками.

Ось так були доложені основи під брідську катастрофу. Вечером 18 липня нам стало відомо, ща вночі з 18 на 19 липня відбудеться евакуація Бродів. У зв'язку з безперестанним зростом большевицьких наступів, що в багатьох місцях посунулися вперед вздовж шоси Броди-Львів, командування 13 корпусу ствердило неможливість дальшого вдержання міста і видало приказ про евакуацію. Цього ж вечора ми мусіли нав'язати зв'язок з нашою батеріею, яка була, розташована в призначеній до евакуації околиці. Їздив я туди зі згадуваним «уша» Вальом, і щойно тоді кинулася нам у вічі в цілій яскравості вся повага ситуації. Наш «швімваґен» з трудом виборював собі шлях затрасованою до послідних меж дорогою. Маса вермахтівської піхоти безладно відпливала на захід. Вражав брак усяких моторизованих частин, про танки не було й мови. Крім тяжких ґранатометів нового зразку ҐР 43 та де-не-де легких гавбиць,