Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

кольору і фактури, що й кухонна шафа за спиною. Він перетворився на людину-хамелеона.

— Ходімо, — звелів Муді, відмикаючи чарівною паличкою задні двері. Усі вийшли на чудовий дядьків газон.

— Безхмарна ніч, — прохрипів Муді, озираючи небеса магічним оком. — А нам би хмари не завадили. Тепер слухай, — звернувся він до Гаррі, — ми будемо летіти однією групою. Тонкс перед тобою, сиди в неї на хвості. Люпин прикриватиме тебе знизу. Я — ззаду. Решта летітиме довкола нас. Цей порядок порушувати не можна, зрозумів? Якщо когось з нас уб'ють...

— А що, і таке може статися? — боязко спитав Гаррі, та Муді його наче не чув.

— ...решта летить далі, не зупиняючись і не міняючи розташування. Якщо повбивають нас усіх, а ти, Гаррі, виживеш, нас замінить група прикриття. Головне — лети на схід, вони до тебе приєднаються.

— Ти малюєш таку життєрадісну перспективу, Дикозоре, що Гаррі подумає, ніби ми жартуємо, — скривилася Тонкс, прикріплюючи Гарріну валізу й Гедвіжину клітку до ремінців, що звисали з її мітли.

— Я просто ознайомлюю хлопця з планом, — прогарчав Муді. — Наше завдання — безпечно допровадити його до штаб-квартири, а якщо по дорозі ми загинемо...

— Ніхто не загине, — сказав своїм глибоким заспокійливим голосом Кінґслі Шеклболт.

— Сідайте на мітли! Є перший сигнал! — вигукнув Люпин, показуючи на небо.

Високо над ними поміж зірок вибухла ціла злива яскраво-червоних іскор. Гаррі зразу впізнав, що це іскри з чарівної палички. Він закинув праву ногу на "Вогнеблискавку", міцно вхопився за держак і відчув, як той легесенько вібрує, наче мітлі самій кортіло скоріше здійнятися в повітря.

— Другий сигнал! Летімо! — голосно наказав Люпин, коли в небі над ними вибухнув сніп зелених іскор.

Гаррі щосили відштовхнувся від землі. Прохолодне нічне повітря розкуйовдило йому волосся, а охайні квадратні садиби на Прівіт-драйв залишилися внизу, швидко перетворившись на невеличкі темно-зелені й чорні латки. Всі думки про слухання справи в міністерстві мов вітром вимело. Гаррі здалося, ніби його серце вибухає від насолоди. Він знову летів, покидаючи Прівіт-драйв; здійснювалося те, про що він мріяв цілісіньке літо; він вертався додому... на кілька солодких хвилин усі його біди забулися, змізерніли серед цього безмежного зоряного неба.

— Ліворуч, ліворуч, там якийсь маґл! — гукнув ззаду Муді. Тонкс крутнулась убік, Гаррі за нею, спостерігаючи, як розхитується під мітлою його валіза. — Треба піднятися вище... десь на чверть милі!

Вони рвонули вгору, аж Гарріні очі засльозились од вітру, внизу він не бачив уже нічого, крім цяточок світла від автомобільних фар і вуличних ліхтарів. Дві з цих цяточок могли належати машині дядька Вернона... Дурслі якраз мали б уже вертатися до свого порожнього будинку, злі, що ніякого конкурсу газонів не існує... ця думка змусила Гаррі розреготатися, хоч його сміх і заглушили тріпотіння мантій, порипування ремінців, що підтримували його валізу й клітку, а також свист вітру у вухах. Він уже цілий місяць не почувався таким бадьорим і щасливим.

— Напрям на південь! — вигукнув Дикозор. — Попереду містечко!

Усі звернули праворуч, щоб обминути сяюче павутиння світла.

— Летіть на південний схід і піднімайтеся вгору, попереду низька хмара, можна в неї зануритися! — крикнув Муді.

— Нащо нам летіти крізь хмару? — сердито запротестувала Тонкс, — ми ж змокнемо, Дикозоре!

Гаррі був радий, що вона це сказала, бо його пальці вже заніміли на держаку "Вогнеблискавки". Шкода, що він не вдягнув плаща, від холоду його почали проймати дрижаки.

Вони постійно змінювали курс, відповідно до Дикозорових вказівок. Гаррі мружив очі від крижаного вітру, вуха змерзли й боліли. Він так не мерз відтоді, як у третьому класі довелося грати у квідич з Гафелпафом під час страшенної бурі. Довкола нього величезними хижими птахами кружляли його охоронці. Гаррі втратив відчуття часу. Цікаво, як довго вони летять, здавалося, що вже не менш як годину.

— Повертаємо на південний захід! — заволав Муді. — Тримаємося збоку від автомагістралі!

Гаррі так задубів, що тепер заздрісно уявляв, як затишно й сухо в тих машинах, що мчали внизу, а потім з іще більшою заздрістю подумав про мандрівки за допомогою порошку флу. Може, вертітися дзиґою в камінах і не дуже зручно, зате в полум'ї принаймні тепло... Кінґслі Шеклболт промчав над ним, і його лиса макітра й сережка у вусі зблиснули під місячним сяйвом... тоді праворуч з чарівною паличкою в руці з'явилася Емеліна Венс, крутячи навсібіч головою... коли й вона шугонула над Гаррі, замість неї з'явився Стержис Подмор...

— Треба повернутися трохи назад, перевірити, чи ніхто нас не переслідує! — крикнув Муді.

— ЧИ ТИ ЗДУРІВ, ДИКОЗОРЕ? — заверещала Тонкс. — Ми вже примерзли до мітел! Якщо зіб'ємося з курсу, не долетимо й за тиждень! Крім того, ми вже майже на місці!

— Пора знижуватись! — почувся голос Люпина. — Гаррі, не відставай від Тонкс!

Гаррі пірнув донизу слідом за Тонкс. Вони наближалися до найбільшого скупчення вогнів. Він іще ніколи не бачив такої маси світла, що перехрещувалося й простягалося в усі боки, виблискуючи нитками й мережами, впереміш з латками суцільної темряви. Вони опускалися дедалі нижче, і Гаррі зміг уже розрізняти окремі фари й ліхтарі, комини й телеантени. Він страшенно хотів опинитися на землі, хоч був переконаний, що комусь доведеться його розморожувати й відривати від мітли.

— Сюди! — гукнула Тонкс і за кілька секунд приземлилася. Гаррі торкнувся ґрунту якраз біля неї, опинившись на латці нескошеної трави посеред якогось майданчика. Тонкс уже відв'язувала його валізу. Здригаючись, Гаррі роззирнувся. Бруднющі фасади будинків здавалися не надто привітними. Розбиті шибки тьмяно поблискували у світлі ліхтарів, з дверей позлущувалася фарба, а біля сходів лежали купи сміття.

— Де ми? — спитав Гаррі, але Люпин тихенько відповів: — Зачекай.

Муді нишпорив у своєму плащі закоцюблими від холоду пальцями.

— Знайшов, — пробурмотів він, тоді підняв угору щось схоже на срібну запальничку і клацнув.

Сусідній ліхтар з тріском погас. Дикозор знову клацнув світлогасником. Згас наступний ліхтар. Він клацав, аж доки погасив усі ліхтарі на майдані. Залишилося тільки світло з заслонених вікон та від місячного серпика вгорі.

— Позичив у Дамблдора, — прохрипів Муді, ховаючи в кишеню світлогасник. — Тепер можна не перейматися маґлами, що визирають з вікон, розумієш? Ну все, ходімо, і то швидко.

Він узяв Гаррі за руку і повів через дорогу до тротуару.

Люпин і Тонкс ішли ззаду з Гарріною валізою, а решта охоронців оточила їх з боків, тримаючи напоготові чарівні палички.

З верхнього вікна найближчого будинку долинало глухе