Читати книгу - "Пісок у склянці"

столу паперові серветки та почав з обережністю витирати ними клавіатуру. Деякий час все йшло добре, коли несподівано екран ноутбука згас.

— Ні, ні! Тільки не це! — від хвилювання у Віктора на чолі з'явилися крапельки поту.

Він спробував перезапустити систему і навіть трохи потряс ноутбук, але це не дало жодного результату — комп'ютер ні на що не реагував. Тоді Віктор закрив кришку, від'єднав дроти та помчав до сервісного центру з ремонту комп'ютерної техніки.

Глава 4

Вже не вперше діловий центр міста справляв на Віктора неприємне враження: його дратував натовп людей та нескінченні пробки на дорогах. Тут тхнуло паливом, а ще пересмаженим беконом — місцеві ресторанчики з ранку до ночі обслуговували працівників офісів і відвідувачів торговельних центрів. З іншого боку, це місце буквально потопало у розкоші; на очі весь час потрапляли престижні бутики, антикварні магазини та адвокатські контори, частина яких за своєї помпезністю не поступалася королівським апартаментам. Щоправда, Віктор від них теж не був у захваті. Зазвичай, він тримався якомога далі від усього цього, хіба що ситуація вимагала відвідування подібних місць.

Віктор звернув на платну стоянку і вийшов з машини. У порівнянні з вчорашнім днем на вулиці стояла чудова сонячна погода, в атмосфері виразно відчувалася осіння прохолода. Легкий вітерець то там, то тут тягнув як на мотузочці поодиноке жовте листя, розкидане асфальтом, а свіже повітря ніжно торкалося обличчя та рук. Віктор був одягнений у темне пальто поверх сірого костюма з трохи неохайно зав'язаною краваткою, в руках він тримав багатостраждальний ноутбук. Той дістався йому у спадок від Ельзи, і Віктор довго ходив навколо нього колами, не наважуючись відмовитися від друкарської машинки. Але, як часто трапляється в житті, несподівано допоміг випадок. Якось під час роботи в машинці заїло каретку, і аркуш з наполовину готовим текстом щільно застряг всередині. Віктор спробував витягнути його звідти та водночас усунути несправність, проте з цього нічого не вийшло. Вірніше, сторінку він дістав, причому навіть не пошкодивши, а ось з машинкою виникли проблеми. У підсумку, довелося віднести її на горище та дістати з шухляди ноутбук, який виявився дуже до речі. Марк Гудвин з цього приводу висловився приблизно так: «Нарешті ти позбавився старого мотлоху і більше не нагадуєш неандертальця, що притискає до грудей улюблену кістку!»

Сервісний центр з ремонту комп'ютерної техніки був розташований на двадцять четвертому поверсі, і щоб дістатися до нього, Віктору знадобилося майже п'ятнадцять хвилин. Сам офіс виглядав просторим, але в приміщенні стояли лише декілька письмових столів, за кожним з яких сидів менеджер з купою паперу. Вочевидь це місце призначалося для приймання замовлень, а діагностика та ремонт техніки проводилися десь інде.

Не встиг Віктор увійти, як перед ним виріс юнак невисокого зросту з модною борідкою. На лацкані його фірмової куртки красувалася табличка з написом «Сервіс-менеджер».

— Доброго ранку! Сідайте, будь ласка! — привітно усміхнувся він, вказуючи рукою на стілець. — Я вас слухаю.

Віктор сів на запропоноване місце і поклав на стіл ноутбук.

— Мені потрібно терміново полагодити комп'ютер.

— А що з ним сталося?

— На нього випадково вилили молоко і він перестав працювати.

— Молоко? — здивовано посміхнувся хлопець. — Зазвичай клавіатуру комп'ютера заливають чаєм або кавою. У крайньому разі, пивом. А от щоб молоком, з таким я ще не стикався.

— Ви мені допоможете чи ні? — перервав його Віктор, бажаючи повернути розмову в потрібне річище. — Мені необхідно якнайшвидше отримати доступ до своїх файлів.

— Запевняю вас, ми зробимо все від нас залежне. Але я повинен попередити: якщо жорсткий диск пошкоджено, добути з нього дані буде непросто, — юнак дістав з теки порожній бланк. — Ось, заповніть цю форму.

Віктор швидко вніс потрібну інформацію та повернув аркуш менеджерові, який зробив в ньому декілька позначок.

— Добре, — зрештою підбив підсумок юнак, — ми зателефонуємо вам, як тільки щось з'ясується. Або ви самі можете зв'язатися з нами десь за три дні.

Він поклав на стіл простеньку візитку й постукав по ній пальцем, вказуючи на телефони.

— Ні-ні, ви мене не зрозуміли! — похитав головою Віктор, навіть не глянувши на візитку. — Інформація з комп'ютера потрібна мені сьогодні. Я б навіть сказав, просто зараз!

— Я добре вас розумію, але що я можу зробити? — винувато здвигнув плечима хлопець. — У нас багато замовлень, тому вам доведеться почекати.

— А якщо я дам грошенят? За терміновість, так би мовити, — Віктор витяг з кишені гаманець і помахав ним перед менеджером. — Двісті доларів.

Юнак нервово посовався на стільці. Було помітно, як всередині нього вирують суперечливі емоції. З одного боку, він безумовно побоювався неприємностей, але з іншого — йому дуже хотілося отримати дармові гроші. Віктор добре знав подібну категорію людей — черговий раз рятувала адвокатська практика. Ретельно виголені щоки, модна зачіска, дорогий манікюр. На такі задоволення зазвичай йде чимало коштів, і однієї зарплатні менеджера для цього явно недостатньо.

Щоб розвіяти останні сумніви, Віктор відкрив гаманець та дістав дві новенькі купюри.

— Ну що, домовились?

У повітрі повисла тиша.

— Гаразд, приходьте за годину — нарешті погодився юнак і, висмикнувши купюри з рук Віктора, сховав їх у кишеню. — Я подивлюся, що можна зробити.