Читати книгу - "Пісок у склянці"

Він схопив ноутбук, пройшов до дверей з написом «Службове приміщення» і зник за ними. Все сталося настільки швидко, що Віктор не встиг нічого сказати. Коли він опинився на вулиці, в кишені його пальта задзвонив мобільний. Це був Марк Гудвин.

— Сподіваюся, що ти вже в дорозі й всі мої хвилювання даремні.

— Ти майже вгадав, я якраз прямую до автівки, — відповів Віктор.

— Тобто, ти будеш у видавництві хвилин за тридцять?

— За десять. Я зовсім поруч.

— А де ти зараз?

Віктор на мить замовк, вирішуючи, чи варто розповідати приятелеві про вранішній інцидент.

— Я в сервісному центрі з ремонту комп'ютерів, — все ж таки зізнався він. — Здається, мій ноутбук наказав довго жити.

— Ти, напевно, жартуєш? — в голосі Марка промайнуло занепокоєння. — Скажи, що це неправда.

— Але це правда. Годину тому Фелікс перекинув на нього склянку з молоком.

— От клята тварюка!

— І не кажи.

— А роздрукованого екземпляра в тебе немає?

— Звісно, немає. Я ж казав, чорнило в принтері закінчилося. А чому ти раптом згадав про роздрукований екземпляр?

— Тому що зараз він був би дуже доречним.

Всередині Віктора все похололо.

— Ти хочеш сказати, що не отримав електронного листа, якого я відправив тобі зранку?

— Саме так.

— Дуже дивно.

— Я знаю, але факт залишається фактом. Нам нема з чим йти на засідання.

— Стій, — Віктор раптом дещо згадав, — я ж учора, перед тим, як їхати до тебе, скинув свій текст на флешку. Точно! Просто я забув про неї.

— Так чого ти чекаєш? Негайно вези її сюди, — в голосі Марка почулася надія. — Вона в тебе з собою?

Віктор машинально поплескав себе по кишенях, намагаючись пригадати, куди її сунув.

— Чорт забирай! Вона залишилася у джинсах вдома.

— Це погано, але в тебе ще є трохи часу.

— Вважай, що я вже в дорозі.

— Добре, я буду у своєму кабінеті. Поквапся!

Марк дав відбій ще до того, як Віктор встиг йому відповісти, і це було цілком зрозуміло. Його явно засмучувала теперішня ситуація, хоча, як правило, подібного з ним не траплялося. У світі практично не існувало речей, які могли б довести Марка Гудвина до відчаю або зіпсувати йому настрій. Він намагався ставитися до життя по-філософському та завжди розглядав неприємності як невіддільну частину цього самого життя. Можливо, саме тому неприємності обходили Марка стороною, до того ж, йому неймовірно щастило. Попри кумедну зовнішність, йому вдалося одружитися з чарівною жінкою, з якою вони виховували двох чудових дівчаток. Він рідко хворів, ні з ким не лаявся, ніколи не потрапляв у аварії та навіть птахи жодного разу не паскудили на його автівку. Оточення любило його за легкість у спілкуванні, а підлеглі поважали за професійне чуття. Віктор же заздрив його дивовижному вмінню не йти на поводі в обставин; Марку вдавалося не лише обходити перешкоди, що виникали на його шляху, але й успішно використовувати їх у власних інтересах.

Сонце Сонце засліплювало очі, життя в місті входило у своє звичне річище. Віктор відкрив дверцята автомобіля, зібравшись сісти всередину, коли несподівано його погляд впав на протилежний бік вулиці, де височів фешенебельний торговельний центр і де біля входу товклося безліч народу. Це були люди різного віку й достатку, одягнені в ділові костюми та звичайний кежуал, але інтерес серед них викликав лише один персонаж, що безперечно відрізнявся від усіх інших. І хоча він стояв на значній відстані, Віктор без проблем впізнав пана Бове по чорному фракові, тростині та сивому, зачесаному назад волоссю; живого і здорового, попри твердження лікаря, що той помер у лікарні від серцевого нападу.

Майже хвилину Віктор не міг прийти до тями, геть забувши про дану Маркові обіцянку. Він намагався зрозуміти, яким чином пану Бове вдалося обвести його навколо пальця і змусити шукати себе в лісі, тоді як сам він вільно швендяв містом. Невже, антиквар навмисно направив його хибним шляхом з тим, щоб мати час збути вкрадений ним рукопис якомусь ділязі? Чи він був звичайним божевільним, яких Віктор чимало зустрічав у суді? Нерідко такі особи живуть за своїми власними законами й не бачать нічого поганого в привласненні чужого майна. Водночас вони стають дуже агресивними та непередбачуваними, якщо їх заганяють у глухий кут. І це теж слід було брати до уваги, як беруть до уваги стихійне лихо, що здатне завдати чималого збитку.

Віктор зачинив дверцята та кинувся через дорогу, безпосередньо крізь щільний потік автівок. Ніби відчувши в повітрі приховані вібрації, ожив і пан Бове, який у свою чергу попрямував до входу в торговельний центр і який досяг його за лічені секунди. Увесь цей час Віктор не випускав антиквара з поля зору, а коли опинився всередині будівлі, відразу почав оглядатися навколо. Він не бував тут раніше, тому мимоволі задивився на величезні люстри під стелею, дзеркальну підлогу з кольоровою мозаїкою та фонтан у вигляді казкового замку в центрі зали. Біля фонтана зграйками бігала малеча, а безтурботні матусі за столиками насолоджувалися вранішньою кавою. Трохи далі, поряд з прозорим ліфтом, містився ескалатор, що вів на наступні поверхи.

Раптом Віктор помітив на ескалаторі