Читати книгу - "Щоденник Лоли"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А ще А. В. написав мені зауваження в щоденник, бо я йому начебто нагрубила. Спитала, чого він примушує нас робити дурниці й витрачає наш час даремно. Він спершу почервонів, а потім побілів. Я думала, буде кричати, як Дарина, але він тільки глибоко вдихнув. Паша загинав пальці — дорахував до восьми. Тоді А. В. сказав, що якби у світі не було віршів, люди б вибухали від горя та страждань, навіть від краси, яку часом неможливо бачити без сліз. Я думала, він зараз заплаче. Паша дуже докірливо на мене подивився тим зі своїх поглядів, який сповіщає, що я впорола дурницю.
Тоді я вирішила все виправити і врятувати ситуацію, щоб учитель не розплакався на уроці. Хоч якби це зняти на відео, був би хайповий матеріал!
Я спитала, чи можна довести свою думку? Антон остовпів, але дозволив. Я вочевидь перебила йому щось важливе, про що він хотів договорити, але передумав.
Тоді я дістала смартфон і загуглила «Чого являєшся мені у сні?». Ого, виявляється, є така пісня! Коротше! Я включила трек на повну гучність, і всі слухали. Сказала, що в наш час немає проблем у тому, щоб учити щось напам'ять. Навіть абетку чи табличку множення легко знайти в інтернеті.
Потім я сказала, що якби на всі вірші, які нас змушують вчити у школі, були прикольні пісні, то вчити літературу було б іще більш-менш стерпно.
Але А. В. все одно вліпив мені одиницю за невиконану домашку. Бо він задавав вивчити вірш. Але визнав, що мої аргументи цікаві, і він подумає, як можна застосовувати це на уроках. Тю. Відморозився, коротше.
Ввечері.
Паша таке зробив, таке! Щось супермегаромантичне, як у кіно! І дозволив виставити це у мій блог, а-а-а! Невже він змінив свою думку?!
Упс, прийшла бабуся і просить помити і вкласти малих, допишу пізніше.
Перед сном.
Ледь не заснула, поки читала дітям на ніч. Якщо вони й завтра змусять мене читати про Котигорошка чи Кривеньку Качечку, я закричу! Як можна сто разів слухати одне й те саме?!!
Майже всі сили пішли на те, щоб не заснути поруч із ними. Повкладалися на мене, наче я їхня подушка, ковдра і матрац водночас. Одна пара ніг на правій нозі, друга на лівій, по голові на обох плечах, третя голова на животі. Поки все це спляче й тепле царство знімеш із себе, щоб не збудити, триста разів упрієш.
Але я дуже, дуже досвідчена в цьому плані))).
Ху-у-ух!
То на чому я зупинилася?
Ага, Паша записав кавер на «Чого являєшся мені у сні?». Дуже круто звучить, бо Паша співав різними голосами — то тонко, то грубо, не пам'ятаю, як називається цей голос — баритон чи що? Немає коли гуглити.
Паша кумедний. Сказав, що дозволяє використати відос у блозі за умови, що я напишу: «Це зняв мій хлопець». Так, наче я б сама цього не написала! Та він найкращий хлопець у світі!
Треба не забути ще змінити статус на «Зустрічається».
17 листопада
Сьогодні мало не проспала школу, не могла заснути до ранку. Будильник, як завжди, продзвенів тоді, коли я саме заснула. Ненавиджу будильники! Якщо рай існує, то в ньому точно немає жодного будильника! А в пеклі, мабуть, одне з покарань — вічно вставати під улюблену пісню, аж доки не зненавидиш її до ригачки!
Бабуся вже зібрала малих, хоч це мій обов'язок. Я зазирнула в холодильник, щоб зробити собі бутер, а там — торт. Це ж бабуся, мабуть, пекла його вночі, бо ввечері ще нічого не було…
Я сподівалася, що ніхто не згадає, що сьогодні за день… але хіба бабуся могла забути? Звісно, бо це ж МАМИН ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ. Якось бабуся забула про мій день, але про мамин вона ніколи не забуває. Мабуть, увечері посадить нас усіх за стіл і змушуватиме згадувати… «Пити, не цокаючись!» — як це все-таки бісить. З мамою завжди було так весело цокатися! І вона ніколи не сварила за розлите, і навіть дозволяла мені пробувати шампанське та вино на свята.
Мамин ДН завжди був особливим. Ми святково вдягалися, робили з мамою макіяж. Мама просила нафарбувати їй очі й губи. Казала, що не вміє рівно фарбуватися, а в мене талант. Ми пекли разом із нею торт, а Вадик прикрашав. А потім малявки задмухували свічки, і ніколи не могли задмухнути з першого разу. Це було так смішно! Але мама цитькала, щоб я не сміялася, хоч сама ледве стримувалася, я ж бачила… Наша мама… моя мама…
Я не можу говорити про неї. Не можу. Коли я хочу щось сказати, в мене в горлі ніби стає клубок. Це взагалі нормально?
А бабуся говорить, і говорить… І малі без кінця-краю розпитують: «А мама те? А мама се?», «А який у мами улюблений колір?», «А це мамина сукня чи твоя?», «А я схожа на маму?», «А як мама співала?», «А що мама казала?»,« А куди мама поїхала?», «А мама повернеться?», «А мама на небі?», «А нам можна до мами?» А-а-а-а-а, здається, в мене вибухне мозок!
Я НЕ ЗНАЮ! Якби ж я знала… У посольстві нам просто сказали, що вона померла. Серце зупинилося… Привезли попіл, в урні… А звідки ж я можу знати, що то була мама?
Взагалі я часто думаю про маму. Часом перед сном згадую, як вона приходила до мене в ліжко й обіймала. Казала, що втомилася і їй потрібні обіймашки. Я тоді бурчала, що мені потрібен «власний простір», але совалася й ми засинали разом, поки хтось із малих не приходив і не канючив, щоб мама прийшла до них. Так, наче їм потрібніше!
Це були наші останні місяці разом… А потім від малих пішов батько, а потім… мама поїхала. Ненавиджу її за це! Ми б щось придумали! Ми б знайшли їй роботу тут…
Я все це пишу, а клубок у горлі так і тисне. Навіть писати про маму тяжко… Добре, що мій щоденник нічого не каже і взагалі не «дивиться» на мене якимось проникливим поглядом. Не уявляю, як би я розповідала про маму дівчатам чи Паші. Звісно, Паша знає, що мама померла. Але він думає, що ми вже звикли. А ми… мабуть, ми ніколи не звикнемо.
Ось — сторінка вже зовсім мокра. Добре, що я не фарбувалася зранку. І добре, що все-таки вирішила не йти у школу. Паша надзвонював, але я вимкнула звук. Писав у чат, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Лоли», після закриття браузера.