Читати книгу - "Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці"

на чорних кучерях, а в цей час із ванни вийшла ІРЕНА в рожевому загранишному халаті, пахнучи чимось солодким і загранишним.

«І шо?» — не зрозумів ДЯДЬ-ОСЯ, до чого це веде ДОРАРОНОВНА.

«Шо-шо? — обурилася та. — МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ! Між ними проскочив МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ!»

Як показала історія, на відміну від ІГАРЬОШІ, РОМА на МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ не зупинився.

З ІГАРЬОШЕЮ РОМУ, з одного боку, пов’язувало найбільше (якщо ми маємо на увазі ІРЕНУ) і, разом із тим, найменше (якщо брати до уваги ґешефт). Однак навіть тут РОМА зробив законному чоловікові своєї коханки неоціненну послугу, звівши його з ДеВеО (дуже впливовою особою), щоправда, під час прийому в нашій комунальній квартирі сталася одна халепа. Однак про неї я розповім пізніше.

НОВИЙ 1979 РІК

На новий 1979 рік РОМА дійсно забабахав ульотне свято «з крабами». Ця подія обіймає в моїх спогадах невідповідно велику шухлядку, більше того, незважаючи на те, що ми святкували три доби (в той рік Київ замело, а стовпчик термометра піднявся до рекордної 30-градусної позначки), в моїй пам’яті той Новий рік має обсяг багатьох ґіґабайт.

Мені було 16, а ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ, відповідно, 17 років. Це була епоха, яку проголосили розвинутим соціалізмом, але в 1979-му навіть такі переконані й запеклі комуністи, як мій батько, вже зневірилися в приході комунізму в найближчому майбутньому, проте за інерцією готові були покласти за нього якщо не своє життя, то здоров’я точно. Що ж до не дуже ідейних громадян СРСР, таких як ЦИФЕРБЛАТИ, СЬОЖА, ІРЕНА та ІГАРЬОША, то вони з різних причин завжди скептично ставилися до радянської влади.

До Нового року готувалися з великим ентузіазмом. Якщо точніше, то готувався РОМА, а решта мешканців нашої комунальної квартири лише спостерігали за магічною появою в кухні ящиків зі «Столичною», «Совєтським шампанським» — сухим, напівсухим, напівсолодким і мускатним, — великих круглих консервних банок з оселедцями, скляних півлітрових баночок із зеленим горошком і майонезу для салата «Олів’є», а також мандарин, болгарського лечо «Глобус», персикового конфітюра, і, наостанок, — чого із завмиранням чекала вся квартира, — обіцяних крабів.

Стіл почали накривати ДОРАРОНОВНА, ІРЕНА і БАЛБЄС ще тридцятого числа. ІГАРЬОША з СЬОЖЕЮ були відповідальні за новорічну ялинку — ялинкові прикраси, електричні лампочки, дощик та всілякі інші брязкітки. Їм це було до душі, тому взялися за цю справу дружно, я б навіть сказав, аж надто дружно. Напередодні ІГАРЬОША з СЬОЖЕЮ довго обговорювали «культурну програму» на свято і запропонували зробити карнавал. Народ не заперечував, тож СЬОЖА розклав великого дубового стола для крою, сів за швейну машинку і почав дизайнувати із запасів «кловунських» матерій, клаптиків, блискіток і дощика карнавальні костюми. ІГАРЬОША, в якого, за словами ІРЕНИ, руки росли зі сраки, надихав СЬОЖУ божевільними ідеями і грою на гітарі.

Тридцять першого числа усі мешканці нашої комунальної квартири посідали о дев’ятій годині вечора за стіл і традиційно стали дивитися «3 легким паром», паралельно проводжаючи старий новий рік. Алкоголь лився рікою, а їжа йшла нескінченним конвеєром.

Тут якось непомітно настала дванадцята година ночі, й ми почали чемно слухати виступ Леоніда Ілліча. Всі були настільки п’яні, що коли РОМА почав карикатурити виступ генерального секретаря, ніхто не опустив сором’язливо очей донизу, всі сміялися до сліз.

Пробили куранти, і ми вискочили на СЬОЖИН добряче засніжений балкон розпивати шампанське. Всі стали обніматися і цілуватися. І тут я, як найбільш тверезий з усієї компанії, помітив, що поцілунки розподілялися не зовсім пропорційно: РОМА цілувався з ІРЕНОЮ, СЬОЖА цілувався з ІГАРЬОШЕЮ. Я подивився в бік БАЛБЄСА і ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ — вони трималися за руки і по-дитячому розгойдували ними. ДЯДЬ-ОСЯ і ДОРАРОНОВНА цнотливо чмокали один одного в пухкенькі губки.

РОМА запропонував промчати з вітерцем на його новеньких «Жигулятах», однак, подивившись униз із балкону, всі побачили, що снігу намело аж до половини першого поверху, тому пропозиція відпала. Усі заскочили до квартири, і РОМА урочисто проголосив: «Краби камчатскіє подано!» Їжа у шлунку вже не поміщалася, але всі накинулися на делікатес, бо знали: більше такого шансу не буде. Почався новорічний «Голубий вогник», народ присунув стіл до стіни і почав танцювати. Усі аж лускали від задоволення і щастя. Один я був самотнім і нещасним і картав себе за те, що віддав ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ БАЛБЄСОВІ.

Потім, не пам’ятаю о котрій годині, СЬОЖА з ІГАРЬОШЕЮ згадали про карнавальні костюми. Це всіх дуже звеселило. Умить РОМА став Аладіном, для ІРЕНИ було заготовлено костюм Сніжинки з білою пачкою, однак вона, зі своїм м’ячиком замість живота, в нього не влізла, тому він припав СЬОЖІ, який обміняв його на костюм інопланетянина. ІГАРЬОША був Містером Іксом, а ДОРАРОНОВНА і ДЯДЬ-ОСЯ були ДОРАРОНОВНОЮ і ДЯДЬ-ОСЕЮ, БАЛБЄС був у костюмі пірата Капітана Кука, а ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ стала циганкою з «Бременських музикантів». Лише мені дістався найтупіший карнавальний образ — Зайчика.

Я знову відчув самотність, проте нікому не було до неї діла.

Я налив собі шампанського. Ніхто не звернув на це уваги. Налив собі вдруге — знову ніхто не зреагував.

Прокинувся я на кухні. Сірів ранок, нікого не було. Я пройшовся хитаючись по квартирі — усюди був страшний кавардак, двері до всіх кімнат були відчинені навстіж.

У моїй кімнаті на розкладеному дивані спали в карнавальному одязі Циганка і Капітан Кук.

Я пішов досліджувати квартиру далі: в БАБШУРИНІЙ кімнаті спали, обійнявшись, в одному ліжку Аладін з Інопланетянкою. Я зайшов до кімнати ІРЕНИ-ІГАРЬОШІ. Вона була порожня.

Виходячи, я зіткнувся в коридорі з СЬОЖЕЮ, який ішов до туалету.

— Чого тобі? — буркнув він зовсім не для того, щоб почути мою відповідь.

Я заглянув до СЬОЖИ, побачив у ліжку ІГАРЬОШУ і впізнав: це була СЬОЖИНА модель з фотографій, які він видавав мені за