Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

начальникові повіту в наложниці служницю Цзяосін.

Фен Су розплився в посмішці. Йому так хотілося догодити начальникові, що він на всі лади заходився вмовляти дочку й того ж вечора у невеликому паланкіні відправив Цзяосін у яминь. З радощів Цзя Юйцунь надіслав у подарунок Фен Су ще сто лянів срібла та щедро обдарував пані Чжень — нехай не має потреби ні в чому й чекає, коли відшукається її дочка.

Ще давно, у саду Чжень Шиїня, Цзяосін нишком кинула оком на Цзя Юйцуня, і це дало дівчині щастя. Не минуло й року, як доля послала Цзяосін сина, рідкісний збіг обставин! А ще через півроку вмерла дружина Цзя Юйцуня, і Цзяосін стала повновладною хазяйкою в домі. От уже воістину: «Один випадковий погляд її підняв».

А тепер послухайте, як усе було. На гроші, які йому дав Чжень Шиїнь, Цзя Юйцунь вирушив до столиці; там він блискуче склав іспити на вчений ступінь цзіньши, потрапив до числа кандидатів на вакантні посади за межами столиці й був призначений начальником повіту, де жив Фен Су.

Людина неабияких здібностей, він у той же час відзначався користолюбством, заздрістю й жорстокістю. Поводився зарозуміло, тому товариші по службі його недолюблювали. Минуло трохи більше року, і на височайше ім’я було подано доповідь, у якій говорилося, що Цзя Юйцунь, хоч і «не позбавлений талантів, але підступний і хитрий». Він знався із сільськими багатіями, потурав хабарникам і казнокрадам. Скінчилося тим, що імператорським указом, на велику радість чиновників усього повіту, Цзя Юйцунь був відсторонений від посади. Він відчував сором і гіркоту, але виду не подавав і, наче й не було нічого, жартував і сміявся.

Здавши всі казенні папери, Цзя Юйцунь постачив накопиченими за рік грішми своїх домочадців і відіслав їх на батьківщину, а сам, як мовиться, залишившись із вітром у мішку та з місяцем у рукаві, вирушив у мандри визначними місцями Піднебесної.

Опинившись якось у Вейяні, Цзя Юйцунь почув, що в нинішньому році там призначений збирачем соляного податку якийсь Лінь Жухай, уродженець міста Гусу.

Лінь Жухай значився третім у списках переможців на попередніх іспитах і тепер дістав звання великого мужа Орхідеєвих терас[25]. З указом імператора про призначення його на посаду збирача соляного податку він прибув недавно до місця служби.

Предок Лінь Жухая в п’ятому коліні мав титул лєхоу[26] із правом спадкування трьома поколіннями. Однак нинішній імператор, що відзначався чеснотами, милостиво подарував це право й четвертому поколінню — тобто батькові Лінь Жухая, а сам Лінь Жухай і його нащадки могли одержати титул, лише здавши державні іспити.

Лінь Жухай був вихідцем з освіченої служивої родини, що володіла правом успадковувати посади. Але, на лихо, рід Лінь нараховував усього кілька родин, що доводилися Лінь Жухаю далекими родичами, які не мали з ним прямого кревного споріднення.

Лінь Жухаю вже виповнилося п’ятдесят. Торік він утратив єдиного сина — той помер трьох років від роду. Була в Лінь Жухая дружина, були наложниці, але доля не посилала йому синів. Дружина, уроджена Цзя, подарувала йому дочку, її назвали Дайюй і берегли як зіницю ока. Дівчинці ледь минуло п’ять років.

Вона була розумною, здібною, і батьки, не маючи прямого спадкоємця, виховували її як хлопчика, навчали грамоти, намагаючись хоч цим трохи скрасити свою самотність.

Цзя Юйцунь тим часом, оселившись у готелі, застудився й занедужав. А коли трохи очуняв, вирішив куди-небудь на якийсь час прилаштуватися, щоб позбутися зайвих витрат. Йому пощастило зустріти двох своїх давніх друзів. Ті товаришували зі збирачем соляного податку, знали, що він шукає вчителя для своєї дочки, і, звичайно ж, порекомендували Цзя Юйцуня.

Довго займатися з дівчинкою не доводилося — вона була ще занадто мала й слабка. Разом з нею вчилися дві дівчинки-служниці. Загалом, Цзя Юйцуню це не коштувало значних зусиль, і незабаром він зовсім одужав.

Так промайнув іще рік. Але тут сталося нещастя — мати дівчинки, пані Цзя, занедужала й померла.

Турботи про матір під час її хвороби, жалоба, якої Дайюй суворо дотримувалася, сльози й переживання підірвали й без того слабке здоров’я дівчинки, і вона ніяк не могла відновити заняття.

Цзя Юйцунь нудьгував від неробства й у погожі сонячні дні по обіді прогулювався. Одного разу, бажаючи помилуватися мальовничим сільським пейзажем, він вийшов за місто й, блукаючи безцільно, опинився в незнайомому місці. Навколо височіли круті, вкриті лісом гори, в ущелині вирувала ріка, її береги суцільно поросли бамбуком, а трохи віддалік, потопаючи в зелені, виднівся стародавній буддійський храм. Ворота похилилися, зі стін обвалився тиньк, і тільки напис над входом зберігся: «Кумирня осягнення мудрості». Обабіч воріт теж були написи, але напівстерті:

Позаяк од благ земних й по смерті відмовлятися ніхто не рад, — То, коли шляхів очам не видно, спрямувати варто зір назад.