Читати книгу - "Кривавими слідами"

маючи високу температуру. Одягнутий як-небудь: стара потерта зимова кофта, спортивні брюки. У помешканні безлад. Скляр скривився – терпіти не міг неохайності, навіть якщо ти просто сам сидиш удома. І навіть коли в тебе висока температура.

– Прошу, проходьте у вітальню, – запросив чоловік захриплим голосом.

– Дякую, – Єгор присів на диван, відсовуючи вбік кілька папірців, які виявилися чеками з магазину та аптеки.

Керуючий кав’ярнями сів на стілець біля комп’ютерного столу. Скляр подумки зробив висновок, що Ковальчук на своїй посаді чимало заробляє. Двокімнатна квартира обставлена багато, щоправда, трохи старомодно. Єгор ковзнув поглядом на меблеву стінку: масивна і дорога. Може, вона залишилася йому в спадок? Люстра на стелі теж старомодна, хоч і однозначно нова. Такі зазвичай купують люди старші. Зате стояв величезний плоский телевізор, на столі лежав закритим ноутбук Apple. Поряд із модним ґаджетом розкидана купа паперів. На полицях кілька десятків книг: класична та сучасна українська і зарубіжна література. «Певно, у школі був ботаніком», – вирішив Скляр. Цій думці сприяла не стільки бібліотека, скільки інше спостереження. Ковальчук, попри сучасну зачіску та модні ґаджети, справляв враження слухняного маминого синочка. Точніше, людини, яка перед іншими грає роль білого та пухнастого, а насправді люто ненавидить і боїться людей, які, як він розуміє, вище і краще за нього. І з матір’ю, скоріше за все, грав саме цю роль. Єгор скривився: терпіти не міг прихованих боягузів. Ніколи не знаєш, чого від них очікувати.

– Перепрошую, що потурбував, але мені необхідно поставити вам кілька запитань.

– Я розумію, – ледь устиг відповісти Ковальчук і відразу чхнув. – Вибачте, – сказав ледь чутно, прикриваючись хустинкою і збираючись чхнути вдруге.

Скляр почекав, поки природна потреба Ковальчука минеться і він зможе розпочати розмову. У квартирі було душно і тхнуло важким повітрям. Очевидно, давно не провітрювали.

– Вам би лікаря викликати, – порадив Єгор, спостерігаючи, як візаві ледь тримається. – У вас висока температура.

– Минеться, – ледь промовив Ковальчук і спробував посміхнутися.

– Давно хворієте? – поцікавився ніби між іншим Єгор.

– Відучора.

«Гм… Треба ж», – сказав до себе Скляр.

– У вас є кому доглядати за вами?

Сергій здивувався запитанню, але відповів:

– Дівчина моя приносить мені ліки. Учора приносила. Сьогодні ввечері теж має зайти.

– Ясно.

Відповідь задовольнила Єгора. Щойно на чекові, на якого мало не всівся, він помітив учорашню дату.

– Ви вдома відучора, я правильно розумію?

– Правильно, – поспішно кивнув Сергій, відразу пожалкувавши про це. Від руху його немов хтось кувалдою по голові гепнув. Чоловік поморщився від болю, зусиллям волі опанував себе. – Ви, певно, хочете знати, чи були вороги в Мáрко?

– Так. А ви часом не працювали колись у поліції? – іронічно запитав Скляр.

«Чи міг він убити?» – тим часом крутилося в голові.

«Хворий на грип, із температурою. Гм… Напитися сучасних таблеток і зробити всю брудну роботу». Пересічний громадянин відразу викреслив би Ковальчука зі списку підозрюваних, зважаючи на його стан. Проте Скляр уже стільки всього бачив за роки роботи в поліції. Він би навіть не здивувався, якби дізнався, що Ковальчук зараз просто вміло симулює. Хоч, звісно, його стан виглядає дуже реалістично. Узагалі слідчий прекрасно знав, що будь-яке, навіть найбільш правдоподібне, алібі, урешті-решт, може виявитися ні чим іншим, як просто майстерно розіграною виставою. Коли йдеться про вбивство, ставки дуже високі. Покарання за цей злочин суворе, причини до позбавлення життя, як правило, вагомі. Тож часто навмисне вбивство продумується до найдрібніших деталей.

Сергій лишив запитання без відповіді. Натомість відказав:

– Про ворогів нічого не чув. Знаю тільки… – Він перехнябився, очевидно, боліло горло. – …що він мав проблемне розлучення. Ілона не хоче давати йому права на дитину.

– Ви знали, що в них покращилися стосунки?

– З Ілоною? – здивувався Сергій. – Ні, не чув цієї новини.

– Хто міг бажати смерті пану Вітторіно? Хто вигравав від цього?

Сергій відкашлявся, потім відповів:

– Тільки з дружиною в нього були проблеми. Ну і приятель його, Артем, винен був чималеньку суму грошей. Чув, як вони обговорювали це в кав’ярні.

– Артем віддав борг?

– Не знаю, – просто відповів хворий.

Скляр зробив нотатки в телефоні. Сергій, важко дихаючи закладеним носом, спостерігав за слідчим.

– Даруйте, можливо, запитання видасться нескромним… Ваша дівчина живе з вами? – несподівано поцікавився слідчий.

– Ні, а що?

Єгор замислився, як сформулювати відповідь, та Ковальчук швидко здогадався, що до чого:

– Ведете до того, що в мене нема алібі? На вашу думку, я міг у такому стані піти й застрелити людину? – прохрипів адміністратор кав’ярень.

Скляр промовчав: «Ти навіть не уявляєш, із якими вивертами зустрічалися мені вбивці!» Натомість зауважив:

– Звідки ви знаєте, що його застрелили? Я нічого вам про це не казав, – очі в слідчого загорілися: упіймав на брехні.

– Усі знають, що його застрелили. В Інтернеті вже давно про це написали.

Скляр спохмурнів. Як же він забув! У мережі справді весь день це обговорюють. Поліція ще не коментувала, що сталося. Проте люди не сліпі. Сусіди і перехожі, які стовбичили біля будинку вбитого. Хтось із них, без сумніву, запустив інформацію в мережу. Та що там! Певно, усі, хто сьогодні проходив повз будинок жертви, відразу кинулися до своїх ґаджетів, щоб викласти пост на Фейсбук чи в Інстаграм.

Роздивився Ковальчука. Той не знітився. Зовсім не хвилюється. В очах з’явився глузливий вогник. «Він не любить поліцію», – здогадався Скляр. Коп зрозумів, що перед ним саме той, хто поліцейських зневажливо називає «ментами» та «мусорами». Слідчий вирішив проігнорувати це. Найголовніше зараз – чи можна вважати його підозрюваним? У Єгора, нарешті, з’явився хоч хтось, хто не має алібі. Але ж Сергій не має і мотиву. Чи має?

– Ви кажете, ваша дівчина вчора приходила до вас, приносила ліки, – почав Скляр. Йому знадобилася мить, аби помітити, як напружився Ковальчук. – Мені потрібно з нею поспілкуватися.

– Навіщо? – облизав пересохлі губи адміністратор.

«Наслідок температури? Чи несподіваного хвилювання?» – зацікавився слідчий і нахилився трішки вперед. Він знав, що цей рух не втече від людини, яка боїться бути розкритою: він видасться їй підозрілим. Тож Єгор не зміг позбавити себе задоволення таким чином подражнити чоловіка і вибити з колії. Скляр відчув важке дихання Ковальчука. На лобі в того виступив піт.

– Ви змокріли, – спокійно зауважив поліцейський.

Ковальчук витер краплі з чола, криво усміхнувся:

– Певно, температура підіймається, – прохрипів, ледь стримуючи кашель.

«Скоріше, не температура, а твоя знервованість. Бо я надибав слабке місце».

– Не переймайтеся. Я вас ні в чому не звинувачую. Проста формальність. Ми всіх так перевіряємо, – заспокоїв коп свого нового підозрюваного. Інколи йому здавалося, що він кіт, який умисне заганяє мишу в пастку.