Читати книгу - "Кривавими слідами"

злочинців і при цьому лишатися живим та неушкодженим.

Біля дверей зупинився, аби знову прислухатися і приготуватися. «Гм… Ніякого шуму. Невже здалося?» – засумнівався слідчий. Приготувавшись не лише захищатися, а й нападати, він кинувся з пістолетом напоготові в приміщення. Нікого. Уважно роздивився. Простора гарна сучасна кухня в біло-чорних кольорах. Заховатися нема де. Швидкими кроками, але не забуваючи про обережність, рушив до чорного входу. Ні-ко-го. Чорний вхід опечатаний, як і було. Перевірив, чи двері справді зачинені. Раптом імітація?

«Що це в біса таке?» – на чолі від напруги виступив піт. «Ну я ж чув!»

Єгор у цей момент проклинав усе на світі. Він узагалі мав брати на сьогодні відгул. Ще три тижні тому писав заяву. У Ромки, якого вбили тиждень тому, мав бути в день народження. «Треба було скористатися цим відгулом. Дозвіл же отримав, – укотре за сьогодні подумалося йому. – Тоді б це вбивство іноземця дісталося комусь іншому. А я б виспався. І не мав цього всього головняка», – насупився Скляр, урешті-решт вирішивши заховати зброю.

Ще трішки прислухався і переконався, що здалося. «Мої люди не пропустять сюди навіть мишу», – переконував себе. Він уже віддав наказ про цілодобове спостереження за помешканням. Спершу начальство не погодилося. Тарасові довго довелося телефоном переконувати в необхідності цього. Саме бездоганна репутація Скляра в розкриттях найважчих убивств допомогла слідчим у досягненні бажаного. «Цікаво, коли сюди прибудуть для стеження?»

Поспішив до колег, які вже давно чекали на нього на вулиці. Проходячи повз дзеркало у вітальні, кинув байдужий погляд на своє відображення. Слідчий укляк.

Позаду нього, не рухаючись, стояла людина. Бліде обличчя, запалі щоки, порожні чорні очі без білків та зіниць.

Чоловік зі сну. Колишній приятель, якого тиждень тому вбили в Луцьку при виконанні.

Інстинктивно Скляр схопився за зброю і розвернувся, готовий стріляти. Але все, що побачив, – це порожнє приміщення, як і за мить до інциденту.

* * *

Понеділок, 21 січня 2019 року. 16:28

Вчинили, як і планували: Скляр поїхав поспілкуватися з Артемом Бойком, приятелем Вітторіно. Тарас, прихопивши на допомогу ще одного опера, Власту та Валентина, вирушив по торгових точках, аби знайти, де купували армовану стрічку.

Артем Бойко виявився середнім на зріст, мав гарну спортивну статуру, на вигляд близько сорока. Здивування, коли дізнався про смерть приятеля, видавалося справжнім. Алібі? Теж має. Святкували з дружиною в ресторані день народження сина. Коли стало зовсім пізно, бабуся, себто мати Артема, забрала малого із собою додому, а молодь продовжувала веселитися мало не всю ніч. Чому вони з Вітторіно посварилися? Мáрко позичив йому значні кошти. Проте справи в бізнесі (він мав фірму з установлення басейнів та камінів) пішли не так, як сподівався. Отже – не міг повернути борг. Але вдалося перепозичити і буквально два дні тому через «Приват24» він перевів кошти. Усі? Звісно. Що він знає про стосунки Вітторіно з Волошко? Останнім часом вони погіршилися, адже Мáрко мав бажання відновити дружбу з колишньою дружиною. Помирилися? Наскільки було відомо Артему, ні. Але Мáрко дуже того хотів.

Не відтягуючи, Єгор перевірив слова Бойка відразу після візиту. І справді. У ресторані «Виноград» підтвердили присутність Бойка та його дружини.

Після перевірки алібі Бойка Скляр відвідав кав’ярні Вітторіно. Поспілкувався з персоналом. Нічого корисного не дізнався. Працівники ніколи не бачили, щоб їхній господар із кимось сварився. Навпаки, Вітторіно завжди був у гарному гуморі, добре до них ставився. Єдине – сильно переживав через проблеми із сином. Чи не чіплявся до дівчат? Ну, міг пожартувати, проте щоб підбивати клинці, то ні, ніколи. Тим паче – мав гарну дівчину. Віталіну Волошко? Так. Вони були в хороших стосунках? На перший погляд, так. Інколи вона тут з’являлася. Трішки зверхня, проте без хамства. Хто керує закладами? Директор, Сергій Ковальчук. Тільки зараз його тут нема. Має відгул – лежить удома з грипом.

Єгор дратувався: усі, хто так чи інакше мають причину, аби вбити італійця, володіють алібі. Скляр мав достобіса справ у відділі, та це вбивство не давало йому спокою. Він міг би запросто зіпхнути шмат роботи на оперів, а сам таки поїхати у відділ, аби завершити зі справами, які теж «горять». Але не в цьому випадку. Не тоді, коли на кону його репутація як людини, яка ще жодного вбивства не залишила нерозкритим. Єгор, сердячись, стиснув губи. На чолі з’явилися зморшки. Від природи бліде обличчя сьогодні здавалося геть молочним: недосип і нерви.

Раніше Єгор іще сподівався, що хоч його і викликали на місце події, але справу віддадуть іншому слідчому. Тому, хто краще знає місто, наприклад. Він же тільки недавно сюди переїхав. Якби не навігатор у машині, чорта з два зміг би сам їздити. З одного боку, він розумів, що справу залишили йому, бо дуже поважають як поліцейського. З іншого боку – на фіга йому такий геморой.

Він утомлено тер чоло, відганяючи понурі думки і спогади про моторошний сон. Ніяк не міг припинити думати про Ромку. А те, що наснилося цієї ночі, кожного разу поставало перед очима. Ні, він не був забобонним, проте як можна почуватися після того, як твій убитий приятель уві сні попереджає про небезпеку загинути? І саме після цього сну йому дають справу про вбивство. Чудово. У Рівному, як і в Луцьку, як правило, позбавлення життя відбувається через побутові проблеми: розпивання алкоголю, сварки, ревнощі. І тут – на тобі! Навмисне вбивство! А ще те видіння сьогодні в будинку жертви. Що це? Ромка нагадує, що треба бути обачним?

– Блядь! – вилаявся стиха Скляр. – Ну який Ромка? Які нагадування з того світу?! Виспатися треба!

Скляр укотре за сьогодні наказав собі забути дурниці. Сніг на дорозі, як завжди, удень розтанув, тож тепер Єгор проїжджав фактично багнюкою. Автівка, яку тільки вчора помили, виглядала страшенно замурзаною. Усюди бруд і сірість.

Як і в думках.

Єгор щохвилини кидав погляд на годинник: час невпинно збігає, а вони ніяк не просунулися. «Перші двадцять годин найкритичніші, найважливіші». Наразі він збирався поспілкуватися з керуючим у кав’ярнях, потім приєднатися до Тараса в пошуках магазину, де купили армовану стрічку. Марудна, невдячна справа. Хтозна, де цю стрічку купували? Може, навіть не в Рівному. Може, в області? А можливо, узагалі в Луцьку. Чи в Тернополі.

Називається – шукай вітру в полі.

* * *

Понеділок, 21 січня 2019 року. 17:40

Єгор тільки кинув погляд на Сергія Ковальчука, як зрозумів: і справді грип. Директор кав’ярень італійця ледь стояв на ногах, очевидно,