Читати книгу - "Чому я не втомлююся жити"

— Ні, спасибі. У тебе можна курити?

— У мене можна робити все, що завгодно, — відповів Бог.

— А вбити людину?

— У мене — можеш робити все, що завгодно.

— Отже, ти все дозволяєш?

— Я все дозволяю, але прошу тебе не робити дечого, — відповів Бог.

— Усього лише просиш?

— Так, — відповів Бог.

— Я вчора тут побачив одну жінку, як вона нахилилася. Випадково. Я побачив двоє грудей у вирізі. Два довгих гарбузики. Красиві.

— Я знаю.

— І ще вчора... зараз, згадаю: я погано подумав про свою дружину. Я подумав: боже мій, вона так мало схожа на жінку. На жінку, як я її собі уявляю. У моєї дружини немає нічого жіночого — товсті ноги, горбата спина, живіт вивалився, і хода важка, як у мужика. У ній немає ніякої романтики — чуєш, Бог?

— Я чую, — відповів Бог.

— Я не хочу її, свою дружину, ти це розумієш?

— Я все розумію, — сказав Бог.

— Потім... потім мені набридло працювати на ТЕС, я там перетворююся на ідіота, в конторі. Я хочу зовсім не такого життя.

— Це нормально, — сказав Бог.

— Що нормально? Я затиснутий з усіх боків — я в клітці, Бог. Тут діти, дружина — тут ТЕС, смердюча брудна ТЕС. Я приходжу додому, втикаюсь мордою в ящик і дивлюся все підряд, тому що — зрозумій, Бог — нема куди себе подіти.

— Я розумію, — сказав Бог.

— Що мені толку, що ти розумієш? Де вихід? Чому ти мовчиш?

— Вихід у забутті, — сказав Бог. — Візьми якусь дощечку і акуратно її оброби. Дуже акуратно.

— Навіщо, Бог?

— Почекай. Оброби і зроби шафку, дуже акуратну, після роботи. А в ній три полички, дуже акуратні. І повісь її в зручному місці у ванній. Щоб дружина склала туди свої пральні порошки і пасти, різний дріб’язок. Щоб вона весь час не спотикалася у ванній і не шукала по півгодини прищіпки.

— Бог, ти жартуєш?

— Анітрохи, — відповів Бог. — Коли закінчиш шафку — приступай до дверей.

— Яких ще дверей? — запитав я. — До чого ти ведеш, Бог?

— Приступай до зовнішніх дверей. Їх давно треба утеплити. Достань теплоізоляційний матеріал, обтягни двері дерматином, набий декоративні цвяшки із золотими капелюшками. Постав нарешті електродзвінок, щоб у тебе було людське життя. Постав дзвінок з мелодійною синкопою, яка пестить слух.

— Навіщо все це? — запитав я. — Який сенс?

— Ти скаржишся, що тобі важко. Почавши робити те, що я тобі раджу, ти полегшиш свій вантаж. В одному цьому вже багато сенсу.

— Усе це — знищенне, — сказав я. — Віддати дорогоцінний час життя на якусь шафку для ванної. Чи не смішно, Бог? Я не хочу бути дріб’язковим, заземленим. Я...

— Ні, не смішно, — перебив мене Бог. — Я знаю, чого ти хочеш. Але я кажу тобі, що це не смішно, робити шафку: твоя дружина нею покористується п’ять, десять років. І то добре. Селянин садить картоплю, трудиться, потім з’їдає або з’їдають ті, кому він її продав. Твоя шафка буде існувати десять років — а може, і все відпущене тобі і твоїй дружині життя. А результати селянської праці зникають за один рік. Що ж — його робота і його життя безглузді?

— Так, Бог, — сказав я, нарешті закурюючи. — Ти вибач, я все-таки у тебе подимлю, добре?

— По-твоєму, значить, — все людське життя безглузде? По-твоєму, я не знав, що робив, коли задумував життя?

— Ну, не знаю... — відповів я. — Ти, звичайно, Бог, тобі видніше. Але я... я не можу зрозуміти.

— Правильно, не можеш, — сказав Бог, — тому що я у тебе цього розуміння не вклав. Я тільки можу тебе запевнити: сенс у всьому цьому є. І в тому, що селянин картоплю садить, і в тому, що ти шафку змайструєш, і в тому, що через тридцять років тебе не стане. Я, Бог, тобі кажу: в усьому цьому є сенс.

— Я не бачу, — сказав я, випускаючи кільце диму в бік вікна. — І взагалі, Колька, досить валяти дурня. Де півлітри, яку ми вчора не допили?

— Ти ж знаєш, що я не Колька, — сказав Бог.

Я придивився до нього: він сидів навпроти, маленький, худенький, з почервонілим носом, з облізлою головою, весь у ластовинні. Я його знав уже не перший рік.

— Ну гаразд, досить клеїти дурня, — сказав я. — Ти Колька, працюєш на ТЕС, кочегаром. А тут ти валяєш дурня.

— Добре, — сказав Бог. — Якщо ти вважаєш, що я Колька — звідки у мене такі думки? Той Колька, про якого ти говориш, він закінчив початкову школу і не прочитав жодної