Читати книгу - "Пригоди Цибуліно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Уперше в житті Вишенька відчув у серці той дивний страшенний біль, що зветься стражданням. Для нього це було надто тяжко, і він відчув, що більше не може терпіти. Вишенька упав на землю і гірко заридав.
Помідор підняв його, узяв під пахву, мов якийсь пакунок, і пішов алеєю до замку.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Як прогнали із замку лікаря Каштана
Вишенька проплакав увесь вечір. А герцог Мандарин все дужче дражнив його.
— Наш Вишенька весь виллється сльозами, і залишиться від нього одна кісточка! — уїдливо казав Мандарин. [43]
У барона Апельсина, як це буває у деяких дуже товстих людей, ще зберігалося трохи доброзичливості. Щоб утішити Вишеньку, він приніс йому шматочок солодкого пирога. Правда, шматок був малесенький. Та, знаючи ненажерливість Апельсина, слід оцінити це як велику щедрість.
А обидві графині злісно кепкували.
— Наш племінник може замінити нам водограй, — казала графиня Старша.
— Так-так, це буде справжній водограй сліз! — сміялася графиня Менша.
— Завтра, — погрожував Вишеньці синьйор Петрушка, — я примушу тебе написати три тисячі разів слова: «Я, Вишенька, не повинен плакати за столом, щоб не псувати старшим апетит».
Коли ж побачили, що Вишенька не перестає плакати, його поклали в ліжко.
Полуничка, як тільки могла, втішала бідолашного хлопчика, та дарма. І їй стало так гірко, що й вона заплакала.
— Зараз же перестань рюмсати! — закричала синьйора графиня Старша. — А то я тебе вижену геть!
З горя Вишенька тяжко захворів. Його трясла така лихоманка, що й ліжко під ним тряслося, а від його кашлю шибки бряжчали у вікнах.
У забутті він весь час кликав:
— Цибуліно! Де ти, Цибуліно?!
Синьйор Помідор заявив, що хлопчика смертельно перелякав небезпечний злочинець, який ходить біля замку.
— Завтра ж накажу його арештувати, — сказав він, щоб підбадьорити Вишеньку.
— Ні, ні, прошу вас, не треба! Арештуйте краще мене, киньте мене до найглибшої темниці, але не займайте Цибуліно! Він хороший хлопчик, він мій єдиний друг!..
Синьйор Петрушка висякав носа і заявив:
— Хлопчина марить. Він таки серйозно захворів. Послали по найславетніших лікарів.
Перший з'явився лікар Мухомор і прописав настій із сушених мух. Але настій не допоміг. Тоді прийшов лікар [44] Черемха і сказав, що настій із мух при цій хворобі може тільки зашкодити. Лікар Черемха порадив лікувати хворого соком черемхи. Послухали лікаря Черемху, та, хоч і замазали соком черемхи усю постіль, хворому не полегшало.
— На мою думку, — сказав лікар Столітник, — треба обкладати його пагінцями столітника.
— Як, із колючками? — перелякано спитав Вишенька.
— Неодмінно з колючками, а то лікування не допоможе.
Почали виривати столітники з горщечків і обкладати ними Вишеньку. Від колючок бідолашний крутився, як в'юн.
— Бачите, бачите! — радів лікар Столітник. — Синьйор Вишенька уже повеселішав. Лікуйте його і далі.
— Усі ви помиляєтесь! — авторитетно заявив відомий професор синьйор Салато-Шпинато. — Який осел приписав лікування столітником? Його слід лікувати салатом і шпинатом.
Поки точилися ці суперечки, Полуничка тайкома побігла до лікаря Каштана, який жив поблизу у каштановому гаю. Його звали народним лікарем, бо він прописував дуже мало ліків, та й ті ліки купував для бідних людей на власні гроші.
Коли лікар Каштан підійшов до воріт замку, слуги не хотіли його впускати, бо він прийшов пішки, а не приїхав у кареті.
— Не може бути лікарем той, хто ходить пішки, — сказали вони.
— Але ж знання знаходяться не в кареті, а в голові самого лікаря, — заперечив лікар Каштан.
«Лікар без карети — це просто дурисвіт», — вирішили вони і хотіли вже зачинити ворота перед носом лікаря Каштана. Та в цю мить несподівано з'явився синьйор Петрушка. А ви вже знаєте, що синьйор Петрушка завжди несподівано звідкись вискакував. Він і звелів слугам пропустити лікаря Каштана до замку.
Лікар Каштан не став лікувати Вишеньку каштанами. Він уважно оглянув його всього з голови до п'ят, звелів показати язик, помацав пульс, тихенько про щось розпитав, а потім вимив руки і раптом проказав: [45]
— Ох, яка тяжка недуга — Жодного не мати друга!
— На що це ви натякаєте? — різко перебив його синьйор Помідор.
— Я не натякаю, а кажу те, що є, і, якщо хочете, скажу ясніше. Хлопчик нічим не хворий. Просто на нього найшла страшенна нудьга.
— А що то за хвороба — нудьга? — спитала синьйора графиня Старша, що дуже любила лікуватися. Коли хто говорив про якусь нову хворобу, вона одразу ж знаходила в собі її ознаки. Адже була вона дуже багата, і її не лякали витрати на лікування.
— Це не хвороба, це смуток, журба. Дитині потрібне дитяче товариство. Чому ви не пускаєте його іноді погратися з іншими дітьми?
Краще було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Цибуліно», після закриття браузера.