Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії, як зазначено у ч. 1 ст. 257 КПК України, виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у цьому кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється тільки через прокурора.

Крім цього, за ч. 1 ст. 259 КПК України, якщо прокурор має намір використати під час судового розгляду як доказ інформацію, отриману внаслідок втручання у приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов'язаний забезпечити збереження всієї інформації або доручити слідчому забезпечити збереження.

Таким чином, будь-який представник правоохоронних органів України, який використовує прослуховування в особистих цілях (зокрема, для стеження за третіми особами), має нести відповідальність згідно з чинним законодавством.

Для прикладу, прокуратурою м. Києва здійснювалося досудове розслідування за підозрою колишнього начальника 5-го відділу Управління оперативної служби ГУ МВС України в Київській області у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Слідством встановлено, що підполковник міліції 18 липня 2015 р. запропонував своєму знайомому послуги з негласного збору й обробки інформації на окремих громадян за грошову винагороду.

У перелік послуг, які пропонувалися цією особою, входило:

- зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж протягом трьох місяців (інформація за з'єднаннями з номерами мобільних операторів), за розцінками — від 600 доларів за один номер;

- прослуховування особистого спілкування за вказаним номером мобільного оператора — від 2 800 доларів на добу;

- аудіо-, відео-контроль особи — від 50 доларів на годину [17].

Цей приклад наочно показує злочинність таких дій, за які настає кримінальна відповідальність. Проте такі випадки, швидше, є частиною системних проблем, не вирішених в Україні, особливо за умови їхнього використання владними структурами.

Крім цього, неправомірним є зберігання матеріалів, які були отримані під час проведення слідчих (розшукових) дій та містили особисту та сімейну інформацію про особу (щодо її стилю життя, стосунків, особистих переконань), із метою подальшого їх оприлюднення чи тиску на відповідну особу, якщо ця інформація набуде публічного розголосу.

Великого значення для забезпечення охорони таємниці приватного життя набуває жорстке обмеження підстав і процедури проведення будь-яких процесуальних дій, ухвалення будь-яких процесуальних рішень, які можуть спричинити порушення цього особистого немайнового права, що охороняється Конституцією України.

Втручання у приватне життя громадян тією чи іншою мірою відбувається під час проведення більшості процесуальних дій: обшуку, огляду, слідчого експерименту, проведення експертизи, тимчасового доступу до речей і документів тощо. Зокрема, у КПК України конкретно зазначено, що проведення слідчого експерименту допускається за умови, якщо при цьому не створюється небезпека для життя і здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода (ч. 4 ст. 240 КПК України). У ч. 4 ст. 241 КПК України вперше з часу процесуальної регламентації проведення освідування передбачено, що зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду. Тож законодавець приділяє увагу питанню забезпечення невтручання у приватне життя в основному під час проведення конкретних слідчих (розшукових) дій.

Водночас заходи, спрямовані на збереження в таємниці обставин приватного життя, обов'язково мають прийматися не лише під час провадження обшуку, слідчого експерименту, освідування, а й під час допиту, огляду, пред'явлення для впізнання тощо. Будь-яка слідча (розшукова) дія має бути проведена так, щоб не піддавати небезпеці життя і здоров'я осіб, які беруть участь в її проведенні, та інших громадян. Вимога поважати честь і гідність, охороняти інші етичні інтереси особи пронизує всі без винятку стадії кримінального провадження, поширюється на всі процесуальні дії, стосується всіх осіб, що беруть у них участь.

Нерідкісними є порушення використання інформації, що міститься в медичних документах громадянина. Зокрема, відомості про наявність у громадянина психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою і про лікування в установі, що надає таку допомогу, а також інші відомості про стан психічного здоров'я становлять лікарську таємницю і можуть бути надані без згоди громадянина лише за запитом органів досудового розслідування, прокурора і суду у зв'язку з проведенням розслідування або судового розгляду.

Натомість позитивною новелою є акумуляція низки загальних правил щодо провадження слідчих (розшукових) дій в окремій ст. 223 КПК України, спеціально присвяченій загальним вимогам їх проведення. Саме у цій нормі, на наш погляд, доцільно передбачити правила поведінки, які мають бути дотримані під час проведення усіх без винятку слідчих (розшукових) дій незалежно від того, йдеться про допит, обшук чи освідування.

З огляду на зазначене, пропонуємо доповнити ст. 223 КПК України ч. 4 у такій редакції:

«Слідчий, прокурор вживає належних заходів щодо нерозголошення встановлених під час провадження слідчих (розшукових) дій обставин приватного життя осіб, які беруть у них участь, та інших осіб, права та законні інтереси яких можуть бути порушені». При цьому ч.ч. 5, 6, 7 і 8 ст. ст. 223 КПК України вважатимуться, відповідно, ч. ч. 6, 7, 8 і 9.

Проведення експертизи, зокрема судово-медичної і судово-психіатричної, поміщення підозрюваного у медичну установу, отримання зразків для експертизи, на наш погляд, у багатьох випадках безпосередньо пов'язані з обґрунтованою необхідністю отримання відомостей про приватне життя людини (дефекти фізичного або психічного розвитку, виявлені під час проведення експертизи тощо).

За ч. 4 ст. 69 КПК України, експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Якщо було б інакше, під час збирання додаткових матеріалів існувала б реальна небезпека розголошення ним даних не лише досудового розслідування, а й відомостей про приватне життя учасників кримінального провадження та осіб, які до нього залучалися. У зв'язку з цим слідчому необхідно конкретно визначити, які матеріали кримінального провадження можуть бути надані експерту для ознайомлення і які дослідження на їх підставі можуть бути проведені. При цьому необхідно врахувати належність таких матеріалів до предмета експертизи і питань, винесених на розгляд експерта.

Із метою нерозголошення обставин особистого та сімейного життя