Читати книгу - "Казки Сельви"

навіть лісові єноти, завваживши, які добрі ці людські створіння, також їх полюбили.

Та одної глупої спекотної ночі, яку стрясали розкоти грому, лісові єноти гукнули єнотика, але їм ніхто не відповів. Занепокоєні родичі наблизилися до клітки й ледь не наштовхнулися на гігантську змію, що скрутилася в клубок біля самісінького входу. Єноти миттю збагнули, що змія вкусила маленького єнотика, коли той повертався до клітки, і, що, можливо, він не озвався, бо був уже мертвий. Коли так, вони помстяться за нього. За мить вони розлютили гримучу змію, стрибаючи перед нею туди-сюди, а вже наступної миті накинулися на неї та розшматували.

Потім метнулися до клітки: єнотик справді лежав там — розпухлий, з тремтячими лапками — і помирав. Марно лісові єноти намагалися зрушити його з місця, марно вилизували впродовж п’ятнадцяти хвилин. Єнотик спустив духа.

Подейкують, нібито єноти майже нечутливі до зміїної отрути. Вона не завдає їм практично жодної шкоди, так само як і деяким іншим тваринам, приміром, мангустам. Напевно, змія вкусила єнотика в артерію або вену, бо в такому разі отрута одразу потрапляє в кров і тварина помирає. Так сталося і з нашим єнотиком.

Побачивши, що єнотик не дихає, матір та братики довго побивалися за ним. Потім вони вийшли з клітки, бо не могли вже нічого вдіяти, а відтак не мали причин залишатися там, а тоді обійшли дім, щоб востаннє глянути на оселю, де так добре велося їхньому єнотику, й попростували до сельви.

А проте всі троє були дуже занепокоєні, і непокоїло їх от що: що скажуть дітлахи, коли взавтра побачать свого улюбленця мертвим? Діти дуже любили його, а вони, єноти, своєю чергою полюбили цих білявих малюків. Отож у головах усіх трьох єнотів крутилася одна думка: як зробити так, щоб діти не страждали?

Вони довго радилися між собою і врешті-решт надумали таке: середульший єнотик, який дуже скидався на свого меншого братика і статурою, і поведінкою, залишиться в клітці замість небіжчика. А що з оповідей єнотика вони добре знали звичаї того дому, то й зроблять усе так, аби дітлахи ні про що не здогадалися, хіба що іноді деякі речі здаватимуться їм дивними.

Так усе й сталося. Єноти повернулися в дім, і другий єнотик залишився там замість першого, а тим часом матір і старший єнотик підхопили й винесли з оселі мертвого братика. Вони неквапно понесли його до сельви: голова бідолахи похилилася, хвіст волочився по землі.

Наступного дня дітлахів справді здивували деякі манери єнотика. Та оскільки він був такий же добрий та лагідний, як і перший, малята ні про що не здогадалися. Вони й далі жили однією дитячою сім’єю, а лісові єноти й далі щоночі провідували свого прирученого родича й, посідавши біля клітки, пригощалися шматочками варених яєчок та переповідали йому лісові новини.

Переправа через Ябебірí

У річці Ябебірí, що тече провінцією Місьйонес, живе чимало скатів, та й саме слово Ябебірí тубільною мовою означає «Річка скатів». Їх там стільки, що часом небезпечно навіть ногу занурити у воду. Я знав чоловіка, котрого скат вжалив у п’ятку — бідоласі після того довелося півмилі шкутильгати, щоб дістатися додому. Через сильний біль він плакав та раз по раз падав. Біль після укусу ската — один із найнестерпніших у світі.

А що в Ябебірí водиться чимало інших мешканців, деякі люди ходять до річки, аби вполювати їх за допомогою динамітних шашок. Вони жбурляють такі шашки в річку і вбивають силу-силенну риби. Всі риби довкруги помирають, навіть якщо вони завбільшки з хату. І помирають усі малі рибинки, хоч вони ні на що непридатні.

Аж якось оселився в тій місцині чоловік, котрий не схотів, аби люди жбурляли в річку вибухівку, бо йому було шкода риби. Він не забороняв ловити рибу для того, щоб якось прохарчитися, але не хотів, аби вбивали намарно безліч малих рибинок. Люди, котрі жбурляли динамітні шашки, спершу обурювалися, та оскільки той чоловік, попри природну доброту, мав непоступливий характер, мусили врешті-решт ходити на лови в якесь інше місце, тож усі тамтешні риби були вельми раді. Вони почувалися такими щасливими та вдячними своєму другові, котрий урятував малих рибинок, що навіть упізнавали його, щойно він з’являвся поблизу. А коли чоловік блукав берегом, скати гуртом пливли за ним мулистим мілководдям, утішаючись тим, що супроводжують друга. А він про це навіть не здогадувався й безтурботно жив собі біля річки.

Коли це одного надвечір’я до берега Ябебірí прибіг якийсь лис і, ступивши на крок у воду, закричав:

— Гей, скати! Мерщій! Ваш друг іде сюди! Він поранений!

Зачувши таке, наполохані скати метнулися до берега та й почали розпитувати лиса:

— Що сталося? Де чоловік?

— Онде він іде! — знову закричав лис. — Він бився з ягуаром! Той женеться за ним! Чоловік, мабуть, захоче добутися до острова! Пропустіть його, він добра людина!

— Авжеж! Авжеж, ми пропустимо його! — загомоніли скати. — А от ягуар тут не пройде!

— Пильнуйте з ним! — озвався лис. — Не забувайте, що це ягуар!

Він підстрибнув і миттю загубився в хащі.

Щойно