Читати книгу - "Смутна доба"

в офіцинах[61] прямо на соломі.

Після прогулянки в Карпати Мнішек дав бенкет на честь царевича. Господар у дорогих оксамитах зустрічав гостей на ґанкові, сам проводив до парадних кімнат, де жив і царевич Дмитрій.

Ударив дзвін між палацом і офіциною, до бенкетного залу повалили гості. Господарі навіть у коридорі услали підлогу пахучими травами, у повітрі розносились благовонні журіння.

Маршалок[62] впускав гостей до залу по реєстру. Поруч стояли поважні слуги — один тримав таз, другий із дрібного глека лив гостям на руки благовонну воду, ще двоє подавали вишивані рушники.

Оркестр грав урочисті мелодії.

У голові трьох рядів столів возсідали найпочесніші гості — царевич Дмитрій, Мнішеки та Вишневецькі з членами родин, їхній одяг випромінювався самоцвітами та дорогоцінностями, блиск тонув у сяйві золотих і срібних кубків, чар, великого і малого посуду.

У центрі уваги перебував, звичайно, царевич, він те відчував і знаходився в стані збудження і красномовності. Ніяковів, розгублювався саме тоді, як ловив на собі погляди панни Марини.

— Hex жиє його королівська моць! — проголосив перший тост господар, і всі його підтримали.

Підчаший та інші розпорядники бенкету керували слугами, ті метушилися коло гостей, розливаючи напої, здіймаючи один за другим вишиті настільники[63] разом з опорожненим посудом. Гамір і викрики охмелілих гостей поступово приглушували музику. Вельможі змагались, спорожнюючи чаші, деяких слуги уже розносили по кімнатах. Особливо шуміли кінці столів, де сиділа дрібна шляхта. Не було там срібла та золота, і страви подавалися в простих блюдах, і їли вони олов'яними ложками, без ножів та виделок, до того ж переважно м'ясні страви, розраховані на простолюд. Проте гонору там не бракувало.

— Пан Владек йде з царевичем на Московію?

— Най добре платить царевич — всі підемо!

— Віват царевичу!

Підіймаючи кубки, наповнені старим венгерським, шляхта проголошувала йому здравицю.

Коли зняли четвертий настільник, на стіл заходилися ставити кондитерські вироби — цукрові міста, дерева з солодощів, шоколадні істоти.

Дивовижно оздобленим виявився головний стіл — перед царевичем виріс московський кремль із позолоченими баштами церков та спостережних веж, на золотому блюді йому піднесли трон з двоголовим орлом та мономахову шапку.

Царевичу те відверто подобалось, він заходився розповідати про підступи невдалого реформатора Годунова, про його непопулярність між бояр, а тоді й про своє становище.

— Кір і Ромул теж починали пастухами, а тоді заснували царські династії, заклали великі держави!

Слухачі ствердно кивали головами і захоплено шепотіли:

— Істинний царевич — одразу видно!

— Московський люд грубий і темний, а царевич знав навіть древню історію!

— І риторику! Яка красномовність!..

Оркестр заграв полонез[64], дами залишали стіл і виходили попарно з кавалерами до середини залу. Царевич жадібно спостерігав за панною Мариною, у вечірньому наряді була вона ще прекраснішою. Скільки грації та енергії!

Сказав їй про те, коли після танцю проходила мимо.

— Ваша світлість такий люб'язний! — ковзнула лукавим поглядом.

Згадалася її репліка, кинута напередодні:

— Ваша світлість православної віри?!

Він зрозумів її докір. Та ради неї ладен був змінити свою віру на іншу.

Панна Марина ще раз глянула на царевича. Ще тоді, на прогулянці в Карпатах, вона зрозуміла, що доля підкинула їй подарунок, і віддавати його нікому не збиралась.

Царевич знав, що Марина Мнішек кожного вечора прогулювалась в оточенні свого кола аж до колишнього мисливського будиночка Стефана Баторія. Там підстеріг він її і освідчився в коханні.

Панна Марина звела на нього обнадійливий погляд, але нічого не відповіла.

На батьківщині Сагайдачного

Левко стоскувався по швидкій їзді і від самих