Читати книгу - "Війни художників"

за столом, поклавши голову на стосик течок «Справа №…». Поки Хазяїн у Кремлі, всі мають бути на місцях!

На відпочинок у Берії був привілей. З його кабінетом сусідували кімната з ліжком, ванна і навіть крихітна кухня. Кімнати для відпочинку були в кабінетах навіть не в усіх членів Політбюро. Утім, більшість із них, на відміну від Берії, мали службові квартири в Кремлі.

Учора Берії здалося, що нарешті видався перепочинок. Сталін поїхав на Ближню близько півночі. Берія помчав до своєї нової коханки — 25-річної красуні й акторки-початківки Тетяни Окуловської. І вони разом поїхали до майстерні скульптора Кернера. Це була така нова розвага, яку вигадав Берія. Звісно, вони, керівники радянської держави, не могли розслабитися в якомусь ресторані, де повно простої публіки. І тому Берія придумав нову забаву — пити з людьми мистецтва. Йому подобався богемний спосіб життя. Особливий кайф був пити у майстернях художників. Серед творів, що завтра мали прикрасити кращі музеї країни, відчуваючи запах свіжої фарби на полотнах. Спілкуватися з людьми, яких мільйони вважали геніями. Всі ці генії смертельно боялися його — Лаврентія Берію, запопадливо зазирали в очі йому та його коханці Тані Окуловській: «Чого бажаєте, товаришу Берія? Дозвольте подарувати вам оцю роботу, а оцей натюрмортик вашій дамі… Візьміть іще, візьміть усе, тільки дайте спокій». Тремтячими руками розливали у бокали привезений Лаврентієм Павловичем його улюблений коньяк «Арарат» — 10 зірок. Знали: один порух його пальця — і вони перетворяться на табірний пил. І не відразу, а після безкінечно довгих страждань, десь далеко, на Колимі.

Берія перейняв цей вираз у Сталіна — «перетворити на табірний пил». Гарний вираз… Усеосяжний…

До Кернера приїхав також Ворошилов зі своєю секретаркою і, за сумісництвом, коханкою Надією Тузовою. Дружина Ворошилова, безплідна єврейка Голда Горбман, яка на його вимогу змінила ім’я (за що її прокляли батьки) і стала Катериною Ворошиловою, дивилася на походеньки наркома крізь пальці. Голда Горбман була членом РСДРП(б) з 1917 року, після смерті Леніна працювала заступником директора його музею і мала дружні стосунки з Тузовою. Таким чином Ворошилов утримував такий собі комуністичний мінігарем. Коли наркоми та їх супутниці вдосталь насолодилися коньяком і мистецтвом і розпусниця Надя Тузова вже пропонувала покинути старого Кернера і їхати у заміський будинок Ворошилова, де прислуга приготувала баньку для наркомів з дівками, — пролунав злощасний дзвінок! Берія мусив повідомляти черговому наркомату, де його можна знайти. Інакше Хазяїн може голову зняти. Ось цього разу наркома Берію зачепили у Кернера.

Після зустрічі зі Сталіним на Ближній жодного бажання продовжувати гулянку з дівицями вже не було. І він поїхав до свого особняка — розкішного будинку на розі Садово-Тріумфальної і Качалова.

Коба уміє завантажити мізки! Так, що навіть у такого живчика, як Лаврентій Берія, голова йде обертом і зникає потяг до баб. З гіркотою подумав: та ще й поводиться з ним, як зі псом, що завинив перед господарем невідомо чим. Сталін був єдиною людиною в країні, поряд з якою йому, всесильному наркому Лаврентію Берії, було незатишно.

Але що як Сталін має рацію і завтра Гітлер нападе на них? З такою слабкою армією їм, справді, кінець. Черговий «бліцкриг» — і Гітлер розіб’є їх ущент! За півроку. А може, й за три місяці. Якраз весна. Зимою чи восени через бездоріжжя нападати немає сенсу. Значить, весна або літо.

Автомобіль зупинився у дворі. Високі ворота позаду зачинилися, і лише тоді він вийшов з машини. Кивнув охоронцю, що виструнчився і козирнув йому.

Щоб позбутися тотального контролю Сталіна, він оселився подалі від Кремля. Подалі від тих крихітних квартирок, що їх займали наркоми. Навіть придумав легенду, що йому, як керівнику НКВС, не варто жити у Кремлі, адже на випадок заколоту чи якихось заворушень йому потрібно буде рятувати керівників партії й уряду.

Правда, за останні роки вони виселили з Кремля сім’ї більшості міністрів. Залишили лише вузьке коло найближчих до Хазяїна. Але й вони могли стати заколотниками. Хіба ні? Вірити не можна нікому. Лише Хазяїну та йому — Лаврентію Берії.

Берія пройшов коридором, зазирнув у кімнату дружини Ніно. Вона спала.

Пішов до свого кабінету. Кинув погляд на годинника: пів на п’яту. Нічого. Зателефонувати Кам’яній задниці — Молотову, головному конкуренту по впливу на вождя? Нехай не тільки у нього буде спаскуджена ніч! Кам’яна задниця — от влучне прізвисько! Берія задоволено посміхнувся. Він знав, що Кам’яною задницею Молотова називають і в Наркоматі іноземних справ, і в Раднаркомі, і навіть сам Хазяїн, іноді, позаочі, посміхаючись у вуса. У Кам’яної задниці він знає лише одне слабке місце. Як і Ворошилов, за дружину Молотов мав єврейку — Перл Карповську. Де вони знаходять цих єврейок? Є ж росіянки, українки, грузинки, врешті-решт. Чи, може, це євреї знаходять керівників радянського уряду, аби впливати на політику єдиної у світі Країни Рад? Цікава думка…

Хазяїн на дух не переносить євреїв. Тим паче єврейок. Тим паче, якщо одна з них — Перл намагається присвоїти статус першої леді, оскільки у Хазяїна немає офіційної дружини. Нічого, прийде слушна година, і він, «стальний сталінський нарком» Лаврентій Берія, ще завдасть удару в слабке місце Кам’яної задниці!

А поки що — дзвінок, щоб життя медом не було. Берія набрав Молотова по урядовому телефону, так званій «вертушці». Вертушкою телефон називався тому, що в Москві міські телефони з’єднувалися телефоністкою на станції, а в Кремлі встановили першу автоматичну станцію. Вона з’єднувала партійні та урядові кабінети і будинки членів уряду. Відсутність при з’єднанні сторонньої людини забезпечувала конфіденційність спілкування. Почув довгі гудки. Уявивши, як жахливо задзеленчав у нічній тиші квартири Молотова телефон, єхидно посміхнувся.

* * *

У кремлівській квартирі головраднаркома Молотова задзвонив телефон. Після трьох дзвінків заскрипіло ліжко, Молотов, відкинувши ковдру, підвівся на лікті і взяв слухавку.

Пальці нишпорили по приліжковій тумбі, нарешті натрапили на вимикач, спалахнула настільна лампа. На другій половині ліжка злякано підхопилася дружина Молотова — Поліна Жемчужина. Її розбудив не дзвінок, а холод. Ковдру стягнув з неї чоловік, намагаючись якомога швидше