Читати книгу - "Поїзд, що зник"

мистецтво Володимир Васильович знав. Фрагментарно: у вигляді арій з опер та увертюр до симфоній, що входили до програми кожного урядового концерту. Повністю ж, від початку до кінця, Щербицький дивився тільки футбол.

Олекса Сирота:

Нашому Полковнику моя слушна думка щодо опери чомусь не сподобалась:

- Аніж давати вказівки керівникам партії та уряду, де їм підвищувати свій культурний рівень, ви б, товаришу Сирота, краще…

Що я мав робити конкретно, Полкан так і не придумав. Тому благально глянув на замполіта. Той зайве думати взагалі не став. Заховався за рятівною фразою:

- Зайдете до мене після оперативки. Я вам, Сирота, все поясню.

Я знахабнів і до Комісара не зайшов. Однак шоста стаття Конституції СРСР (щодо «КПРС як керівної і рушійної сили суспільства») не погидувала з’явитися до мене в кабінетик особисто:

- Я не буду читати вам мораль, Сирота, бо ви зі своєю вищою філософською освітою кого завгодно ідіотом зробите. Навіть мене! Куди повинен ходити Перший секретар ЦК, вирішуєте не ви. А от куди від сьогодні ви не маєте права навіть носа встромити, вже вирішено. Товариші з Володимирської дуже радять, аби вашого духу більше не було в кав’ярні, що на другому поверсі дієтичного гастроному. У них там якісь оперативні заходи проти дисидентів і товариші дуже б не хотіли, щоб дисидентом номер один виявився якийсь там інспектор карного розшуку. Прізвище називати не буду, але це ви, Сирота.

Оце тобі і паскудство номер два! Я так і не дізнався, чи насправді хлопці з Контори вирішили погратися в одній з моїх улюблених кав’ярень у свої ігри, чи то все замполіт назло мені придумав. Але в борщ наплювали добряче. Крім того, я добре знав, що однією ідеологічною накачкою не відбудуся. Наступний номер нашої програми: «До речі, інспекторе, як там у вас просувається розслідування справи щодо прапорщика? Бо язиком ляпати у нас всі майстри…»

Драла! Причому негайно! Лише встромив голову у двері до Старого, аби вигукнути: «Я на завданні!» і зникнути раніше, ніж попіл з цигарки Підполковника впаде на стіл.

Найкращим джерелом інформації для радянського сищика є «народний контроль». Вони ж «народні месниці», або «партизанки». Гурт бабусь - отих, котрі з ранку до ночі сидять на лавочках коло під’їздів, бо іншої роботи у них немає. І хоча у кожної на носі окуляри, що той ілюмінатор, помічають вони все - хто, коли, з ким і до кого прийшов, вийшов, затримався, переночував. Це у них вистачає нахабства ляпнути незнайомій людині: «А ви до кого, бо вродє не наш!» Це вони будуть ловити дрижаки або відганяти комарів, аби дочекатися, коли ж вийде ота профура з голою дупою, що піднялася на п’ятий поверх. А якщо таємнича незнайомка залишиться ночувати, то будьте певні, що вже о шостій нуль-нуль, під перші акорди Державного гімну по радіо «народний контроль» займе бойову позицію на своїх лавочках, аби «подивитись курві в очі» і вголос перемити кістки всій радянській молоді.

На півдорозі до будинку, де жило подружжя прапорщика Н. моя злість затихла, а службовий запал пригас. Бо пригадав, що той дев’ятиповерховий красень, котрий гордо стримів на тлі облуплених «хрущобок» є малосімейкою. У ньому самі лише однокімнатні квартири для молодих спеціалістів. А хто ж захоче добровільно саджати собі на голову тещу чи свекруху, маючи «двайцять один квадрат» площі на двох? Тобто ставити хрест на особистому житті. На щастя, я помилився. Ще здалеку побачив коло під’їзду трьох кульбабок в темних хустинках. Все правильно - люди стають у чергу на багатокімнатну квартиру і терміново виписують бабцю з провінції задля зайвих десяти метрів.

Досить мені було підсісти на лавочку і сказати, що я з міліції, як нічого більше говорити не довелось:

- Це ви нащот того воєнного, которого вбили?

- Не вбили, Карпівно, а втопили. Сама тільки форма випливла, вся в крові.

- Чи вбили, чи втопили - один кінець, - підсумувала третя, - а царства небесного він не діждеться! Бо старших не поважає! Ніколи не вітався. Хоч би кивнув раз! От у нас на шостому поверсі полковник живе з молодою жінкою. На Вознесіння свадьба була. Так вони обидва завжди: доброго ранку, добрий вечір, як ваше здоров’я! А цей ваш, за которим ви прийшли, глипне часом, аж недобре стає, і пішов. Макаронник!

- Не макаронник, а прапорщик.

- Та який він прапорщик! Макаронник! У мене батько був прапорщиком в імперіалістичну. Так мама розказували, що він їх у офіцерів у карти виграв! А цей - злидень, злидень, злидень!…

Заповідалася цікава дискусія. Але, на жаль, у мене не було часу. Тому я змушений був погодитись:

- Умовили, нехай буде злидень. Але ви мені скажіть - може, він просто втік? Знаєте, є такі жіночки, від яких чоловіки аж на Чукотку забігають. А там виганяють ведмедя з барлогу, залазять туди і смокчуть лапу.

«Народний контроль» протягом п’яти хвилин довів, що я шмаркач і нічого не тямлю в жінках. Що дружина прапорщика - то сама досконалість. І якщо завтра янголи, яких немає, візьмуть її живцем туди, де тільки космонавти літають, громадськість будинку не здивується. Бо молода жіночка не просто красива, вихована і здоров’ям цікавиться. Вона їм ліки дістає і ні копійки зверху не просить. А ті, що дешеві, просто так дарує. А хтось тут каже - на Чукотку забіг!

Я ледь втихомирив підстаркувату громадськість і підкинув їй ще одну гіпотезу: а раптом отой безпросвітний дурень приревнував свою красуню до когось абсолютно стороннього, поліз до нього битися