Читати книгу - "Балакучий згорток"

місячних телят, — нервово озвався Папуга.

— Що це за місячні телята? — запитала Пенелопа, марно силкуючись викрутити свій одяг.

— Не знаю, — відповів Пітер, — Папуга постійно згадує про них, ніби ми приїхали сюди лише заради місячних телят.

— Мій любий Пітере, — суворо сказав Папуга, — можливо, якщо я скажу, що місячні телята, безперечно, один із найважливіших здобутків генія Г. Г. і що вони, поза сумнівом, найважливіші тварини для сільського господарства й економіки Міфології, то ти зрозумієш, чому нам конче потрібно їх знайти.

— Ні, — відповів Пітер.

— Ти винятково тупий хлопець, — розсердився Папуга. — Зараз я полечу від вас шукати череду місячних телят. Будь ласка, почекайте на мене тут.

Із цими словами Папуга гордо зайшов у мокру клітку і відчинив буфет епохи Людовіка XV.

— Якщо ви летітимете мокрісінькі — точно застудитесь, — сказала Дульчібелла — І у вашому віці взагалі шкідливо літати, тим більше так далеко.

— Тихо будь, — нервово відповів Папуга. — Ти, здається, моя співачка і господиня, а не наглядач. Куди ти поділа мою підзорну трубу?

— Вона там, де ви її лишили, — в шафі. Ви не маєте права так зі мною говорити. Я гарую тут зранку до ночі, а яка мені за все дяка? Га? А все, що робите ви, — це намагаєтеся нас потопити й додаєте купу зайвої роботи. Гляньте на нашу клітку. Вона вся мокра, килим пропав… Мені доведеться сушити ліжко. Але хіба це вас хвилює? Ні! Вам у голові тільки польоти по країні зі своєю підзорною трубою. У вашому віці вже час було б порозумнішати. А ви поводитесь, як жовтодзьоб.

Нарешті, перебравши цілу колекцію дивного одягу і всіляких речей, Папуга дістав із шафи гарну підзорну трубу в мідній оправі та обережно затис її в дзьобі.

— На рожвідку, — не зовсім чітко пояснив Папуга дітям. — Шкоро повернушь. На вашому мішчі я б тим чашом пошнідав.

Після такої настанови він полетів, і його крила в сонячному світлі виблискували всіма кольорами веселки. Пенелопі сподобалась порада Папуги щодо сніданку, тим більше, ніхто не знав, коли ще їм випаде така нагода. Тож вона поділила між собою і хлопцями велику плитку шоколаду, а ще дала їм по жмені родзинок і мигдалю. Коли вони взялися до трапези, то самі здивувались, що такі голодні. Дульчібелла від шоколаду, горішків і родзинок відмовилась.

— А стрибунця у вас часом немає? — замріяно спитала Дульчібелла. — Чи зо двох мушок?

— На жаль, нема, — відповіла Пенелопа.

— Ох, я так і знала, — сказала Дульчібелла. — Але це нічого.

Діти поснідали і порозкладали на піску свої речі, щоб висушити їх. Щойно вони скінчили, як пролунав голос:

— Агов, люди, агов! — це Папуга повернувся та дуже вправно приземлився на березі.

— Чудові новини, — відсапуючись промовив він і переклав підзорну трубу з дзьоба під крило. — За півмилі звідси пасеться череда місячних телят. Спочатку я їх не побачив, бо ці тупі створіння ховалися під деревами.

— Ну, — сказав Пітер, — то що нам робити далі?

— Вирушати по желе, — відповів Папуга.

— По желе? — перепитав Саймон. — Ти справді сказав «желе»?!

— Так, — нетерпляче відповів Папуга. — Ви з Пітером підете зі мною, а Пенелопа з Дульчібеллою можуть залишитися тут.

— Ні, — рішуче заперечила Пенелопа. — Якщо ви йдете на пошуки місячних телят, чи желе, чи чого там іще, то і я піду з вами.

— Ну, нехай, — кивнув Папуга, — тоді тут побуде Дульчібелла.

— Ні, — не погодилась павучиха. — Бо раптом сюди припливе крокодил?

— Тут нема крокодилів, і ти це чудово знаєш, — дорікнув їй Папуга.

— Розумієш, Дульчібеллочко, — втрутилася Пенелопа, — якщо ти все-таки залишишся тут, Папуга буде ще вищої думки про тебе.

Дульчібелла подумала хвильку й нарешті погодилась:

— Гаразд, я залишаюсь, але за умови, що ви повернетесь не пізніше, ніж за три дні.

— Тоді ходімо, — сказав Папуга. — Вам доведеться перебрести річку аж до протилежного берега, он до тієї мілини, а тоді я покажу, де знайти череду.

І діти побрели на той берег, залишивши Дульчібеллу пильнувати речі, а далі пішли пурпуровими травами, поміж розсипів квіток до віддаленого Коркового Лісу.

— А хто такі ці місячні телята? — поцікавилась Пенелопа в Папуги, що сидів у неї на плечі.

— Це найкорисніші у світі створіння, — відповів Папуга, — але мушу сказати, що вони радше результат випадку, ніж задуму. Розумієте, це були перші дні Міфології, коли Г. Г. створював всілякі корисні речі, такі як, наприклад, коркові дерева. І він хотів створити корову, в якої молоко ніколи не закінчувалося б, але за основу мусив узяти міфічне місячне теля, бо це пасувало до країни. Але, на лихо, сталося так, що цього особливого дня Г. Г. загубив окуляри, і в результаті ненавмисне сплів докупи три чи чотири закляття. Але, як виявилось, вийшло все дуже добре. Бідолашний Г. Г. тоді дуже засмутився. Однак згодом усі переконалися, що це його найкращий і найуспішніший винахід.

Вони йшли поміж деревами, туди, звідки долинало дзеленчання дзвіночків і тихе мукання — як від звичайної череди на пасовиську. І ось вони опинились на галявині, де паслися місячні телята. Діти вражено витріщились на них.

— Трохи дивні на перший погляд, правда ж? — гордо запитав Папуга.

— Дивні? Це найфантастичніші створіння, яких я коли-небудь бачив, — сказав Пітер.

— У них такий вигляд, ніби їх зроблено з різних шматків і частин усього, що тільки є, — сказала Пенелопа.

Загалом Місячні телята скидалися на гігантських темно-зелених равликів із надзвичайно гарними золотими і зеленими мушлями на спинах, але замість ріжок спереду, як у звичайних слимаків, у них красувались вгодовані телячі голови з бурштиновими рогами і копицею кучерів між ними. Місячні телята з великими, темними, вологими очима повільно плазували по пурпуровій траві, як слимаки, та скубли траву, як корови. Час від часу якесь теля підіймало голову і задушевно мукало: «Му-у-у».