Читати книгу - "Клас пані Чайки"

Каміла не відгукнулася. Навіть не глянула на Каську, а сиділа, утупившись у підлогу. Каська стала поруч.

— Не вдавай, ніби не чуєш, — в’їдливо продовжувала вона. — Кшисек однаково на тебе й не гляне. Зрештою, ти сама бачила вранці в гардеробі.

— А звідки ти це знаєш?

Питання пролунало із глибини коридору, за Касьчиною спиною, і дівчина аж здригнулася. Голос був їй добре знайомий. Кшисек уже вдруге несподівано опинився зовсім поруч.

Про мобільник Малгося мріяла ще від канікул, відколи виявилося, що до літнього табору Каміла їде з новеньким телефоном. Але в таборі її мобільником вони користувалися удвох. По-справжньому думати про власну мобілку Малгося почала тоді, коли промочила ноги восени. Якби ж у неї був тоді телефон, можна було відразу подзвонити до тата або викликати таксі. А так довелося стояти з мокрими ногами на зупинці. Телефонна карточка закінчилася. Кіоску поруч теж не було, та й лило як з відра. На додачу мокрі ноги намуляло в черевиках. Після цього вона тиждень пролежала вдома із застудою. А коли на новорічній вечірці в Єви всі близько півночі окупували телефон і Малгосині батьки не дочекалися новорічних вітань від доньки, рішення було прийнято! Тато сказав, що купить Малгосі мобілку з карточкою. Їй купуватимуть найдешевшу карточку на місяць або найдорожчу — на три. Та про це Малгося довідалася, коли до них прийшли Камілині батьки, аби домовитися з її татом і мамою про зимові канікули. Вони хотіли, аби їхня донька зі своєю найкращою подругою поїхала з ними до Шклярської Поремби.[9] І коли дорослі з’ясовували, що Малгося повинна взяти з речей, скільки це коштуватиме, де вони мешкатимуть і харчуватимуться, Малгосин тато підійшов до свого письмового столу і з шухляди витягнув коробку з новеньким мобільним телефоном.

— Це тобі, Малгорела!

Тато завжди називав доньку Малгорелою, коли пишався нею або був чимось задоволений чи чомусь радів. А найбільшу втіху йому давало обдаровування одиначки.

— Пане Генрику! — утрутилася пані Галина, Камілина мама. — Мобільник — це зайві витрати! У нас із чоловіком є мобільні! І в Каміли теж, тож якщо ви захочете поговорити з донькою, достатньо буде…

Вона замовкла, вражена суворим поглядом власного чоловіка. Камілині батьки були набагато заможніші. І вочевидь це розуміли, якщо почали розмову про зайві витрати. Обоє працювали на телебаченні, мали два автомобілі, мешкали у великій квартирі, проте часом бували нестерпні. Особливо мама, яка постійно ставилася до Каміли, як до маленької.

Пан Генрик похитав головою, мовляв, розумію, але пояснив:

— Ви ж не будете скрізь ходити вчотирьох. Для вас теж буде краще, якщо матимете нагоду піти кудись самі. Тоді й ви зможете будь-коли поговорити з дівчатками, та й вони, якщо загубляться, теж швиденько знайдуться, маючи телефони.

Малгося скривилася. Вона ненавиділа, коли тато називав її «дівчинкою». Стільки разів доводила йому, що «дівчинка» має пелюшки, соску й брязкальце. З іншого боку, зараз їй було шкода батька, котрий всю отриману за проект премію розтринькав на різні подарунки для неї й мами. Півгодини тому матуся отримала посудомийну машину, про яку так давно мріяла! І от хтось намагається переконати його, що це зайві витрати! Аж ніяк! Шкода, що тато не купив їй цього мобільника на Різдво. Тоді й Новий рік виявився б цікавішим — можна було б висилати есемески[10]…

Уся ця розмова відбулася якраз учора. І тому сьогодні в Малгосиному рюкзаку лежав мобільник, хоча батьки зажадали, щоб донька не брала його до школи. Щойно вийшовши із квартири, Малгося відкрила рюкзак і… поклала мобілку до кишені пальта. В автобусі переглядала список номерів, у якому були хіба що їхній домашній, татів і мамин, та ще Камілин домашній, бо її мобільний треба було ще додати. Малгося рідко телефонувала до подруги, бо та не користувалася мобільником щодень, батьки їй заборонили. Зрештою, телефон було зареєстровано на маму, і коли приходив рахунок, Камілині батьки могли докладно відстежити, до кого й навіщо донька дзвонить.

У школі ще в гардеробі всі почали розглядати подарунок. Найголосніше коментувала, звісно, Каська, яка відразу заявила, що Малгосин мобільник — це «нічого особливого».

— І взагалі мобіла з карткою — то фігня, — Касьчин голос лунав на всю роздягалку. — Роумінгу немає, тобто за кордоном не працює, до того ж це взагалі не остання модель…

Цього Малгося вже не чула, бо до гардеробу саме зайшла Каміла.

— Ну, показуй це своє диво! — сказала вона подрузі. — Мама казала, що твій тато геть із глузду з’їхав і за останні гроші тобі купив… Ой! — перелякано замовкла вона й глянула на зашаріле обличчя Малгосі. — Я не хотіла тебе образити. Я так зовсім не думаю. Це моя мама. Ти ж бо знаєш, яка вона!

— Не такі вже й останні! — заперечила Малгося й розповіла про татову премію за проект і про мамину радість, бо більше не доведеться трудити руки, зате весь посуд за неї помиє машина. Малгося відразу записала мобільний подруги, а та лише зітхнула.

— Я тобі заздрю, — зізналася Каміла. — Ти свій можеш брати до школи, а я… У мене начебто є телефон, не з карткою, але щоразу, як треба подзвонити, доводиться йти до мами, щоб вона мені його дала! Так, наче він не моя власність. І мама весь час повторює: от коли зароблятимеш, тоді й розпоряджатимешся!

Камілині слова урвав Мацек. З усіх хлопців у класі він найбільше подобався дівчатам. Веселий, розумний, дотепний, а крім того начитаний, він був душею будь-якої компанії, хоча його досить легко було вивести з рівноваги, і це дехто з однокласників охоче використовував. Від Мацека дівчата й довідалися,