Читати книгу - "Молоді літа короля Генріха IV"

вона низьким, грудним голосом. У Жанни часом несподівано з'являвся цей голос — мов з органа, аж занадто сильний і лункий для її слабких грудей. І той голос схвилював чоловіка; він відразу згадав усе, що вона хотіла. Слів було вже не потрібно. Вони з Жанною колись кохали одне одного довго й палко.

Перш ніж дістатись йому, Жанна сама-одна витримала цілу війну, щоб не належати іншому. Вона ще й не знала його, коли її силоміць віддали заміж: її просто віднесли до церкви, бо вона казала, що не може йти, та її справді вбрання на ній було занадто важке від безлічі самоцвітів. Та ще більше важила її воля, хоч Жанна тоді була майже дитина. І хоч її одружили силоміць, однаково, хай і через кілька років, настав день, коли вона зазнала щастя з тим, кого жадала. Проте низочка днів розквіту пролетіла; рано відцвіла вона сама, рано відцвіло і її щастя. Тепер їй лишився тільки син, але це було щось більше, ніж вона будь-коли мала. Якби ж то Антуан схотів це зрозуміти! Адже у них є син!

Звичайно, Жаннин голос не міг зворушити чоловіка дуже надовго, та й вигляд сердешної також не підживляв спогаду про дні їхнього палкого кохання. Антуана Бурбона надто захоплювали сьогоднішні справи: облога, інтриги, молода полюбовниця. Правда, з півхвилини по тому, як Жанна сказала: «Невже ти забув усе?», йому хотілось обняти її, але то було вже не відродження давнього почуття, а тільки люб'язність, і тому Жанна відштовхнула його.

Все ж Антуан запевнив її, що вельми задоволений нею і потішений її стриманістю. Жанна йому пояснила, що їй просто не хочеться дістати в їжі чи питві отруту, і дбає вона не так про себе, як про віру.

— А ти, чоловіченьку, як поміркувати, слушно зробив, що повернувся в католицтво й пішов на службу до короля Франції.

— Мені обіцяли іспанську Наварру.

— Її тобі не віддадуть, бо їм потрібна поміч іспанського короля проти нас, протестантів. Із цих твоїх дрібних замірів нічого не вийде, але ж у тебе на думці щось куди більше, тільки ти волієш не говорити про це.

Жанна сказала так, бо їй прикро було думати про нього як про людину посередню, позбавлену високих поривань.

Антуан слухав спантеличено. Він не відповів їй, не заперечив — почасти від збентеження, а почасти жаліючи її, бо подумав, що вона трохи схибнулася з розуму. А Жанна, хоча вже не вважала його за гідного обняти її, все ж хотіла, щоб у справах їхнього дому між ними збереглася довіра. Вона сказала:

— Франція неминуче колись матиме короля-протестанта. Адже в нас найбільше рішучості, бо наша віра істинна. А що є в них? Підстаркувата, обрезкла жінка, яка ні в що не вірить.

— Тільки в астрологію, — підхопив він, радий, що між ними є згода хоч би в чомусь. Одначе додав: — Але ж у неї троє синів!

— Вона народила їх дуже пізно, довго була неплідна. Та й поглянь ти на тих трьох хлопців, котрі ще живі! — непохитно провадила Жанна. — Адже четвертого вже нема, помер у шістнадцять років, пробувши на троні лише сімнадцять місяців. Правда, його брат Карл править уже на кілька місяців більше, але очі в нього немов у столітнього діда.

— Після нього лишиться ще двоє,— зауважив Антуан.

— У такої матері й вони довго не проживуть. Що це за жінка — і очей не зведе, коли у двері ввійде дитина. Королівство існує для неї тільки доти, доки вона сама жива. Якби вона мала віру, то знала б, що рука господня благословила її лоно не лише на сьогодні й на завтра, а на віки віків!

Жанна д'Альбре вимовила ці високі слова спокійним, але твердим голосом. Чоловіка її охопив і подив, і якийсь аж острах. Аби знов відчути твердий грунт під собою, він сказав:

— А ти б нагадала пані Катрін, що покійний король заручив нашого сина з її дочкою.

— Вона сама мені нагадає,— відповіла Жанна, — і я ще подумаю, чи підійде для мого сина принцеса з такого напіввимерлого роду.

Антуан нарешті роздратувався.

— Як тобі важко догодити! Адже покійний король був здоровісінький, він загинув на турнірі. Хіба Валуа винні, що італійка Медічі погано ростить їхніх дітей?

— Скажи вже зразу й про ті ганебні звичаї, що вона принесла з собою до цього двору! — зажадала Жанна.

Хоч Антуан передчував подружню бурю, він не зумів приховати своїх почуттів. Все його тіло нездоланною солодкою млістю нагадало йому про ті втіхи, яких він зазнав із жінками при цьому дворі; і те можна було прочитати в нього на обличчі.

Жанна, щойно така лагідна й розважлива, раптом спалахнула й почала кричати та читати йому проповідь. Мовляв, ідолопоклонниці-католички люблять тільки плоть. А люди істинної віри чисті й суворі, і в руках їхніх залізо й вогонь, щоб вигубити гнилизну.

О господи, яви свій вид! [13]

Може, голос її чути було аж у передпокої; так чи інак, а двері несподівано розчинилися, з'явилось кілька дворян-протестантів, і вони оголосили, що до замку прибув адмірал Коліньї[14], він уже піднімається сходами, вже близько, ось він уже тут. Усі розступились, протестантський полководець увійшов і на знак вітання приклав руку до грудей. Король Наваррський навіть схилив голову перед цим старим чоловіком, а тим самим і перед партією, на чолі якої той стояв. Інші тільки використовували її для своєї вигоди, але в нього