Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

114
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 49
Перейти на сторінку:

Рабі замовк і пильно подивився на мене, немовби оцінюючи враження від його слів. Але в голові моїй було порожньо, навіть цікавість в той день була квола. Рабі Ісраель підняв праву руку долонею уперед і заговорив владно і жорстоко.

– А тепер, Ратиборе, – сказав він, – ти відповіси на три мої запитання. І горе тобі, якщо відповіді твої будуть неправдиві.

І, дивлячись на нього в ту мить, зрозумів я, що переді мною могутній володар Великого Степу, Спостерігач Заходу, слово якого було законом для двох третин величезної імперії Раш-Хазарії. І я злякався.

– Хто були батьки Оряни-Танбіт? – спитав рабі Ісраель.

Я сказав Носієві Зірки, що мені не відомо, але Силеник, за словами старших жерців, узяв Оряну з села Пересічень біля Дніпра. А в тому вбогому селі жили лише примучені каганом поселяни та збирачі меду.

Тоді Спостерігач Заходу поставив друге запитання:

– Чи не було в Танбіт дітей від Силеника?

– Ні, – сказав я. – У чотирнадцять літ забрав її Силеник наложницею, і п’ять років жила вона в капищі – і все те було на моїй пам’яті. Дітей вона не мала.

Важко подивився на мене рабі Ісраель, а тоді витягнув із дерев’яної скрині срібного амулета. Один його бік був без позначок і блищав, як дзеркало. На другому боці виднілося зображення хреста із загнутими вправо кінцями. Рабі тримав амулет як отруйну змію.

– Це знак Макрі-Чихен, – сказав Носій Зірки. – Знак проклятого народу. Відповідай правдиво і без облуди: чи бачив ти у вашому капищі, у Силеника або у відьми, зображення цього знака?

– Ні, – відповів я правдиво, без облуди.

Рабі сховав амулет і сидів якийсь час мовчки, не дивлячись на мене. Тоді сказав:

– Якщо десь-колись ти розповіси про нашу розмову і про знак, який бачив, – кара буде страшною, Ратиборе. Але якщо ти мовчатимеш, я обіцяю тобі: Ерге ніколи не взнає, що і як ти робив із його жоною в печері Арпавута.

Я ще більше злякався, бо не міг зрозуміти: звідки рабі знає про мій блуд із Менгі-ханум.

– Завтра, – промовив рабі, – ти вибереш собі коня в стайнях Ерге-багатура. Післязавтра я відправлю людей із даниною від печенігів в Ітхель. Поїдеш із ними у Священне місто й розповіси все, що розповів про Танбіт, Найвищій Раді Екзегетів[48] Раш-Хазарі. Ось тобі охоронний знак від мене.

Він дав мені срібну шестикутну зірку на залізному ланцюжку і десять дирхемів. Я впав на коліна і почув, що за моєю спиною грюкнули двері. Мені наділи пов’язку на очі й вивели із Чертога. Вої Сондоке-багатура чекали мого повернення біля дверей вежі. З ними я проминув внутрішню браму і пішов у стайні вибирати коня. Вої сказали Ерге, що рабі наказав віддати Ратбер-хемегу об’їждженого коня за його, Ратберовим, вибором. Багатур скривився, але наказ виконав. І в мене з’явився власний кінь, якого я назвав Яргастом. Так звали славетного рисака кагана Аскольда. Мій Яргаст був із печенізьких коней – сильний, невтомний. Збрую купив я у Людяти, а ті дирхеми, що залишились, витратив на грецьку книжку. Наскільки я пам’ятаю, то були проповіді святого Іоанна Хризостома.[49] Продав мені її один із саркельських іудеїв на ім’я Зоровавель, муж, сповнений чеснот і вченості.

Так закінчилося моє перебування у Саркелі.

День від’їзду з фортеці був сонячним і спекотним. Степове літо згасало серед задушливих вітрів і тоненьких миршавих смерчів, зграйки яких здіймали червону пилюку з курного східного шляху.

Я залишив Саркел із важким серцем, не знаючи ще мудрих слів Мелхиседека, сина Левієвого: «Благословенні ті, що йдуть на схід сонця». Даждьбожі молитви відходили від моєї душі на захід, до Бористену, а нових я ще не навчився. Яргаст теж був сумний і трусив по дорозі байдужою ходою. Людята, благословляючи ім’ям Мокоші в дорогу, назвав мені імена склавинських майстрів в Ітхелі, які б не відмовили родовичеві у допомозі. Але найцінніше ім’я, як потім виявилось, назвав мені Зоровавель. Старий сказав, віддаючи мені книгу Хризостома: «Для грошей ти знайдеш у Священному місті багато хворих і небідних людей, для кохання – багато красивих і недорогих жінок, але якщо схочеш знайти мудрість книжну й людську, йди на вулицю Мідного Стовпа і спитай там оселю Мелхиседека, сина Левієвого з роду Фінеєса Дамаського». Так на шляху до таємничого Ітхеля мав я у кошику Надії лише кілька імен – знаки малі, непевні. А попереду відкривався незнаний і неозначений Схід, простори Раш-Хазарі, відкриті всім вітрам ойкумени.

Вже недалеко від Саркелу побачив я великі зграї вовків – вони бігли обабіч нас на схід. Старший із воїв саркельських, що везли в Ітхель данину, сказав, дивлячись на вовків: «Тікають від війни».

Тоді, коли я прямував до Ітхеля назустріч Другому з Імен Єдиного, каган Сьєрн Хельґ рушив свої війська чорних булгар на Саркел. І вийшли на прю Київ і степова Біла Вежа, а за ними стояли дві наймогутніші сили північної частини ойкумени – конунги варязького Неаґарда і Найвища Рада Екзегетів Раш-Хазарі.

Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або чотирилітерник

Долаючи курні, вкриті червоним і жовтим пилом фарсаги[50] Раш-Хазарі, не знав я, що з волі Єдиного наближаюсь до другого з Його Імен, котре відкрилося мені в благословенній оселі мудрого Мелхиседека, сина Левієвого.

Ім’я це елліни і руми називають Чотирилітерником, хазари і всі коліна іудейські – Забороненим та прихованим, а послідовники Мовчазного Шейха з гірських фортець Кавказу – Смертоносним. У Хазарії це ім’я заборонено вимовляти вголос, а складається воно з чотирьох літер прадавньої іудейської мови: «йод»,

1 ... 13 14 15 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"