Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

підліток накапостив Кейз-Олові чимало! Протягом багатьох місяців поліцаї щоранку з прокльонами здирали наліплені на стінах найзалюдненіших вулиць написані ще неміцним почерком листівки однакового змісту — про Уранію та про злочини, які вчинив Кейз-Ол проти сотень тисяч людей. Там чітко наводились імена й цифри — чернетки батькового рукопису лишились в Айта; люди спочатку цим листівкам не вірили, зате потім на них чекали так, як чекає матір на побачення з хірургом, що оперував її сина. Ті, хто не поховав своїх померлих рідних власноручно, тішили тепер себе надією зустрітися з ними знову. На вулицях Дайлерстоуна подеколи зчинялися сутички між жінками й поліцією через оті листівки; якісь спритні типи зуміли використати навіть людське горе: вони фотографували Айтові листівки, доки їх не здирала поліція, а потім продавали відбитки за шалені гроші.

І ніхто не міг би навіть припустити, що все це була справа рук блідого, худорлявого підлітка, слухача підготовчих курсів Технологічного коледжу святого Ейра. Цей підліток був тихий і скромний; він жив собі у пансіонаті для небагатих: щомісяця на його ім'я надходили невеликі поштові перекази та ніжні листи від батька з далекого штату Айоу. Підліток учився дуже добре і увесь вільний час сидів у Національній бібліотеці…

Так принаймні характеризувала Айта господарка пансіонату. Їй і на думку не спадало, яких надлюдських зусиль коштувало все оце Айтові — спокій і ввічливість, поштові штемпелі штату Айоу, а головне — дайлери…

Він брався за найбруднішу, найобтяжливішу роботу. Він не витратив на розваги чи на ласощі ані монетки. Йому не випадало сподіватись на чиюсь допомогу: хай там що, хай там як — треба щодекади віддати господарці її десять дайлерів. А крім того, ще й купити бодай два квитки «Лотереї мільйонерів»… Айтові вкрай були потрібні гроші! Якби він їх мав, то насамперед купив би друкарню і друкував би свої листівки у мільйонах примірників!

Так, Айт мав право сказати, що і Кейз-Ол один, і він один. Двобій почався ще кілька років тому, тільки це був нечесний двобій, бо проти Айта піднялась уся могутня поліційна машина містера Кейз-Ола. Двобій був нерівний, бо Кейз-Ол міг купувати, вбивати, затикати рота. Але навіть за таких умов Кейз-Олові довелося викручуватись і брехати. Була навіть організована спеціальна комісія. Вона поїхала на острів Свята… І, звичайно, нічого не знайшла.

Кейз-Оловій поліції не вдалося розкрити ту «могутню таємну організацію», що стала містерові кісткою в горлі. Однак Айт відчув, що шпигунське кільце навколо нього стискається. Та й факти були вже вичерпані. «Організація» припинила свою роботу.

Гострота туги за батьком та матір'ю минулася. Ненависть до Кейз-Ола лишилась. І на все життя найхарактернішою рисою Айта стала замкнутість.

Ні, він був хороший, веселий товариш, який ділився своїми незначними таємницями й охоче слухав секрети інших. Але про найголовніше Айт не говорив нікому. Він не хотів, щоб хтось навіть випадково, необережним словом, зрадив його, перешкодив би здійснити мрію життя.

Ох, як хотілося розповісти Айтові про все це Мей! Слова гіркоти й суму самі просилися на язик. І коли б ще трохи, коли б Мей, у свою чергу, була одвертішою, говорила б про своє дитинство, про свої мрії, бажання, — він не витримав би… Як добре, що цього не сталося!.. Мей, мабуть, не зрадила б його, не побігла б до поліції. Але навіть сама думка про те, що тільки їй одній — підлій, продажній — він розкрив найпотаємніші закутки свого серця, була б тепер нестерпною…

— Уранія!.. — прошепотів старик за плечима містера Кейз-Ола. — Я ще з тобою поквитаюсь!

Розділ VII
На сцену виходить жінка

Айт стояв позаду звичайнісінького чоловіка, одягненого в сірий комбінезон з м'якої вовни, дивився на потилицю, вкриту тоненьким шаром дбайливо пригладженого попелястого волосся, прислухався до хрумтіння соковитих фруктів на ще міцних, мабуть, зубах і не вірив сам собі: невже це той, що має на своїй совісті більше злочинів, аніж наймерзенніший з гангстерів Монії?

Молодий не на свої літа, худорлявий, з швидкими розумними темними очима. Дзеркала, поставлені в ніші одне проти одного, відбивали його постать незліченну кількість разів. Здавалося, з кінця в кінець світу простяглася ціла низка Кейз-Олів… І за спиною кожного з них стоїть Айт.

Кейз-Ол — Шлунок-Дванадцятий монійською мовою. Цей чоловік у сірому комбінезоні не тільки не соромиться свого непривабливого імені, а, навпаки, пишається ним. Воно дісталося йому в спадщину ще від того пірата, який був прозваний Шлунком за свою неймовірну зажерливість та жадобу.

Весь рід Кейзів, не гребуючи ніякими засобами, тільки те й робив, що накопичував скарби. Та Кейз-Ол перевершив усіх своїх предків. Завдяки зухвалим фінансовим махінаціям він став найбагатшою людиною Монії ще на початку свого панування. Друга всепірейська війна, і особливо монополія на атомну зброю, підвищили його статок до астрономічної суми дайлерів… Тепер він прагне нової війни!

— Пане мій радник! — різкий голос Кейз-Ола пролунав так несподівано, що Айт аж здригнувся. — Можна обминути преамбулу. Гадаю, наймудрішим не варто нагадувати загальновідоме.

— Скоряюсь, ясновельможний! — радник перегорнув кілька сторінок і вже розтулив рота, щоб вимовити першу фразу, коли це раптом по залі прокотився шерех.

Смертельно зблідли і міцно вчепились у спинки крісел мільйон Айтів у дзеркалах. Почервоніли й насупились мільйон Кейз-Олів. Вони дивилися кудись у бік на те, чого ще не було видно. Але в наступну мить і Айти, і Кейз-Оли потьмяніли, а на їх місці з'явилася жінка. Старик за спиною трильйонера схитнувся і заплющив очі: це була Мей.

— Псойсе, — протягла вона співуче, — ти забув, що я обідаю з містером Кейз-Олом?

«Цариця краси» навіть не глянула на Айта, і це врятувало його. Доки він отямився і розтяг рот у посмішку, як личило Псойсові, відповідати вже не довелось.

— Чого ви прийшли, Мей?! — люто зашипів Кейз-Ол. — Я попереджав вас!

— О ясновельможний! — в голосі Мей звучали глузливі інтонації. — Бідна «цариця краси» не хоче позбутися