Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Певне, рапанурські багатії дуже довго готувалися до страшного «кінця світу», маючи на меті пересидіти отут лихий час. Щось перешкодило їм здійснити свій задум. Може, землетрусом завалило вхід до катакомб, а може, наступ моря був занадто навальним. В усякому разі, геолог Стун-Ай натрапляв тільки на купки попелу серед кайданів у незакінчених штольнях. То, мабуть, був прах рабів-будівельників.
Трильйонер щедро винагородив молодого вченого. Він дав йому чекову книжку на десять мільйонів дайлерів, присвоїв титул наукового радника… і запроторив Стун-Айя у відкритий ним підземний світ. Геолог став шеф-інженером грандіозного будівництва в глибинах острова Свята.
Штольні й галереї, прокладені рабами вісімнадцять тисяч років тому, з честю витримали іспит. Однак містер Кейз-Ол наказав зміцнити свою майбутню столицю ще дужче. Незчисленні майстри спеціальними машинами заливали розтопленою сумішшю каменю й металу стіни розширених і випростаних коридорів, пробивали нові тунелі, велетенські зали, сховища та склепи. Разом з тим заповнювались усі отвори та пустоти над підземним містом. Навіть коли б острів Свята зовсім було стерто з лиця планети, споруда, яка залягала під ним, не зазнала б ніякої шкоди. Вхід до Уранії, як назвав це місто Кейз-Ол на честь всемогутнього атома урану, лежав на дні океану, і досягти його можна було тільки спеціальним підводним човном.
Будівництво проводилося в найсуворішій таємниці. Турбоплави, що постачали острів сировиною та устаткуванням, не доїжджаючи до мети кількасот миль, передавали свій вантаж підводним човнам, ті скидали його в герметичних скринях у кінці одного з тунелів — десь дуже далеко від головного входу.
Ніхто, крім Стун-Айя, не знав плану підземного міста. Тільки він один лишився з тих, що починали будівництво. Всі інші, потрапляючи до Уранії, були приречені на знищення. Раз у три-чотири роки весь персонал будівництва нагло вимирав. Це відбувалося тому, що в заздалегідь визначений містером Кейз-Олом день Стун-Ай пускав у вентиляційну систему певну кількість нервового газу. Смерть наставала так швидко, що жоден з в'язнів не встигав попередити своїх наступників про жахливу небезпеку.
Здавалося, ніхто ніколи не міг би дізнатися про існування підземної столиці містера Кейз-Ола. Проте вже давно ходили глухі чутки про загадкове будівництво в глибинах Бурхливого океану. І ось, нарешті, прогриміло слово «Уранія». Першим, хто це слово почув і кинув його в світ, був нікому не відомий підліток, на ймення Айт.
Воно прозвучало для нього тихим шелестом старовинних паперів у сні про шукачів скарбів.
— …Уранія! Це така каторга, якої б не вигадав, мабуть, сам диявол! Дивись, я зовсім сивий…
Айтові заважає оце шепотіння. Він прислухається. Здається, десь гримнув постріл. Може, то пірати вже напали на корабель?
— …То нічого, любий, нічого! Головне, що ти живий! Але що ж це я? Ти, мабуть, голодний?
— Потім, потім, люба! Не можна гаяти й хвилини. Збуди Айта.
Айт схоплюється з ліжка, кліпає спросоння очима і раптом кам'яніє: перед ним той, хто найлюбіший у світі — взірець мужності, розуму, сили…
— Батьку! — кричить він, забувши про осторогу. — Батьку, ти живий?
Запитання — зайве; воно безглузде, бо власні очі стверджують: так, живий! Але спробуйте-но збагнути все в одну мить, коли просто над батьком висить його портрет у жалобній рамці, а у вухах бринять скорботні слова з повідомлення «Електротехнічної компанії містера Кейз-Ола»: «…загинув під час нового випробування апаратури»! І саме сьогодні треба одержувати мізерну пенсію від «Компанії».
— Так, живий!.. — Батько притискає Айта до грудей міцно-міцно, аж йому перехоплює дух. — Хлопчику, як же ти виріс! Я, мабуть, і не впізнав би тебе! Два роки тому ти…
Але мати перебиває: досить, досить, не можна баритись. Зчиняється метушня — сім'я кидає свою хату назавжди, і треба забрати найцінніше.
А потім шалена гонка вночі на автомашині. Сліпучі вогні Дайлерстоуна. Злиденний Броклайн. Крихітна кімнатка на чотирнадцятому поверсі брудного готелю. Батько, який, кусаючи губи, нервово щось пише, перекреслює і знову пише. І мати, її тихий голос: «Не треба, любий! Це нічого не допоможе! Всі вони продалися Кейз-Олові».
Усе це відбулося в одну-єдину ніч. На світанку батько прочитав написане, і в Айта волосся заворушилося на голові. Коли б про Уранію розповів хтось інший, а не найдорожча в світі людина, Айт не повірив би. Який жах!
А батько розповідав так хапливо, наче знав, що йому лишилося жити кілька годин.
— …Можна було б написати найтрагічніший роман про те, як гинули мої товариші, щоб дати мені змогу втекти… Я присягнувся розповісти всьому світові про Кейз-Олову таємницю. Айте, любий, — все може статися — запам'ятай: треба знищити Кейз-Ола, цього скаженого пса! Я написав про найголовніше. Газета робітничої партії — «Голос робітника» — надрукує.
— Не треба, любий… — з тоскною приреченістю повторювала мати. — Ну, хоч не підписуй свого імені!
— Ні, ні, люба!
Він таки й не підписав. Але рукопис до редакції поніс сам. Айт більше не бачив його.
Вечірні дайлерстоунські газети, як завжди, повідомили про низку пригод. Вкоротив собі віку невідомий, що вистрибнув з вікна редакції газети «Голос робітника». Отруїлася недоброякісними консервами літня жінка в готелі «Комфорт». Поліція за різні злочини заарештувала за день дев'ятнадцятеро монійців. Гангстери забили чотирьох. І ніхто з читачів вечірніх газет не знав, що в цьому списку першими були Айтові батько та мати і всі ті, хто хоч краєчком ока зазирнув у небезпечний рукопис. Агенти Кейз-Ола виявились дуже оперативними. Айт уцілів чудом. А втім, яке там чудо? Мати, певне, знала, що на них чекає. Ледве батько вийшов, вона послала Айта з речами зняти невеличку кімнату десь у протилежній частині Дайлерстоуна. Вона переконливо доводила, що треба негайно змінити квартиру. Айт повірив їй… а тому й не побачив її більше.
День радості став для Айта днем печалі. І того дня скінчилося Айтове дитинство.
О, цей
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.