Читати книгу - "Ставка більша за життя. Частина 2, Анджей Збих"

і Штольп. Елегантний Шульц і незграбний ад’ютант Больдта з перебинтованою головою.

— Ви збожеволіли! — сказав Клосс.

Ті мовчки ввели його в гараж і обидва витягли зброю, Клоссів пістолет Шульц сховав собі в кишеню.

— Гансе, — промовив Шульц, — Гансе, наївний чоловіче… Ти гадав, що нас ошукаєш. Я ж тобі казав: сиди собі в “Золотому змії”. Вклепався ти в паскудну історію, голубе…

— Працюєте разом, — серйозно мовив Клосс. — Я здогадувався про це.

— Не панькайся з ним! — гаркнув Штольп. — Це він так почастував мене. — Штольп помацав рукою голову. — Розповідай! — звернувся він уже до Клосса. — Що ти наговорив Мюллерові?

Клосс зненацька пирснув сміхом. Страшенно дурне становище! Що це за клубок!

Обоє дивилися на Клосса, як на причинного…

— Розповідай! — крикнув Штольп.

— Дурненький мій, якби я їм хоч що-небудь сказав, то ви б уже тут не корчили з себе героїв. А втім, ви переконаєтесь у цьому за годину: Мюллер не прийде до Больдта і не знайде Інгрід Кельд.

— Це вже не має ніякого значення, — промовив Шульц. — Ця дівчина втекла!

Тепер йому вдалося вивести Клосса з рівноваги. Отже, все надаремно! Весь задум розвалився, як карткова хатка! Інгрід Кельд знову на волі! Смертельна загроза нависла не тільки над зв’язковою, а й над ним теж!

— Ідіоти! — вибухнув Клосс. — Як ви могли дозволити їй втекти! А нехай вас… — Тут йому кортіло вилаяти їх по-польському. Німецькі лайки не були такі соковиті.

Обидва офіцери дивилися на нього страшенно здивовано. Цей вибух люті був цілком щирий: вони не мали в цьому сумніву.

— Так ти їй не допомагав утекти?

Вони гадали, що це він! Ну, звичайно, у них були підстави так думати. Тепер вони нічого не розуміють.

— Я не приховуватиму, — сказав Шульц, — що ми вскочили в халепу. Інгрід Кельд знає надто багато. Та й ти теж знаєш багато…

— …але ти в наших руках, — докінчив Штольп і зняв із запобіжника пістолет.

— Мені прикро, Гансе, — Шульц теж підняв зброю.

— Сховайте свої іграшки. — У голосі Клосса не було нути страху, тільки лють. — Ви телепні, справжні телепні! І вся ваша офіцерська конспірація — дитяча забавка, цукерка для гестапо… Ви поводитеся, як блазні… Ти, Шульце, гадаєш, що я не залишив собі шляху для відступу? Якщо мене не стане, лист до Кірстговена потрапить у належні руки, — тепер Клосс відкрив свої козирі. Більше йому нічого не лишалося! А що він, шантажуючи, трохи переборщив…

— Ти знаєш! — крикнув Шульц.

— Знаю… і навіть більше. Я хочу врятувати вас, ідіоти, ще раз хочу вас врятувати… Сховайте ж нарешті свої іграшки!.. Хоч користі з вас, власне кажучи, ніякої… Нічого ви не варті, панове офіцери…

Шульц поклав пістолет у кобуру. Штольп, повагавшись якусь мить, зробив те саме.

— Я хотів би тебе, Гансе, мати за спільника, — сказав він.

— Май за кого хочеш, — знизав плечима Клосс.

Згодом йому доведеться розплутувати всю цю справу і розіграти її до кінця. Тепер же його цікавило зовсім інше: коли втекла Інгрід, як саме і скільки в нього лишилося часу? Точніше, тільки останнє: скільки ще лишилося часу? Минуло кілька хвилин — і Клосс ступав уже по сходах будинку на Альбертштрассе. Він вважав, що Інгрід або ж повернеться додому і звідти зателефонує Мюллерові, або ж з вілли Больдта піде в гестапо і приїде з Мюллером по свої речі. Поки вона дістанеться до центру міста, мине більше години. На вокзалі їй треба бути о другій годині ночі, щоб видати в руки гестапо зв’язкову, що прибуває з Парижа. Поїзд до Стокгольма, яким вона мала поїхати, відходить двома годинами пізніше. Отже, можна сподіватися, що ці дві години Інгрід почекає на вокзалі. Клосс глянув на годинник — було п’ять хвилин на другу. Якщо Інгрід Кельд схоче встигнути забрати речі, вона повинна прийти сюди найпізніше через двадцять хвилин.

І раптом у голові Клосса сяйнула нова думка: а що, як ризикнути?

Двері квартири були замкнені. Прислухавшись до тиші, що панувала за дверима, обер-лейтенант дістав з кишені свою чудесну відмичку. Замок піддався ще легше, ніж уперше. В квартирі нічого не змінилося — залишався той самий розгардіяш, сукні Інгрід валялися долі. Клосс підійшов до телефону й набрав номер Мюллера. Він був певний, що застане гауптштурмфюрера в гестапо. Адже Мюллер чекає повідомлення — його оперативні групи прочісують Потсдам. Почувся крик: Мюллер кричав навіть у телефонну трубку. Затуливши рот носовою хустиною і змінюючи голос, Клосс сказав:

— Панна Кельд у себе в квартирі.

— Хто говорить? — запитав Мюллер.

Клосс поклав трубку. Шеф гестапо має з’явитися сюди не пізніше як за двадцять хвилин. Отже, пластикову іграшку слід навести на тридцять п’ять хвилин по першій.

“Гадаю, що не помилився”, — подумки відзначив Клосс.

На низенькому столикові він побачив великий вазон. Прекрасне місце для пекельної штуки! З цієї кімнати після вибуху ніхто не вийде живим!

Коли все було вже готове, Клосс рушив до виходу, та раптом почув, як клацнув замок. Він ледве встиг відбігти й сховатися за барвисті портьєри балконних дверей.

Увійшла Інгрід Кельд. Клосс бачив її крізь шпарину. Глянув на годинник — до вибуху лишалося п’ятнадцять хвилин. Оце стільки залишилося їй жити! А йому?

Настав час подумати й про себе. Адже ж він теж не може вибратися звідси… Вважав, що Інгрід підійде до телефону, але вона опустилася на стілець і розплакалася.

Клосса зненацька пройняв жаль — непотрібний і нічим не обґрунтований жаль.

Він ще раз глянув на годинник: до вибуху залишилося чотирнадцять хвилин. Треба застрелити цю дівчину і вийти звідси, поки не з’явився Мюллер. Клосс дістав пістолет. Проте робив це дуже поволі, як при сповільненій зйомці. Потрібно крикнути, щоб вона підвелася. Не стрілятиме ж він у спину жінці, що сидить і ридає? Та вже запізно! На сходах почулися голоси, а