Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Горе мені!
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
У студії
– О Джоне, друже мого дитинства, я найнещасніший із людей!
– Ти просто дурень!
– Тепер мені нікого більше любити, крім своєї бідної статуї Америки. Поглянь, навіть вона ніскілечки мені не співчуває. Це видно з її холодного мармурового обличчя: така прекрасна і така бездушна!
– Ти йолоп!
– Ну, знаєш, Джоне!
– О, яка дурість! Та ти ж сам казав, що тобі дали шість місяців, щоб роздобути гроші!
– Не смійся з моїх страждань, Джоне. Навіть коли б мені дали шість століть, що з того? Хіба це може зарадити бідоласі без імені, без капіталу, без друзів? Та нізащо в світі!
– Ідіот! Плаксій! Кваша! Цілих шість місяців на те, щоб роздобути гроші, коли й п’яти цілком вистачить!
– Ти з глузду з’їхав!
– Шість місяців – це більше, ніж треба! Дозволь мені влаштувати цю справу. Я роздобуду гроші.
– Що ти хочеш сказати, Джоне? Де ж ти візьмеш таку величезну суму?
– Ти згоден полишити всю справу на мене і не совати в неї свого носа? Згоден у всьому звіритися на мене? Присягни, що в усьому слухатимешся мене і не заперечуватимеш, що б я не робив!
– У мене голова йде обертом, я просто приголомшений, але я присягаю...
Джон схопив молоток і одним рішучим ударом відбив Америці носа! Він розмахнувся ще раз – і два пальці відлетіли й упали на підлогу, ще раз – і відскочив кінчик вуха, ще раз – і вся ліва нога, аж до коліна, повалилася на підлогу купою каміняччя.
Джон надів капелюха й пішов.
Джордж, вирячивши очі і втративши мову, з півхвилини дивився на знівечене творіння мистецтва, а потім як сніп повалився на підлогу і забився в корчах.
Незабаром повернувся Джон у кареті, забрав скульптора з розбитим серцем і статую з відбитою ногою і повіз їх, спокійнісінько щось мугикаючи собі під ніс. Художника він зсадив біля свого будинку, а статую повіз далі, кудись на Віа Квіріналіс.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
У студії
«Сьогодні, о другій годині дня, кінчаються мої шість місяців. О, яка мука! Загинуло все моє життя. Краще б мені померти. Вчора я не вечеряв. А сьогодні не снідав. Я навіть не наважуюсь зайти до харчевні. А як хочеться їсти! Краще про це не думати. Швець не дає мені жити, вимагаючи плати; кравець так само; хазяїн переслідує мене, мов привид. Нещасна я людина. Джона я так і не бачив від того самого жахливого дня. Вона ніжно усміхається до мене, коли ми зустрічаємось на вулиці, але цей старий кремінь, її батенько, відразу ж наказує їй дивитися в інший бік... Хто це там стукає у двері? Хто прийшов знущатися з мене? Ручуся, що це отой негідний швець».
– Ввійдіть!
– Ах, дозвольте побажати щастя вашій світлості! Я приніс мілордові нові чоботи,– ах, що ви, що ви, не турбуйтеся про плату, поспішати не треба, зовсім не треба. Мілорд зробить мені велику честь, якщо й надалі залишиться моїм клієнтом,– ах, до побачення! Пробачте, що потурбував...
«Сам приніс чоботи! Не хоче брати грошей! Низько вклоняється і розшаркується, мов перед королем! Бажає, щоб я і надалі залишався його замовником! Чи не кінець це світу? Чи все це…»
– Ввійдіть!
– Прошу пробачення, сеньйор, я приніс вам костюм для...
– Ввійдіть!!
– Ваша милість, тисячу разів перепрошую за цей непроханий візит! Але я приготував унизу чудове приміщення для вас, ця жалюгідна комора зовсім не личить для...
– Ввійдіть!!!
– Я зайшов сказати, що ваш кредит у нашому банку (на превеликий жаль, з деякого часу припинений) тепер цілком і повністю відновлений, і ми будемо надзвичайно щасливі, якщо ви скористаєтесь нашими...
– Ввійдіть!!!!
– Мій любий хлопчику, вона твоя! Вона зараз прийде сюди! Бери її, одружуйся з нею, люби її, будьте щасливі! Хай вас обох благословить господь! Гіп-гіп ура!..
– Ввійдіть!!!!!
– О Джордже, коханий мій, ми врятовані!
– О Мері, кохана моя, так, ми врятовані, та хай мене грім поб’є, коли я хоч що-небудь розумію!
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Кафе у Римі
Один з групи американців читає і перекладає з тижневика «Іль Бен Соврато ді Рома»:
– «Чудова знахідка! Близько шести місяців тому сеньйор Джон Сміт, американський добродій, що протягом кількох років живе в Римі, придбав за незначну суму клаптик землі в Кампаньї, якраз біля сімейної гробниці Сціпіонів, у власника цієї ділянки, збанкрутілого родича княгині Боргезе. Після цього містер Сміт пішов до нотаря і перевів цю ділянку на ім’я бідного американського художника Джорджа Арнольда, пояснивши, що робить це на відшкодування матеріальних збитків, яких він колись ненароком завдав власності сеньйора Арнольда, і заявив, що збирається на свої власні кошти упорядкувати цю ділянку для сеньйора Арнольда. Чотири тижні тому, виконуючи на ділянці необхідні земляні роботи, сеньйор Сміт викопав античну статую, найціннішу з усіх, якими будь-коли поповнювалась багатюща скарбниця творінь мистецтва в Римі. Це була прекрасна жіноча фігура, і хоч вона досить сильно пошкоджена пліснявою віків та перебуванням у землі, ніхто не може залишатися байдужим, поглянувши на її захоплюючу красу. Не вистачає носа, лівої ноги до коліна, вуха, кількох пальців на правій ступні та двох пальців на руці, але в цілому статуя чудово збереглася. Уряд негайно взяв статую під свою охорону; було призначено комісію, до складу якої ввійшли художні критики, антиквари і представники римської церкви для визначення художньої цінності статуї та встановлення винагороди, належної власникові землі, на якій її було знайдено. До вчорашнього дня все це трималося в глибокій таємниці. Увесь цей час комісія проводила наради при зачинених дверях. Учора ввечері комісія одноголосно вирішила, що статуя зображує Венеру і є роботою досі ще не відомого, але надзвичайно обдарованого художника третього сторіччя до нашої ери. Комісія вважає, що ця статуя є одним з найдосконаліших творінь мистецтва, які
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та памфлети, Марк Твен», після закриття браузера.
