Читати книгу - "Жнець, Террі Пратчетт"

class="p1">— Так. Ти був дуже люб’язний, — сказав Кошіль.

— А потім ти наче знову викинувся назад, — сказав сержант.

— Боюся, що так.

— Але ти був унизу цілу вічність.

— Ну, там дуже темно. Я не міг знайти сходи.

Сержант Колон мусив поступитися цій логіці.

— Ну, тоді я припускаю, що ти маєш бути мертвий, — сказав він. — Ніхто не мертвий не міг би там лишатися.

— В яблучко, — згодився Кошіль.

— Але чому ти махаєш і розмовляєш? — спитав Колон.

Верховний верховик вистромив голову з ями.

— Бувало, мертве тіло рухалося і видавало звуки після смерті, сержанте, — зголосився він. — Це все роблять мимовільні м’язові спазми.

— Дійсно, Верховний верховик правду каже, — сказав Кошіль Бук, — я десь таке читав.

— Ох, — сержант Колон озирнувся. — Правда, — сказав він непевно. — Ну... питання знято, я гадаю...

— Ок, ми закінчили, — сказав Архіректор, видряпуючись із ями. — Це досить глибоко. — Ну ж бо, Кошелю, йди сюди вниз.

— Я дійсно дуже зворушений, ви знаєте, — сказав Кошіль, лягаючи назад у труну. Це була досить добра труна, із моргу на вулиці В’язів. Архіректор дозволив йому вибрати самостійно.

Ридикуль узяв киянку.

Кошіль знову сів.

— Всі завдали собі стільки клопоту...

— Так, правда, — сказав Ридикуль, оглядаючись. — Тепер — у кого китайка?

Усі подивилися на Скарбія.

Скарбій мав нещасний вигляд.

Він покопирсався в торбі.

— В мене нема, — сказав він.

Архіректор прикрив рукою очі.

— Добре, — тихо сказав він. — Знаєте що? Я не здивований. Зовсім не здивований. Що там у тебе? Баранячі реберця? Добрий шмат свинини?

— Селера, — сказав Скарбій.[15]

— Це від нервів, — швидко сказав Декан.

— Селера, — сказав Архіректор, його витримки вистачило б, щоб зав’язати вузлом підкову. — Ну звісно.

Скарбій подав йому вогку зелену головку.

Ридикуль узяв її.

— Тепер, Кошелю, — сказав він, — я хочу, щоб ти уявив, ніби те, що в мене в руці...

— Із цим все гаразд, — сказав Кошіль.

— Я насправді не впевнений, що зможу покрити...

— Я не заперечую, запевняю тебе, — сказав Кошіль.

— Не заперечуєш?

— Значення має принцип, — сказав Кошіль, — якщо ти просто даси мені селеру, але уявиш, ніби розгортаєш китайку, цього, можливо, досить.

— Це дуже шляхетно з твого боку, — сказав Ридикуль, — це виявляє належний дух.

— Дух тіла, — сказав Верховний верховик.

Ридикуль зиркнув на нього й раптово зробив випад селерою у Кошеля.

— Прийми це! — сказав він.

— Дякую, — сказав Кошіль.

— А тепер покладімо зверху віко й ходімо з’їмо ланч, — сказав Ридикуль. — Не турбуйся, Кошелю. Все обов’язково вийде. Сьогодні останній день решти твого життя.

Кошіль лежав у пітьмі, слухаючи стук киянки. Почулися глухі удари і приглушена лайка на адресу Декана, який тримав кінець неналежним чином. А потім частий стук ґрунту об віко, який ставав слабким і більш віддаленим.

За певний час віддалене гримкотіння навело на думку, що торгова діяльність міста відновилася. Він навіть міг чути приглушені голоси.

Він постукав у віко труни.

— Можете прикрутити звук? — вимогливо сказав він. — Тут є люди, які намагаються бути мертвими.

Він почув, що голоси вмовкли. А потім почувся звук кроків, що віддалялися.

Кошіль лежав там деякий час, він не знав, як довго. Він намагався зупинити всі функції, але від цього стало просто незручно. Чому помирати було так важко? Інші люди, здавалося, із цим справлялися навіть без тренувань.

Крім того, свербіла нога.

Він намагався дотягнутися і почухати її, коли його рука торкнулася чогось маленького й неправильної форми. Йому вдалося ухопити це пальцями.

Воно було схоже на пачку сірників.

У труні? Невже хтось думав, що він захоче викурити сигаретку, щоб згаяти час?

Після певних зусиль йому вдалося зняти один черевик за допомогою іншого й обережно підсунути його вгору, поки він не зміг його вхопити. Це дало йому шорстку поверхню, щоб запалити сірник.

Сірчане світло заповнило цей крихітний видовжений світ.

Зсередини віка було приколото крихітний шматочок картону.

Він його прочитав.

І знову прочитав.

Сірник закінчився.

Він запалив інший, просто перевірити, що прочитане ним дійсно існує.

Повідомлення було дивне, навіть після третього поспіль прочитання:

Мертвий? Пригнічений?

Почуваєшся, ніби знов усе те саме?

Чому б тобі не поспішити до

КЛУБУ «НОВИЙ ПОЧАТОК»,

щочетверга, 12 пополудні, вулиця В’язів, 668

ПРИХОДЬ, УСЯК МЕРТВЯК.

Другий сірник закінчився, забравши зі собою рештки кисню.

Кошіль трошки полежав у темряві, зважуючи свій наступний рух і догризаючи селеру.

Хто це придумав?

І на покійного Кошеля Бука раптом зійшло, що немає такої речі, як проблеми когось іншого, і коли ти думаєш, що світ відштовхує тебе, він виявляється повним різних дивовиж. Він знав із досвіду, що живі ніколи не усвідомлюють, що насправді відбувається, бо вони надто зайняті тим, щоб бути живими. Глядач бачить більшу частину гри, сказав він собі.

Це живі нехтують дивним і прекрасним, бо життя надто повне нудного й повсякденного. Але воно було дивним. В ньому були речі, які самі собою закручувалися і викручувалися, і маленькі записки до мерців.

Він постановив собі з’ясувати, що відбувається. А потім... якщо Смерть не збирається приходити до нього, він піде до Смерті. В нього є права, зрештою. Так. Він очолить найбільший за всі часи розшук зниклого.

Кошіль вишкірився у темряві.

Зниклий — імовірно Смерть.

Сьогодні був перший день решти його життя.

Весь Анк-Морпорк упав йому до ніг. Ну, метафорично. Єдиний шлях був угору.

Він сягнув угору, намацав у пітьмі записку і відкріпив її. Він затис її в зубах.

Кошіль Бук уперся ногами в кінець ящика, проштовхнув руки вгору за голову й натужився.

Вогка глина Анк-Морпорка піддавалася повільно.

Кошіль зробив перерву через звичку переводити подих і усвідомив, що в цьому немає сенсу. Він штовхнув знову. Торець труни розколовся.

Кошіль потягнув його на себе й роздер суцільну сосну, як папір. В нього лишився шмат товстої дошки, який не згодився б за лопату нікому із не-зомбячими силами.

Перевернувшись на живіт, підгрібаючи землю навколо себе імпровізованою лопатою й трамбуючи її назад ногами, Кошіль Бук прокопував собі шлях до нового початку.

* * *

Уявіть собі краєвид, рівнина вкрита заокругленими кривими.

Пізнє літо, октаринові луки під нагромадженням