Читати книгу - "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"

Ноббі, розштовхуючи відвідувачів. До його душі завітала рідкісна гостя — щедрість. — Що питимеш? 

— Гадаю, пити зараз недоречно. Та й взагалі міцний алкоголь підступний. 

І тут Морква відчув, що в потилицю йому уважно дивляться. Озирнувшись, він побачив тихого і сумирного велетня-орангутана, який сидів за барною стійкою з кухлем пива і мискою арахісу. 

Орангутан дружньо підняв келих, а потім шумно сьорбнув пива, скрутивши нижню губу трубочкою. Звук був такий, наче спускали воду в каналі. 

Морква підштовхув Ноббі ліктем. 

— Тут мав… 

— Не кажи цього! — квапливо перервав Ноббі. — Не вимовляй цього слова! Це бібліотекар. Він працює в Академії. Завжди приходить сюди вихилити кухлик на ніч. 

— А люди не заперечують? 

— Чого б вони заперечували? — перепитав Ноббі. — Він за свою випивку завжди платить, як і всі тут. 

Морква знову озирнувся на орангутана. В голові юрмилося безліч запитань. Наприклад: де цей відвідувач носить гроші? Бібліотекар неправильно зрозумів цей уважний погляд і люб’язно підштовхнув до Моркви миску з арахісом. 

Вартовий випростався у весь свій чималий зріст і розгорнув нотатник. Недарма він сьогодні цілий день читав «Закони і постанови». 

— Хто утримувач, власник, орендатор чи хазяїн цього приміщення? — запитав він у Ноббі. 

— Шо-шо? — не зрозумів коротун. — Утримувач? По-моєму, сьогодні тут Чарлі наглядає за порядком. А що? 

Він тицьнув пальцем у дебелого кремезного чолов’ягу з посіченим шрамами обличчям. Той на мить відірвався від свого заняття — він саме намагався мокрою ганчіркою рівніше розмазати бруд по склянках — і по-змовницьки підморгнув Моркві. 

— Чарлі, це Морква, — сказав Ноббі. — Він вчащає до Розі Долоні. 

— Невже щовечора? — здивувався Чарлі. 

— Якщо ви тут за старшого, мушу повідомити про ваш арешт, — речитативом проказав він. 

— Про яку це ти решту, друже? — перепитав Чарлі, далі протираючи склянки. 

— Арешт, — повторив Морква. — За обвинуваченням у тому, що ви 1) (i) («один-і з крапкою») у період 18 хрюпня у закладі під назвою «Латаний барабан» на Філігранній вулиці а) продавали алкогольні напої або б) сприяли продажу алкогольних напоїв після 12 (дванадцятої) години ночі, що суперечить положенням Акту про пивниці (Акту про години роботи пивниць) від 1678 року, а також 1) (ii) у період 18 хрюпня у закладі під назвою «Латаний барабан» на Філігранній вулиці ви продавали алкогольні напої або сприяли продажу алкогольних напоїв у посуді, ємність і розміри якого не відповідають положенням згаданого вище Акту; 2) (i) у період 18 хрюпня у закладі під назвою «Латаний барабан» на Філігранній вулиці ви дозволяли відвідувачам носити вийняту з піхов зброю, довжина якої перевищувала 7 (сім) дюймів, що суперечить третьому розділу згаданого вище Акту, а крім того, 2) (ii) у період 18 хрюпня у закладі під назвою «Латаний барабан» на Філігранній вулиці ви продавали алкогольні напої у приміщенні, яке вочевидь не має ліцензії для продажу та/або споживання таких напоїв, що суперечить третьому розділу згаданого вище Акту. 

Запала мертва тиша, а Морква перегорнув іще одну сторінку і продовжив: 

— Крім того, зобов’язаний поінформувати вас про свій намір представити правосуддю докази на підтвердження обвинувачень відповідно до Акту про збори у місцях громадського користування (азартні ігри) від 1567 року, Актів про ліцензування закладів (охорону здоров’я) від 1433, 1456, 1463, 1465 і з 1470 до 1690, а також… — Морква скоса глянув на Бібліотекаря, який завжди розумів, коли в нього починалися проблеми. От і цього разу він поквапився допити пиво. —…відповідно до Акту про домашніх та приручених тварин (піклування і догляд) від 1673 року. 

Запала тиша. Та рідкісна тиша, коли всі, хто зібрався, затамували подих і чекають, що буде далі. 

Чарлі обережно поставив склянку, по якій бездоганно розподілив бруд. Він поглянув на Ноббі. Той щосили намагався вдавати, ніби прийшов сюди сам і анітрохи не пов’язаний з тим, хто стоїть поряд і чомусь вдягнений у таку саму форму. 

— Яке ще правосуддя? — сказав Ноббі до Чарлі. — У нас катма правосуддя, — й перелякано знизав плечима. 

— Це новачок? — запитав Чарлі. 

— Спокійно, спокійно, — втрутився Морква. 

— Тут нічого особистого, — пояснив Чарлі, звертаючись до Ноббі. — Просто… Цей-во. Днями тут до нас чаклун заходив і говорив про це. Така собі освітня штукенція, розумієш? — він на мить замислився. — Криве научування. Так. Це криве научування. Щебеню, тягни сюди свій закам’янілий зад. 

Приблизно о цій порі хтось у «Латаному барабані» жбурляє склянку. Саме це зараз і сталося. 

Капітан Ваймз біг Короткою вулицею — найдовшою в місті (втілення славетного морпоркського почуття гумору), — а за ним шкандибав сержант Колон і сипав наріканнями. 

Ноббі тупцював біля входу у «Барабан». У моменти небезпеки він переміщувався з місця на місце так, що й непомітно було, як він долає простір. Перед цією здатністю блякли всі звичайні способи транспортування матерії. 

— Всередині бійка! — заторохтів він, хапаючи капітана за плече. 

— Він сам б’ється? — запитав той. 

— Ні, з усіма! — крикнув Ноббі, перестрибуючи з ноги на ногу. 

— Он як… 

Сумління казало: «Вас тут троє. Він носить вашу форму. Він один із твоїх людей. Пам’ятай старого бідолаху Ґаскіна». 

Інша частина його мозку, ненависна і жалюгідна, хоча саме завдяки їй він виживав у Варті протягом цих десяти років, підказувала: «Вдиратися туди було б нечемно. Почекаймо завершення, а потім запитаймо, чи не потребує він допомоги». 

До того ж втручання у бійки суперечить етиці Варти. Набагато легше увійти, коли вже по всьому, і заарештувати всіх, хто лежить. 

Хруснуло скло — зсередини вибили вікно, — і на протилежний бік вулиці вилетіло чиєсь оглушене тіло. 

— Гадаю, ми мусимо негайно вжити заходів, — обережно почав капітан. 

— Це точно, — сказав сержант Колон. — Якщо далі тут стояти, можна отримати травму. 

Вони тихо прокралися трохи далі вулицею, старанно уникаючи поглядів один одного. Тут уже не закладало вуха від того, як трощать дерево і скло. 

Іноді зсередини долинав зойк, а час від часу ще й загадковий подзвін, мовби хтось бив коліном у гонг. 

Ніякова мовчанка обсіла їх, наче хмара. 

— Сержанте, ви цього року вже брали відпустку? — врешті запитав капітан Ваймз, погойдуючись із п’ятки на носок. 

— Так, сер. Того місяця відправив дружину у Квірм, щоб вона тітоньку навідала. 

— Кажуть, о цій порі року там дуже гарно. 

— Так, сер. 

— Повно герані і всякого іншого цвіту. 

З горішнього поверху щось вивалилося — і на бруківку впало скорчене тіло. 

— І ще в них там квітковий годинник, якщо не помиляюся? — в розпачі промовив капітан. 

— Так, сер. Дуже гарно, сер. Безліч квіточок, сер. 

Залунали такі звуки, ніби хтось когось періщить важким дерев’яним предметом. Ваймз скривився. 

— Сер, здається, йому у Варті буде недобре, — доброзичливо зазначив сержант. 

У «Латаному барабані» дуже часто вибивали двері під час заворушень, тож нещодавно допасували спеціально загартовані петлі — і марно витратили купу грошей: це стало очевидно, коли новим шаленим ударом двері просто винесло разом із лутками. Посеред пролому хтось силкувався зіп’ястися на лікті, але зі стогоном знову впав. 

— Здається, все вже… — почав капітан. 

— Це ж той окаянний троль! — перервав його Ноббі. 

— Що? — не повірив Ваймз. 

— Троль! Той, якого вони біля дверей тримають! 

Вони дуже-дуже обережно підійшли ближче. 

Серед уламків справді лежав витурайло Щебінь. 

Дуже важко травмувати створіння, яке — хоч із якого боку поглянь — просто рухомий камінь. Однак здавалося, хтось на це спромігся. Повержене тіло стогнало, і лунав такий звук, ніби хтось дробить дві цеглини. 

— Знаменний поворот в оповіді, — невпевнено сказав