Читати книгу - "Пастка"

донизу в ньому все зайнято. Гадаю, тут мешкає десь триста родин... Якби я мав меблі, то теж хотів би орендувати собі кімнатчину... Непогано тут було б влаштуватися, еге?

— Так, нівроку, — прошепотіла Жервеза. — На нашій вулиці в Пласані було не так людно... Погляньте, яке гарне вікно на шостому поверсі, там, де ростуть турецькі боби.

Тоді він знову вперто перепитав, чи не погодиться вона з ним жити. Щойно вони надбають собі ліжко, як зможуть тут оселитися. Та Жервеза ухилялася від відповіді й швидко покрокувала до воріт, благаючи його не верзти дурниць. Хай хоч завалиться той будинок — не буде вона спати з ним під однією ковдрою. І все ж Купо, прощаючись із нею біля пральні пані Фоконьє, зміг затримати на мить в руці її долоню, яку вона по-дружньому йому простягнула.

Протягом наступного місяця вони й далі приятелювали. Купо вважав її дуже працьовитою: він бачив, як вона вимордовувала себе роботою, як доглядала за дітьми, а ще знаходила вечорами сили, щоб перешивати й латати всіляке ганчір’я. Бувають жінки нечупарні, гулящі, язикаті, але, хай йому біс, вона геть на них не схожа! Вона дуже серйозно ставиться до життя! Але Жервеза лише сміялася й скромно заперечувала, мовляв, собі на біду, вона не завжди була такою розважливою. Натякала на перші пологи в чотирнадцять років, знову згадувала про те, як колись з матір’ю глитали ганусівку. Життя трохи її навчило, от і все. Він помилявся, вважаючи її дуже бідовою, навпаки — вона була дуже слабкою, давала попихати собою, як кому заманеться, боячись завдати прикрощів іншим. Її мрією було жити серед чесних людей, бо кепське товариство, казала Жервеза, може вдарити як довбнею — проломить череп і в один мент розчавить будь-яку жінку. Її аж у піт кидало, коли вона замислювалась про майбутнє, й порівнювала себе з підкинутою вгору монеткою: випаде орел чи решка — як уже пощастить. Погані приклади були постійно перед її очима в дитинстві, і все, на що вона надивилася, стало їй доброю наукою. Але Купо глузував з її похмурих думок, постійно її підбадьорював, намагаючись навіть ущипнути. Жервеза відштовхувала його, била долонею по руках, а він сміявся й кричав, що, як на слабку жінку, до неї не так легко приступитися. Він, веселун, не переймався майбутнім. Дні минають за днями, ну то й добре! Куток і харчі завжди знайдуться. Квартал цей здається йому цілком пристойним, за винятком доброї половини п’яниць, від яких слід було б звільнити стічні канави. Купо не був злим і часом говорив розумні речі, виглядав навіть дещо елегантно, маючи охайний проділ збоку на голові, гарні краватки, недільну пару лакованих черевиків. До всього був ще спритним і нахабним, як мавпа, реготав і зубоскалив, як справжній паризький робітник, чарівливо молов своїм гострим язиком, а його обличчя все ще зберігало юнацьку свіжість.

Вони почали робити одне одному різноманітні послуги у готельчику «Бонкер». Купо ходив для неї по молоко, брав на себе її справи, розносив пакунки з білизною. Часто ввечері, повертаючись додому першим, він виводив дітей прогулятися кільцевими бульварами. Жервеза, на знак подяки, піднімалася до вузької комірчини під самим дахом, де він спав. Оглядала його одяг, пришивала ґудзики до роби, латала полотняні куртки. Вони стали дуже близькими. Коли він був поруч, їй не було нудно. Її розважали його пісні, безкінечні жарти паризьких околиць, що були ще зовсім новими для неї. Крутячись довкола Жервези, він усе дужче розпалювався. Вклепався по самі вуха! Дійшло до того, що Купо став скніти. Він сміявся, як і раніш, та на серці було так недобре, так тяжко, що йому ставало геть невесело. Але жарти не припинялися. Щойно побачивши Жервезу, він вигукував: «Та коли вже?» Вона знала, що він мав на увазі, й обіцяла погодитись, як рак на горі свисне. Тоді він дратувався з нею, з’являвся з пантофлями в руках, так ніби переходив до неї жити. Вона жартувала у відповідь, впевнено трималася цілими днями, не червоніючи попри постійні непристойні натяки, з якими Купо підкочувався до неї. Оскільки він не був брутальним, Жервеза пробачала йому все. Розсердилась вона тільки одного разу: якось йому закортіло силоміць її поцілувати, й він боляче смикнув її за волосся.

Наприкінці червня Купо й геть засумував. Ходив як у воду опущений. Жервеза, занепокоєна його поглядом, барикадувала на ніч свої двері. З неділі до вівторка він супився на неї, а потім у вівторок ввечері, близько одинадцятої години, раптом прийшов і постукав. Вона не хотіла йому відчиняти, але його голос був таким ніжним, таким тремтливим, що вона відсунула комод, яким загородила була двері. Коли Купо ввійшов, Жервеза подумала, що той занедужав, — таким він здався блідим, очі почервоніли, а обличчя стало як мармурове. Він так і стояв, бурмочучи щось незрозуміле і похитуючи головою. Ні-ні, він не захворів. Він дві години проплакав у себе нагорі. Ридав, як дитина, вгризаючись у подушку, щоб не почули сусіди. Три ночі він не стуляє очей. Далі так не може тривати.

— Послухайте, пані Жервезо, — мовив він здавленим голосом, ніби от-от мав знову заплакати, — з цим треба покінчити, правда?.. Нам слід одружитися. Я дуже цього хочу. Я вже все вирішив.

Жервезу це страшенно вразило. Вона стала дуже серйозною.

— О, пане Купо, — прошепотіла вона, — що вам з цього всього? Я ніколи до того не прагнула, ви це добре знаєте... Мені таке ні до чого, от і все... Ох! Ні-ні, зараз я кажу дуже серйозно, подумайте, благаю вас.

Але він, налаштований твердо і рішуче, лиш продовжував кивати головою. Все вже було обдумано. Він спустився до неї, бо хотів нарешті спокійно заснути. Невже вона відправить його назад ридати! Щойно вона погодиться, він більше її не мучитиме. Вона може спати спокійно. Йому хотілось лише почути, як вона скаже «так». Про решту можна поговорити завтра.

— Звісно, я не погоджуся ось так, — мовила Жервеза. — Мені не хочеться, щоб ви потім звинувачували мене в тому, що я спонукала вас робити дурниці... Подумайте як слід, пане Купо, даремно ви такий впертий. Ви навіть не знаєте, що до мене відчуваєте. Якщо ви не бачитимете мене тиждень, усе минеться, закладаюся. Чоловіки часто одружуються заради однієї-єдиної ночі, а потім настають інші ночі, інші дні, ціле життя попереду, а їм уже все надокучило... Сідайте ось тут, я хочу обговорити все відразу.

Тоді аж