Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

але все одно попросив хазяйку провести його до мене. Це був темноволосий чоловік із чорною бородою й лиснючим носом. Він метушився, говорив швидко, як людина, котра знає ціну часу.

«Містер Голл Пікрофт?» — запитав він. «Так, сер», — сказав я, присуваючи йому стілець. «Попереднє місце роботи — „Коксон-енд-Вудгаус“?» — «Так, сер». — «А тепер зарахований до штату Моусона?» — «Правильно». — «Що ж, — сказав він. — Річ у тому, що до мене дійшли разючі оповіді про ваш хист. Пам’ятаєте Паркера, колишнього управителя Коксона? Він постійно вас згадує».

Чути таке приємно. У конторі мене цінували, але я не підозрював, що про мене ходять розмови.

«Маєте гарну пам’ять?» — запитав Піннер. «Звичайну», — ніяково відповів я. «Після звільнення ви займалися фінансовою діяльністю?» — продовжував гість своє розпитування. — «Стежив за зведеннями з фондових бірж». — «Одразу видно справжнього маклера! — вигукнув він. — Не заперечуєте, якщо я влаштую вам невелику перевірку? Ну-мо — курс ейрширських акцій?» — «Сто шість із четвертиною — сто п’ять і сім восьмих». — «А новозеландські об’єднані?» — «Сто чотири». — «Дивовижно! — закричав Артур Піннер, сплеснувши руками. — Усе так, як мені й розповідали. Хлопчику мій, ви надто хороші, щоб працювати звичайним маклером у Моусона!»

Я тільки рота роззявив.

«Знаєте, — пробурмотів я, — я витратив багато сил, щоб знайти місце, і мені не хотілося б від нього відмовлятися». — «Друзяко, та з вашими здібностями, це все одно що з гармати по горобцях стріляти! Моя пропозиція, певно, може здаватися дуже скромною, але порівняно з тим, що ви матимете у Моусона, це небо й земля. Вам на коли призначено?» — «На понеділок». — «Думаю, ви туди не підете». — «Не піду?» — «Так, сер. До того часу ви вже обіймете посаду комерційного директора „Франко-Мідландської компанії залізних виробів“, що має сто тридцять чотири відділення в містах і селах Франції».

Мені забило дух.

«Ніколи про таку не чув», — сказав я. «Не дивно. Компанія не кричить про свої успіхи на кожному кроці, бо її статутний капітал сформований із приватних вкладів, і тепер вона приносить дуже хороший дохід, а тому й не допускає чужинців. Мій брат, Гаррі Піннер, є одним із засновників. Знаючи, що я збираюсь повертатися до Лондона, він попросив підшукати вправного фахівця. Ми можемо запропонувати вам усього п’ятсот фунтів на рік, але це тільки початок».

Я не повірив своїм вухам.

«П’ятсот фунтів на рік!» — «Додатково ви будете мати один процент із кожної угоди, підписаної вашими агентами, а це, можете повірити, виллється в суму куди більшу». — «Та ж я геть зовсім не розуміюся на залізних виробах». — «Яка різниця, адже ви — прекрасний фінансист».

У мене голова паморочилася, але я все ж таки засумнівався.

«Буду з вами відвертим, — сказав я. — У Моусона мені обіцяли лише двісті фунтів, одначе це — фірма відома, з хорошою репутацією, а про ваші франко-мідландські вироби я знаю так мало, що...» — «Молодець! — закричав Артур Піннер і ледве не поліз обійматися. — Ви — саме та людина, яка нам потрібна! Відразу видно хватку. Ось сто фунтів, і, якщо ми домовилися, забирайте їх як аванс». — «Чудово, — відповів я. — Коли розпочинати роботу?» — «Завтра о першій будьте в Бірмінгемі, — сказав він. — Ось записка, віддасте її моєму братові. Знайдете його за адресою Корпорейшн-стрит, 1266, там компанія тимчасово винаймає помешкання». — «Містере Піннер, я не маю слів, щоб висловити свою вдячність», — сказав я. «Не варто, хлопчику мій. Ви на це заслуговуєте. Залишилося владнати дрібні формальності. Ось аркуш паперу, будь ласка, напишіть „Згоден виконувати обов’язки комерційного директора компанії з обмеженою відповідальністю „Франко-Мидландські залізні вироби“ з мінімальною платнею 500 фунтів стерлінгів на рік“».

Я зробив те, що просив містер Піннер, і він сховав папір у кишеню.

«І ще дещо, — додав він. — Як ви вчините з Моусоном?»

На радощах я і думати забув про Моусона.

«Надішлю їм письмову відмову», — відповів я. «А ось цього робити не варто. У мене через вас вийшла суперечка з їхнім менеджером. Коли я почав розпитувати його про вас, він звинуватив мене в тому, що я хочу переманити у них фахівця. Тоді я теж злегка скипів. „Хочете мати хороших працівників, платіть їм гідну зарплатню!“ — сказав я йому. „Він швидше погодиться на нашу маленьку ставку, ніж на вашу велику“, — заявив він мені у відповідь. „Ставлю п’ять фунтів, — сказав тоді я, — що, коли він дізнається про мою пропозицію, ви від нього більше жодного звука не почуєте“. — „Прийнято, — відповів менеджер. — Ми витягли його зі смітника, тож просто так він нас не зречеться“. — „Так і висловився“. — „Який мерзотник! — обурився я. — Не буду я їм нічого писати, якщо ви так радите“. — „Значить, обіцяєте не писати? Чудово! — сказав Артур Піннер, підводячись. — Так не забудьте, вам призначено завтра на першу дня. Успіху вам“».

Ось і вся розмова. Можете собі уявити, докторе, як я зрадів такому успіхові. Я півночі не спав і зранку першим же потягом вирушив до Бірмінгема. Речі я залишив у готелі на Нью-стрит і попрямував за вказаною адресою.

З’явився я за чверть години до призначеного часу, але вирішив, що біди в цьому немає. Будинок 1266 був затиснутий між двома великими магазинами. Увійшовши, я побачив кручені сходи та безліч квартир, що здавалися під контори й кабінети. Унизу висів список усіх, хто винаймає приміщення, але «Франко-Мідландської компанії залізних виробів» там не було. Я зомлів — невже мене обдурили, але тут до мене підійшов чоловік, дуже схожий на Артура Піннера: та сама статура, такий самий голос, тільки волосся він мав трохи світліше.

«Ви містер Голл Пікрофт?» — звернувся чоловік до мене. «Так», — відповів я. «На вас я й чекаю, але ви прибули раніше від призначеного часу. Сьогодні вранці я одержав листа від брата, він просто-таки дифірамби вам співає». — «А я якраз шукав ваш кабінет». — «Нас поки що немає в списку, бо ми тільки минулого тижня винайняли приміщення. Ходімте зі мною, все обговоримо нагорі».

Ми вибралися довжелезними сходами під самісінький дах. Там було декілька порожніх маленьких кімнаток, запорошених, без килимів і фіранок. Я ж собі уявляв простору залу з блискучими столами й цілою навалою клерків, а