Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Глава 13

Дівчина у Богдана була.

У студентському минулому одна за все його життя.

Та не справжня.

Рита Возняк здалася дев'ятнадцятирічному Богдану непоганим варіантом, щоб прикинутися гетеросексуалом та знизити батьківсько-братський пресинг. Ні, ті не збиралися його терміново на комусь одружувати чи відправляти до психолога, але ж так підозріло дивилися, запитували, аналізували. Брат Вік взагалі на правах «старшого» почав водити його до стриптиз-клубу і пхав у кишені телефони ескорту, приклеєні до упаковок з презервативами.

Дівчина врятувала би Богдана від ймовірних домислів про його нетрадиційну орієнтацію.

Риті він зізнався, частково: про любов до чоловіків промовчав, але попросив підіграти, щоб батьки відстали. Він навіть запропонував їй грошову компенсацію за будь-які незручності.

— Я думаю тільки про кар'єру, я маю стати журналістом, розумієш? А мама з татом пристали з дівчатами, — обурювався Богдан, вдивляючись у величезні блакитні очі Маргарити.

Він надто не сподівався на її згоду, але…

— Ми як в американських молодіжних комедіях будемо грати ролі, так? Тільки пам'ятай, наприкінці таких комедій хлопець і дівчина закохуються одне в одного, — здивувала його Рита.

Ну ні, не надумуй.

«Я в тебе точно не закохаюся, бо не можу».

Богдан дозволив новоявленій дівчині пірнути в його обійми.

І до тепер Рита залишалася його єдиним романтичним переживанням, пов'язаним із жінками. Щоправда, закінчилося воно не дуже, навряд чи вона привіталася, зустрівши б його зараз на вулиці… Декілька секунд Богдан збирався з силами, щоб сказати Мирославу: є кохана жінка, Маргаритою звуть. Збрехати. Але щось зупинило його. Озвучить вголос цю давню історію — фактично проголосить свою недоступність. І якщо стажер мав до нього почуття, окрім дружніх та ділових, Богдан поставить на них остаточний хрест. І що тоді?

Час минав, Богдан цілу хвилину не міг відповісти…

«Ну ж бо, прийми рішення, — подумки просив він себе. — Це ж не так складно. У тебе кілька десятків причин, чому у вас із Мирославом нічого не може бути. Ніколи. Але чому ж ймовірність цих стосунків так сильно тебе хвилює? В жар кидає від однієї думки, що до цього хлопця можна буде торкнутися під одягом… Ще два місяці і три тижні ти бачитимеш його, а прощатися з ілюзією, що між вами щось наче відбувається, зовсім не хочеться…»

— У мене немає дівчини, — нарешті відповів Богдан.

Мирослав повернувся.

— Чому?

— Часу не вистачає, мабуть.

— Або бажання.

Богдан побачив усмішку в його очах.

Маленький засранець знав, що й навіщо він казав.

Та ще більше Богдана вразило інше одкровення, що спало йому на думку: ігри, двозначні діалоги… заводили його.

Він докладав все більше зусиль, щоб не уявляти їхній секс, але все одно уявляв, та ще й в деталях. Особливо той момент, коли стягне з Мирослава штани та увійде в нього ззаду. Напевно, ця фантазія була найбільш гарячою з усіх, що спадали йому на думку.

— Чому ти так вирішив? — Богдан скинув швидкість.

— У вас вистачає часу на мене, наприклад, а на дівчину… ні?

— На дівчину потрібно більше часу, аніж на стажера.

— Це поки що, — заперечив Мирослав. — У деяких, до речі, стажери беруть на себе функції, м-м-м, дівчат.

— Маєш на увазі службові романи?

— Ага.

От до чого він це?!

— Ясно. — На світлофорі Богдан опустив скло, щоб хоч трохи знизити температуру тіла. — Скажи, а в тебе є дівчина, Мирославе? — поцікавився він, зберігаючи незворушний вигляд.

М'яч відправився на сторону Мирослава.

Не стане ж його стажер говорити натяками, весь такий розкутий, самовпевнений і прямолінійний?

Але того, що сталося далі, Богдан не міг передбачити.

Неквапливо обернувшись, Мирослав залишив руки на колінах, а ноги розвів так широко, що однією торкнувся автоматичної коробки передач. Виглядало це як пропозиція, досить тонка, для «обраних».

— Якщо чесно, я більше по хлопцях, — зізнався Мирослав.

— Зрозуміло, добре, чудово… Це круто. Так. Ну, нормально, тобто… Я розумію, що зараз таке… Це нормально.

Ледве зупинивши себе від потоку синонімів, Богдан глянув на дорогу. Бракувало ще в аварію потрапити з таким співрозмовником. З такою зухвалою поведінкою! Жести і натяки Мирослава діяли на Богдана як афродизиак, він неабияк збудився, навіть ногою поворухнути боявся, щоб стажер, не дай боже, не побачив його ганебний стояк. І Мирослав навіть не роздягнувся перед ним, нічого такого… Богдан змушений був визнати, що Мирослав став особливим для нього не тільки через тривалу відсутність інтиму. Щось у ньому ховалося захоплююче, привабливе, заборонене, і шалено необхідне для нього. І як йому тепер із цим лайном жити?

Два місяці та три тижні Мирослав мучитиме його своєю присутністю.

І ці стосунки — досі — величезна авантюра.

— Блядство, — беззвучно видихнув Богдан, припарковуючись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍