Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

неї британський паспорт, — він знизав плечима, немов вважав цю дилему нерозв’язною, але потім знайшов вихід. — Але якщо хочете бути поряд із нею, можете піти й сісти за британський стіл.

Франклін сором’язливо всміхнувся.

— Але якщо я речник пасажирів, то як я можу вас побачити, щоб переказати вимоги пасажирів?

— Вимоги пасажирів? Ні, ви не зрозуміли. Ви зі мною зустрінетеся тільки тоді, коли я захочу побачити вас.

Переказавши нові вказівки, Франклін сів за стіл сам і замислився над становищем. Добре в ньому те, що до пасажирів ставляться доволі ввічливо; нікого ще не побили, не підстрелили, незвані гості не виявились істеричними маніяками-вбивцями, як можна було очікувати. З іншого боку, погане в цій ситуації міцно пов’язане з хорошим: холоднокровні незнайомці можуть виявитися цілеспрямованими й рішучими в досягненні своєї мети. А яка в них мета? Навіщо вони захопили «Святу Єфимію»? З ким ведуть переговори? І хто, в лихої години, керує кораблем, який, наскільки було помітно Франклінові, ходить повільними, широкими колами?

Час від часу він підбадьорливо кивав японцям за сусіднім столом. Пасажири з дальшого кінця їдальні, як мимоволі помітив він, раз у раз поглядають на нього, немов перевіряючи, чи він і далі на місці. Він став зв’язковим, а може, навіть очільником. Лекція про Кносс у тих обставинах була, сказати б, блискучою, він повівся значно більш мужньо, ніж від себе очікував. Усамітнення зараз його засмучувало й наводило на роздуми. Перший вибух емоцій — якесь піднесення — минав, на зміну йому приходила апатія й недобрі передчуття. Може, варто піти й сісти з Трісією та британцями. Але тоді вони можуть відібрати в нього громадянство. Оце сортування пасажирів: чи справді йдеться до того страшного, що спало йому на думку?

Надвечір вони почули гудіння літака: він ішов доволі низько. Американці тихо, але радісно загомоніли, але літак полетів геть. О шостій один зі стюардів-греків приніс велику тацю бутербродів; Франклін звернув увагу на те, як страх впливає на апетит. О сьомій він пішов до туалету і почув за спиною шепіт когось із американців: «Так тримати!» Повернувшись за столик, Франклін намагався випромінювати тверезу впевненість. Річ була в тому, що ситуація чимдалі здавалася зовсім не веселою. Останніми роками уряди західних країн здіймали галас навколо боротьби з тероризмом, вели мову про те, що, мовляв, треба гордо протистояти загрозі; тільки загроза, як видавалося, не розуміла, що їй гордо протистоять, і робила загалом те саме, що й раніше. Ті, хто опинявся в епіцентрі зіткнення, гинули, а уряди й тероризм не страждали.

О дев’ятій Франкліна знову викликали до казначейської. Пасажирів потрібно вести на місця для ночівлі: американці ночуватимуть у залі, де відбувалися лекції, британці — у танцювальній залі і т. д. Ці окремі зони на ніч будуть замкнені. Це необхідно, адже прибульці також мають добре поспати. Паспорти потрібно весь час тримати при собі для перевірки.

— А містер Телбот?

— Він побуде почесним американцем, доки знайде свій паспорт.

— А моя дружина?

— Міс Мейтленд. Що вас цікавить?

— Може вона ночувати зі мною?

— А, ваша британська дружина!

— Вона вже ірландка. Вступивши в шлюб з громадянином Ірландії, людина отримує громадянство. Такий закон.

— Закон, містере Г’юз! Люди весь час нам щось розказують про закон. Іноді мене просто дивує, що, на їхню думку, законно, а що ні.

Він подивився на мапу Середземного моря на стіні за спиною Франкліна.

— Законно, наприклад, бомбардувати табір біженців? Я часто намагався знайти такий закон, який це дозволяє… Але це довга дискусія, а іноді мені видається, що дискусія така сама безглузда, як і той закон, — він знизав плечима, мовляв, що тут сказати. — Ну а що стосується міс Мейтленд, то будемо сподіватися, що її громадянство не стане, скажімо так, суттєвим.

Франклін постарався приховати дрож. Бувають випадки, коли евфемізм жахає більше, ніж пряма погроза.

— Чи могли б ви сказати мені, за яких обставин воно може стати… суттєвим?

— Вони дурні, розумієте. І дурні вони тому, що вважають дурними нас. Брешуть просто в очі. Кажуть, що не можуть нічого вдіяти. Кажуть, що не можна швидко все організувати. Можна, звичайно. Існує, приміром, телефон. Вони вважають, що чогось навчилися з попередніх аналогічних випадків, і якщо гадають, ніби ми не навчилися, то їм бракує глузду. Ми знаємо їхню тактику, їхні брехні й відкладання на потім, усе це буцімто налагодження стосунків з борцями за свободу. Ми все це добре знаємо. А ще знаємо, які обмеження дій існують. Тож ваші уряди змушують нас робити те, що ми, на їхню думку, зробимо. Якби вони одразу розпочали переговори, то проблеми б не було. А вони починають лише тоді, коли вже запізно. На свій ризик.

— Ні, — сказав Франклін. — Ризикуємо ми.

— Ну, вам, містере Г’юз, на мою думку, не варто так рано хвилюватися.

— Що значить рано?

— Та й узагалі, вам, мабуть, хвилюватися не варто.

— Але що означає «рано»?

Лідер трохи помовчав, потім печально розвів руками.

— Може, завтра… Розклад, ви розумієте, чіткий. Ми їм від самого початку казали…

Якась частина душі Франкліна Г’юза вже й не зовсім вірила, що веде цю розмову. Інша хотіла сказати, що завжди була на боці тих, хто зараз узяв його в полон (хай там хто вони такі), — і, між іншим, оці гельські слова на його паспорті вказують на те, що він член ІРА, тож, Бога ради, чи не можна йому, Франкліну, просто піти до своєї каюти й ні про що не думати… Натомість він спитав:

— Розклад?

Араб кивнув. Франклін не замислившись сказав:

— По одному на годину?

Й одразу пожалкував про свої слова. А раптом він підкидає ідею співрозмовникові?

Араб похитав головою.

— По двоє. Пара на годину. Якщо не підняти ставки, то ніхто серйозно не сприйме.

— Господи. Просто прийти на корабель і вбивати людей! Що, отак, без усякого?

— А на вашу думку, краще б було їм повідомити, чому ми їх убиваємо? — саркастично відказав араб.

— Ну взагалі, так…

— А ви думаєте, вони нам співчуватимуть? — знову глузливий тон.

Франклін замовк. Замислився, коли почнуть убивати.

— Добраніч, містере Г’юз, — сказав очільник незваних гостей.

Франкліна відправили ночувати в окрему каюту до сім’ї шведів і трьох японських пар. Вони, розважив він, наразі в найбільшій безпеці на кораблі. Шведи — бо їхня нація відома своєю нейтральністю; Франклін і японці — мабуть, тому, що останнім часом світ чує про ірландських і японських терористів. Яке безглуздя. Шість японців вирушили на екскурсію в Європу — і їх ніхто не питав, чи підтримують вони у