Читати книгу - "Ти мене зрадив, Лада Короп"

6.

Гліб.

– Татку, татку, нарешті ти прийшов, – мій син Дімка біжить до мене й запригує мені на руки. 

– Дімка, привіт. Маленький герой, – сміюся й беру хлопчика на руки. 

– Де ти був так довго? – питає малий і міцніше хапається за мою шию. 

– Синку, я мав багато роботи. Вибач я постараюся приділяти тобі більше уваги.

 – А мама сказала, що ти чужу тьотю більше любиш ніж мене, – Дімка уважно спостерігає мою реакцію. 

– Коли вона це сказала? – питаю і я відчуваю злість. Аліна як завжди маніпулює дитиною. 

– Мама просто ображена на мене. Тому й говорить дурниці. Насправді ти єдина людина яка займає місце у моєму серці. 

– А мама? – продовжує розпитувати Дімка.

 – Синку, ходімо краще пограємо у твою улюблену гру, – відповідаю й хочу вже йти з малим у кімнату. Як з'являється сердита Аліна. 

– Які люди? Невже ти відзначив нас своєю увагою? – прямо з порогу налітає на мене жінка.

 – Аліно, не дерзи. Тобі це не до лиця. 

– Ти мене не вчи. Краще поясни сину де ти вештаєшся постійно. Через що він бачить тебе декілька разів на місяць. 

– Аліно, годі. Ми з тобою потім розберемося.

– Нарозбиралися вже. Я сита по горло твоїми бабами, – кричить Аліна й намагається вицарапати мені обличчя. 

– Заспокойся. Чого ти від мене хочеш? Не я почав це все, – опускаю Діму на підлогу й перехоплюю руки Аліни. 

– Пусти. Ти робиш мені боляче. Кобель самозакоханий. 

– Аліно, не влаштовуй, сцен при дитині, – мені дуже важко її заспокоїти, коли вона розходиться.

 – Хто вона? Кого на цей раз ти трахаєш? Секретарку? Бухгалтерку? Чи хто там у тебе працює? – Аліна не стримується у виразах. 

– Може досить. Чи будемо тепер перераховувати кількість твоїх коханців, – переходжу на підвищений тон.

 – Я...Я не зраджувала, тобі. Це було всього раз. Всі люди допускають помилки. 

– Справді? А хто сидів з Дімою, коли ти по вечорах тягалася зі своїм шефом по нічних клубах? Хто дивився за ним коли у нього прорізалися перші зуби? Коли він зробив перші кроки? Га? 

– То зараз виходить ти все це собі компенсуєш? Не забагато як для тебе? 

– Та ну, ти впевнена? – наступаю на Аліну й бачу, що вона налякана. 

– Так, бо ти замість того щоб проводити час з нами шукаєш втіху у коханки. 

– Ти ніколи не думала, що я це роблю, тому що ти мені цього ніколи не давала? – ця жінка неможлива. Я з останніх сил тримаюся, щоб не послати її до біса. 

– То це я у всьому винна? Чудово, – Аліна розводить руками. 

– Аліно, ніхто не винен. Так склалося життя. Якби там не було сина я завжди любитиму й турбуватимуся про нього, – кажу втомлено. 

– Чекай на що ти натякаєш? Ти хочеш піти?

 – Аліно зараз не доречно виясняти стосунки.

 – Ну вибач, будь ласка. Давай не будемо квапити події. Я не зможу без тебе. Гліб..., – раптом змінюється Аліна і міцно чіпляється за мою сорочку.

 – Аліно, дай мені погратися з сином.

 – Я придумала. Давай поки ти пограєшся я замовлю нам вечерю у ресторані, – Аліна сплескую у долоні. 

– Ні, дякую за пропозицію та я вже поїв по дорозі сюди, – зовсім не хочеться їсти ресторанну їжу.  

 Завжди мріяв, щоб моя дружина вміла готувати. Як Лана наприклад. Мої думки знову повертаються до неї. Якби я не хотів визнавати та дуже сумую за нею. Лана встигла стати невід'ємною частиною мого життя.

 – У своєї нової лярви? – обурюється Аліна і на її обличчі з'являється злісна гримаса. 

– Аліно, припини..., – кажу з люттю у голосі. 

– Якщо ти її не покинеш, обіцяю тобі, вона за це поплатиться.

 – Це погроза? 

– Ні, попередження. 

– Аліно не раджу зі мною грати у такі ігри, – попереджаю серйозно. 

– Ми ще побачимо хто кого обіграє, – Аліна круто розвертається й прямує до кухні.

 

  Коли ми вдосталь награлися з Дімкою, то вкладаю його спати. Він засипає швидко й спокійно. Йду до гостьової кімнати, бо вже пізно їхати у готель. В останні кілька місяців мені набагато зручніше й спокійніше жити у готелі ніж у цьому будинку. Хоча облаштовували ми його разом з Аліною. Лягаю на просторе ліжко й закриваю очі. Чому все так склалося? Колись я жити не міг без Аліни. Кожна її зрада віддавала болем у душі. Потім звик. А зараз... Зараз вона взагалі мені не потрібна. 

Перегоріло. І справа не у Лані чи інших жінках.

 Я її просто більше не кохаю. 

Чую тихий стук у двері. Вони відчиняються. Бачу жіночий силует. Аліна. 

У легкому тоненькому халаті. Досить короткому для її віку. 

– Не спиш? Бо мені теж не спиться, – вона скидає свій халат під яким абсолютно гола. Намагається викликати у мене бажання. Та мене вже дуже давно не хвилює ні її тіло не вона сама. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍