Читати книгу - "Попелюшка навпаки, Галина Курдюмова"

Глава 7. Розсудлива, вдумлива і серйозна.

Трохи пізніше я зрозуміла, нащо Ліліана приперлась на ті гуляння і чом не схотіла повернутись зі мною додому після того, як її мало не зґвалтували. Вона очікувала на зустріч. Видно, заздалегідь домовилась про побачення і витягти її не вдалось би й бульдозером.

Засівши у кущах, я спостерігала, як з’явився стрункий гарний юнак, традиційно у довгій білій сорочці та полотняних штанях. Його густе волосся нагадувало вогнище своїм кольором. Він озирався, ніби когось шукав, а потім підійшов до Ліліани ззаду і закрив долонями її очі:

- Відгадай, хто?..

А дівчина сердито відкинула його руки:

- Де ти так довго був? Ти ж обіцяв!

- Добирався…

- Мене тут мало не зґвалтували, поки ти добирався! - Сестра сердито вдарила юнака кулачками по грудях.

- Хто? Де він? Я його зараз у річці притоплю!

Ліліана озирнулась туди-сюди і здвигнула плечима:

- Не бачу. Видно, знайшов ще когось, щоб у кущі потягти. Та хай йому… Ти чому так затримався?

- Прийшов, тільки-но зміг, дорога моя.

- Я думала, ти про мене забув…

- Про тебе забудеш… Як я міг забути оці солодкі губи…

І, ой леле, юнак потягнувся до Ліліани з явним наміром поцілувати.

- Не тут.

- Угу, - молодик підхопив дівчину на руки і поніс у ліс.

Повторювалась ситуація, з якої я щойно витягала сестру, тільки тепер все відбувалось за її згодою.  Виявляється, вона вже зустрічається з кимось, мабуть, і закохана. Це пояснює, чому вона не цікавиться принцом, і дуже-дуже ускладнює ситуацію. Я поповзла кущами вслід за парочкою.

- Сонечко моя… Зіронько ясна… Як же я скучив… - Юнак погладжував пальцями розпущене волоссячко дівчини.

Та Ліліана, недовго думаючи, сама потягнулася за поцілунком. Розбещена дівиця! І це юна леді? Якщо вона вже встигла з ним…

Юнак опустив дівчину на траву і завзято м’яв її губи. Вона зминала руками його широку спину, масажистка, блін. Та тільки-но його рука потягнула угору сорочку, я чітко вимовила:

- Ку-ку.

- Дивно, - підняв голову юнак. - Зозуля кує уночі? Втім, сьогодні незвична ніч, чарівна. І я хочу, щоб у цю ніч ми були разом…

- Ку-ку.

Правий він, яка зозуля уночі? Слід було б сичом ухати, та я не знаю, як ухає сич. А ось ці плани щодо ночі слід ламати і негайно. Але я хотіла сперш дізнатися, як далеко зайшла парочка. Те, що я побачила далі, мене порадувало.

- Не треба, - Ліліана осмикнула сорочку. - Дозволяю лише цілунки, усе останнє тільки після весілля.

- Сонечко, та яка ж різниця? Головне, що нам добре разом. Ти знаєш, як мені невимовно боляче, коли ти не дозволяєш торкатися свого тіла?.. Ти ж однаково будеш моєю…

Ой, Лілі, динамити молодого чоловіка, який вже налаштувався на секс - то погана справа. Він, явно, старший, досвідчений і ласий до усього такого. Вродливий, напевно, відмови не знає. От і збирається закрутити голову черговій дурочці. Добре, що досі у них нічого не було, принаймні й сьогодні юнаку обломиться. Я не допущу. Мені сестру ще за принца видавати. Доля цивілізації на кону!

 

- Ні… Не сьогодні… Не зараз…

Ліліана начебто й відмовлялася, та хіба я не знаю, як чоловіки вміють вмовляти? Особливо таких юних, ще незайманих, осіб. Тим паче, що вважає він її простою дівкою і гадає, що нічого йому за це не буде.

А юнак продовжував цілувати та пестити дівчину, примовляючи:

- Ти ж моя, єдина, на віки. Тільки тебе у снах бачу… Тільки про тебе усі думки… Станеш моєю по-справжньому… Нікому тебе не віддам… Хочу тебе торкатись, пестити…

Бачу, хочу, думаю - а про кохання та заміжжя ні слова. Такими словами не розкидаються. Але ця дурепа, здається, зараз почне здавати позиції…

- Ах!.. Ох!..

Відчувши, що перемога близька, юнак знов поліз під сорочку. А Ліліана немов і не помітила цього, бо відкинула голову, заплющила очі і була у прострації.

Не згадавши, як має кричати сич, я завила дурним голосом:

- У-у-у-у-у! У-у-у!

- Вовки! - підскочив юнак, забувши, що збирався отримати неземну насолоду. - Підіймайся, ходімо звідси!

- О, ні! - Ліліана дивилась затуманеним поглядом і, видно, не надто розуміла, що відбувається.

- У-у-у-у-у! - піддала жару я.

- Швидше, швидше!

До моєї радості, юнак виявився більш адекватним і потягнув сестру назад, на галявину. Я поповзла слідом, підвиваючи потроху.

Незнайомий звабник та Ліліана посиділи ще коло багаття, та без сексу воно не цікаво. І юнак повів сестру додому. Я, ховаючись за кущами та стовбурами дерев, рушила слідом. Дійшли ми до самісінького обійстя, видно, сестра сказала залицяльнику, що працює служницею у барона. Попрощались вони цілком пристойно, поцілувавшись коротко, білявка прослизнула крізь виламану штахетину у двір, а молодик пішов геть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍