Читати книгу - "Меллорі"

нагода вивести нас на сцену. Доведеться вам виконати усю роботу самотужки. Ось чому ми пропонуємо вам тисячу фунтів.

— Себто, йдеться про вбивство, — сказав Коррідон, надавши своїм словам якомога чемнішого та зацікавленішого тону. — Ви про це подумали?

— Чи ж називали ви убивствами ті випадки, коли вам довелося застрелити Марію Гауптманн та інших зрадників? — спокійно запитав його Ренлі.

— Ні, та хай би як я їх називав, а це таки були вбивства; просто вбивства, дозволені законом. А це — геть інша справа. Якщо я вб'ю людину зараз, мене заарештують, притягнуть до суду і, найпевніше, повісять[23].

— Це мусить мати вигляд нещасного випадку чи самогубства, — сказав Ренлі. — Саме у такий спосіб він убив двох із нас.

Із замисленим виглядом Коррідон надпив віскі. Та потреби щось обдумувати він не мав, адже достеменно знав, що робитиме далі.

— Справа ризикована, — зазначив він. — Мусите поглянути на це моїми очима. Ви просите мене витягати для вас каштани з вогню. Я особисто не маю нічого проти цього чоловіка. Я знав десятки таких, як він. Одна річ — убити людину під час війни; убити її зараз — це вже дещо інше.

Ренлі загасив свою цигарку. Його брови нахмурилися, утворивши над переніссям густе плетиво зморщок.

— Немає сенсу далі ходити манівцями, — несподівано уривчасто сказав він. — Ви або візьметеся до цієї роботи, або ні. То як?

— За тисячу я цього не робитиму.

Ренлі уважно поглянув на нього.

— Чи значить це, що...?

— Звичайно, — урвав його Коррідон. — Я візьмуся до будь-якої роботи, якщо ціна за її виконання буде розумна. Тисячі недостатньо. Це ділова пропозиція. Ви просите мене поставити на карту власне життя. Цей тип може виявитися надто розумним для мене, і тоді я закінчу так само, як оті двоє. Або ж я успішно впораюсь із завданням, але припущуся помилки, і тоді повисну в зашморзі. Я ризикую своїм життям, а його я оцінюю більше, ніж у тисячу фунтів.

— Авжеж, — озвався Ренлі. — Ваші слова цілком справедливі, — відверто сказав він. — Проблема в тому, що у нас не так багато грошей. Я поговорю з рештою. Але тисяча п'ятсот — це найбільше, що ми можемо вам запропонувати, та й то, коли віддамо вам усю цю суму, самі зостанемося на мілині.

Коррідон уважно придивився до нього. Ніщо у понівеченому обличчі англійця не свідчило про віроломність, і Коррідон відчув розчарування. Йому подобалося торгуватися. Він мав чималий досвід вимагання грошей. Це була гра, що приносила йому втіху. Та Ренлі був надто чесний. Коррідон ясно бачив, що той говорить йому правду. Торг помер у зародку; словесна битва закінчилася, так і не почавшись.

Повагавшись якусь мить і знизавши плечима, Коррідон мовив:

— Гаразд, я візьмуся до цієї роботи. Я згоден на півтори тисячі. Направду, я розраховував, що зможу заправити з вас більшу ціну.

Ренлі засміявся.

— Знаю, що розраховували, саме тому я одразу виклав усі карти на стіл. Я не надто вмію торгуватися. Однак я ще маю запитати решту. Можливо, Ян і Жанна не захочуть платити усю цю суму: адже це практично всі гроші, які ми маємо.

— Поговоріть з ними, — сказав Коррідон. — Половину — зараз, решту — коли роботу буде зроблено, — додав він, ховаючи усмішку. — А я зачекаю, що вони скажуть.

3

До кімнати увійшов Крю. Він нерішуче зупинився, дивлячись на Коррідона, який розвалився у фотелі та шкірився до нього. Ренлі випровадив його сюди, аби він не заважав йому розмовляти з Жанною та Яном.

— Тобі ліпше присісти та заспокоїтися, — сказав йому Коррідон. — Мене попросили, щоб я за тобою наглянув.

— Що вони збираються зі мною робити? — несподівано зронив Крю. В його очах зачаївся жах. — Ти знаєш, що вони замислили, правда? Ти теж до цього причетний, чи не так?

Коррідон запалив цигарку та розглядав Крю крізь хмаринку тютюнового диму.

— Припустімо, що так, — байдуже сказав він. — І я гадки не маю про те, що вони збираються з тобою робити. Та мене це й не обходить. Але й дурницю ж ти утнув, намагаючись їх шантажувати.

— Авжеж, — погодився Крю, вгамувавши дрож. — Та звідки мені було знати? Та дівчина мене лякає. — Він з острахом поглянув на двері. — Вона здатна на будь-що. Гадаю, вона схиблена.

— Звісно, ніколи не знаєш напевно, чого можна очікувати від тих іноземців, але я не думаю, що вона схиблена.

— Вони тут уже чотири дні, — сказав Крю, стискаючи та розтискаючи кулаки. — Я й кроку не можу з дому зробити без того, щоб один із них мене не супроводжував. Жодного усамітнення. Я вже не годен цього більше витримувати. Навіть не уявляю, як усе це може скінчитись.

— То не варто було тобі обчищати його кишені.

Крю здригнувся, і його обличчя злегка зашарілося.

— Він розповів тобі, так?

— Він сказав, що ти — кишеньковий злодій і що ти намагався їх шантажувати.

Крю почав виправдовуватися.

— У мене закінчилися гроші. А цієї трійці взагалі не мало би бути у нашій країні. З їхніми документами не все гаразд. Їх цілком могли би заарештувати. Я... я хотів лише п'ятдесят фунтів.

— Ліпше би ти дав їм спокій, — відказав Коррідон, якому вже починали набридати ці скарги Крю на недолю. — Немає сенсу мене про щось просити. Я нічим не можу тобі зарадити. Зрештою, це лише твій клопіт.

Крю почав міряти кроками кімнату, міцно зчепивши руки за спиною.

— Ти ж не гадаєш, що... — Він затнувся, неспроможний промовити вголос думку, яка хвилювала його впродовж останніх двох днів. Він безпорадно поглянув на Коррідона, а відтак продовжив крокувати кімнатою туди й назад. — Через них я став геть нервовий. Хотів би я знати, як усе це може скінчитись. Вони ж не... — Крю знову затнувся, кусаючи губи та втупившись очима в Коррідона. — Вони мені не довіряють. Ось у чому біда. А я ж нічого не робитиму й триматиму язика на припоні. Я дав їм своє слово. Я навіть запропонував присягнути на Біблії.

— Ти маєш Біблію? — із глузливою посмішкою запитав Коррідон.

Крю серйозно поглянув на нього.

— Ні, але вони могли