Читати книгу - "Меллорі"

би купити її для мене, хіба ні? Я сказав, що заплачу за неї... — Його голос стишився. — Вони мені не довіряють, — безнадійно повторив він.

Коррідон стримався, аби не позіхнути.

— Тим часом ти міг би змішати мені ще один напій. Це ж бо твоя пляшка віскі, чи, може, їхня?

— Просто неймовірно, — промовив Крю, — це ж треба було мені зійтися з отакими людьми. Та донедавна я навіть не знав, що існують такі люди, як вони. Вони збираються вбити цього типа, Меллорі. — Раптом його обличчя сіпнулося. — Це вбивство. Та їм до того байдуже. Байдужісінько... Я чув їхні розмови. Та дівчина — найгірша з них усіх. Вона жорстка. Хіба ж ні? — Він стояв перед Коррідоном, його очі хворобливо блищали. — Хіба ж вона не тверда, як той граніт? Вона не схожа на жодну жінку, яку я будь-коли знав. — Він розвернувся та заламав руки. — Мене не полишає думка, що вони збираються мене вбити, — несподівано мовив він. — Я знаю, це глупство, проте ніяк не можу перестати ставити себе на їхнє місце. Що ще вони можуть зробити у цій ситуації? Якщо вони збираються вбити того типа, Меллорі, то чому б їм не вбити й мене? — Він різко обернувся і знову став навпроти Коррідона. Крю пітнів. — Я не можу спати. Через усе це я став геть нервовий.

— Ліпше випий, — сказав Коррідон, підводячись на ноги. — У тебе істерика.

— Думаєш, вони мене вб'ють? — запитав Крю. Він витер свої спітнілі долоні пошарпаною носовою хусткою. — Той поляк... він увесь час дивиться на мене так, ніби щось планує.

Коррідон щедро налив йому віскі, додав трохи содової та сунув склянку в руку Крю.

— Не будь дурнем, — грубо сказав він. — Ну ж бо, опануй себе. Нічого такого з тобою не станеться.

Склянка цокотіла об зуби Крю, коли той ковтав своє віскі.

— Хотів би я бути таким упевненим, — продовжив він після тривалої мовчанки. — Це становище зводить мене з розуму. — В його очах виступили сльози. — Вони постійно за мною спостерігають. Я не маю жодного усамітнення. І вона... вона — найгірша. Вона нелюдяна. Ти не знаєш, яка вона є.

До кімнати увійшов Ренлі. З ним була Жанна. Крю відскочив назад, і його обличчя геть зів'яло.

— Зробіть таку ласку та складіть Янові товариство, гаразд? — спокійно мовив Ренлі. — Мені шкода, що доводиться гонити вас з кімнати до кімнати, але ж ви самі накликали це на себе, хіба ні?

— Нікуди я не піду! — вигукнув Крю, задкуючи. — З мене цього вже задосить! Ви маєте піти. Усі ви. Будь ласка, ідіть звідси... — Він знову почав заламувати руки, коли до кімнати увійшов Ян.

— Ходімо, — сказав поляк.

Крю безвільно обм'як і лельом-полельом пройшов до прилеглої кімнати. Ян увійшов слідом за ним і зачинив за собою двері.

4

— Він думає, що ви збираєтесь його вбити, — безтурботно сказав Коррідон. — Певно, забагато начитався гангстерських романів.

— Ми вирішили заплатити вам суму, яку ви просите, — сказала Жанна, не приділяючи уваги його непрямому запитанню.

Подив і розчарування нараз витіснили Крю з Коррідонових думок. А він очікував і сподівався на довгі та запеклі торги.

— Половину — зараз, другу половину — коли роботу буде зроблено? — запитав він. — Себто, по сімсот п'ятдесят фунтів?

— Так, — сказала вона.

Коррідон відчув, що щось пішло не так. Його несподівано охопили підозріливість і тривога. Десь тут має бути якась пастка, хіба що він украй переоцінив їх усіх. І якщо Ренлі ще можна було обшахраювати, то цих двох — аж ніяк. Коррідон сидів у фотелі, лагідно погладжуючи свою склянку та підозріло дивлячись на Жанну.

Вона стояла перед каміном, тримаючи руки у кишенях штанів, і її обличчя було позбавлене будь-якого виразу. Ренлі став коло вікна, на мить віддалившись від неї.

— Гаразд, — сказав Коррідон. — Розкажіть мені, що я маю робити, і я це зроблю. Мені знадобиться світлина Меллорі або ж його добрий опис. Маєте якісь думки стосовно того, де я можу його знайти?

— Боюсь, його світлини ми не маємо, проте я занотував для вас його докладний опис, — сказав Ренлі, відвертаючись від вікна. — Знайти Меллорі буде нелегко. Ми маємо лише два ключі до розв'язання таємниці його місцеперебування, але то добрі ключі, що можуть вивести на його слід. Гарріс і Любіш скористалися ними і таки знайшли Меллорі. Тож ви також маєте спробувати, однак вам слід бути дуже обережним.

Коррідон вишкірився. Він помітив, що поки Ренлі говорив, Жанна не зводила з нього очей. Її пильний погляд упевнив Коррідона, що йому варто бути насторожі.

— Я буду обережний. Що то за ключі?

— Ми думали, що буде нескладно дізнатися щось про Меллорі, але він замів сліди. Ми намагалися пригадати наші давнішні розмови з ним, аби віднайти у них бодай щось, що допоможе нам на нього вийти. Він украй нечасто говорив про себе, однак ми пригадали дві речі: адресу його тітки, що її він залишив мені на випадок, якщо загине, а ще ім'я його дівчини. Тітка Меллорі мешкає неподалік Вендовера[24], що у Бакінгемширі. Я записав для вас її адресу. Любіш саме був поїхав до неї. Його тіло знайшли на відтинку залізничної колії, що простягається між Вендовером і Грейт-Міссенденом[25]. Скидається на те, що Меллорі міг перебувати у своєї тітки, коли до неї додому навідався Любіш. Дівчину Меллорі звати Рита Аллен. Вона працює в універсальній крамниці Мастінса та Робертса, що на Ріджент-стріт. Вона продавчиня у відділі панчішних виробів. Гарріс поїхав, аби зустрітися з нею. Наступного дня його тіло знайшли в ставку у Вімблдон Коммон. Можливо, Рита Аллен живе десь неподалік. Ось, власне, ті дві провідні нитки, які ми маємо. Вам належить вирушити на пошуки, керуючись ними.

— І сподіватися, що одна з них, або ж обидві, приведуть мене туди, де я зможу знайти Меллорі? — додав Коррідон. Він допив своє віскі й поставив склянку на стіл. — Гаразд, я подивлюся, що зможу зробити. Припускаю, ви будете тут, якщо у мене виникне потреба зв'язатися з вами?

— Ми ще не знаємо напевно, — сказав Ренлі. — Може, будемо