Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Спитав ще, чи є в директорки з продажів вороги, на що отримав відповідь, що невдоволених, звісно, вистачає, але на відкритий конфлікт ніхто не йде. Навіть колишній чоловік.

Пані Середа сиділа геть знеохочена. Звісно, вона здогадувалася, що чуток довкола неї крутиться чимало, але щоб така відверта маячня. Й люди у це вірять? Серйозно? "Треба провести загальну перевірку на рівень інтелекту, - розмірковувала вона. - Хоча така, наче, проводиться при прийманні на роботу. Не може ж бути, що люди з часом дурнішають?"

"Приємне спілкування" перервав телефонний дзвінок на номер Максима. Дзвонив опер Сергій, який вимагав, щоб Кирієнко негайно приїхав. Обіцяв приставити до його підопічної охорону. На заперечення лише гримнув:

- Все складніше, ніж ми вважали. Замішані перевертні. Дуй сюди, це не телефонна розмова.

Кирієнко розгублено поклав слухавку. Нащо його кликали, якщо він до розшуку не має жодного відношення? Лише напочатку своєї кар'єри побігав трохи опером, але зрозумів, що то не для нього. Він поглянув на притихлих жінок й продовжив розмірковувати: "З іншого боку просто так зривати з місця мене не стали б. Якщо кличуть, то я якось можу допомогти. Ще й перевертнів приплів. Хто б сумнівався. Без кришування в органах такі справи не розгортаються".

Він роздратовано підвівся.

- Юліє Володимирівно, мені треба поїхати. Дуже прошу: до мого повернення з будівлі не виходити. Добре? Мені на заміну когось надішлють.

- Це пов'язано з Олександром? - замість відповіді спитала пані Середа.

- Все складніше, ніж ми вважали, - відповів Макс словами опера. "Я не знаю" було б правдивіше, проте ця прискіплива панянка навряд чи сприйме таку відповідь. - Я повернуся якомога швидше, - пообіцяв він та швидким кроком рушив геть з їдальні.

Жінки переглянулися. Через кілька хвилин мовчання розмова відновилася, проте зараз вже на тему роботи. Подругами вони не були, тож, окрім роботи, обговорювати не було чого.

Коли підійшли до приймальні, Юля та Катя побачили двох чоловіків. Обидва з короткими їжачками русявого волосся та невиразними рисами обличчя. В обох невизначеного кольору очі, які дивилися холодно та пронизливо. Обидва у сірих піджаках. Розрізнити їх для себе Юля змогла лише за зростом: один був вище та міцніше.

- Здрастуйте, Юліє Володимирівно, - привітався той, що менший. - Ми будемо відповідати за вашу безпеку деякий час.

Пані Середа про себе гмикнула, що замість одного неголеного здорованя дають двох нормальних охоронців, але вголос просто привіталася та відсторонено кивнула, запрошуючи до приймальні. В результаті всі зайняли свої місця: директорка з продажів в кабінеті, секретарка за своїм столом, а сіра парочка на канапці для відвідувачів.

Співробітники, що заходили до приймальні, зацікавлено поглядали в їхній бік. Дехто здригався, зустрічаючись з двома парами пронизливих очей.

Пройшло не більше п'ятнадцяти хвилин від початку нового трудового ривка, як один з охоронців, вислухавши щось у навушнику, різко підвівся й увійшов до кабінету директорки з продажів.

- Юліє Володимирівно, нам потрібно негайно їхати.

- То їдьте, - роздратовано відповіла жінка, переміщення охоронців їй вже набридли.

- Ви повинні поїхати з нами, - із натиском продовжив чоловік.

- Чого б це? - а це вже було щось новеньке, навіть пан Кирієнко не дозволяв собі так нахабно диктувати умови.

- Дещо сталося, - не змінюючи ані інтонації, ані виразу обличчя, відповів чоловік. - Було скоєно замах на вашого батька.

- Що? - Юля підскочила та схопила свій телефон.

- Він не відповість, - поспішив перервати її дії охоронець. - Проводяться слідчі дії. Наказ перевезти вас у безпечне місце.

Щось всередині жінки наполягало, що треба послухатися пана Кирієнка та дочекатися його, але розгубленість, втома минулих діб та переживання через батька затьмарили зазвичай тверезий розум. Вона підвелася, взяла сумку й слухняно рушила за чоловіком.

- Катю, мене сьогодні вже не буде. Я сама повідомлю Павла Павловича. До побачення, - коротко повідомила директорка з продажу секретарці та вийшла з приймальні.

Катерина підскочила зі свого місця й підбігла до дверей. Вона чула слова чоловіка в кабінеті й злякалася не менше за свою керівницю. Якщо Юлію Володимирівну забирають в безпечне місце, то в офісі може бути небезпечно. Чи можливо, що злочинці вчинять напад?

До кінця робочого дня було не так уже й багато часу, а на неї ще чекало чимало роботи, та як тепер з усіма цими переживаннями зосередитися, дівчина не знала. Чи була вона зараз в безпеці, може, краще закрити приймальну та піти в інший відділ?

Катя знову сіла за свій стіл та спробувала перемкнутися, коли після короткого стуку двері до кабінету відчинилися. Секретарка вже знала, що це чужинець, бо співробітники у двері ніколи не стукали, таке правило. Хоч то міг бути і зловмисник, дівчина негайно "одягнула" професійну посмішку, навичка на рівні рефлексу.

- Добрий день! Чим я можу вам допомогти?

Молодик трохи розгублено усміхнувся й нервово пригладив світле ретельно зачесане волосся.

- Здрасьте. Та от, схибив я. Вирішив, що біля будівлі треба почергувати, щоб жінка нікуди не пішла, а Клочко нагримав, каже, щоб не відходив від Юлії Середи ані на крок.

Катя здивовано відкрила рота, а світлі брівки полізли на лоба просто під попелястий чуб.

- Вас направили охороняти Юлію Володимирівну?

- Авжеж, - він пройшов до столу та дістав з кишені посвідчення.

- А хто тоді ті двоє?

- Які? - напружився недбалий охоронець.

- Вони щойно пішли...

Молодик з кімнати випарувався з такою швидкістю, що Катя навіть зрозуміти не встигла, як це сталося. Вона розгублено дивилася туди, де щойно був чоловік. Потроху жахливе осяяння підкрадалося розгорталося в свідомості. Жодного нападу не буде. Вона (Катя) в безпеці. Проте Юля... Юлія Володимирівна.